Понеділок, 2018-09-24, 4:44 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Серпень » 17 » Зелені бракувало завжди. Парки і сквери старого Станиславова
8:39 PM
Зелені бракувало завжди. Парки і сквери старого Станиславова

Квартали багатоповерхівок, потоки транспорту, великі промислові підприємства, шум, загазованість. Усе це атрибути сучасних міст – Івано-Франківськ тут не виняток.

Аби ковтнути трохи більш-менш чистого повітря, мешканцям просто необхідні зелені зони. Саме тому міська влада приділяла значну увагу паркам і скверам. Івано-Франківськ має з цим проблеми, а куди ходили гуляти мешканці старого Станиславова?

 

Лише для шляхетного товариства

У XVII-XVIII століттях земля у середмісті була на вагу золота, адже фортечні стіни не лише гарантували безпеку, а й обмежували простір. Тому кожен клаптик забудовувався і про зелені зони залишалося тільки мріяти. Втім, дехто з мешканців таки урвав собі достатньо безцінної земельки, аби розбити там парк. При чому не з якимись двома-трьома нещасними деревцями, а справжній – із клумбами, доріжками, екзотичними рослинами. Хто були ці щасливчики, які щоранку насолод­жувались ароматом троянд, на відміну від інших, що вдихали запахи відходів і сусідських нічних горщиків? Тут і думати особливо не треба – йдеться про магнатів Потоцьких.

На початку 1680-х вони збудували собі резиденцію на північно-східній околиці міста. Перед кам’яним палацом розбили невеличкий парк, де влаштовували гуляння, маскаради, запускали феєрверки. Зрозуміло, що потрапити на ці забави могли далеко не всі охочі – лише запрошені. А Потоцькі кликали виключно шляхетне товариство. Отже, до громадських місць відпочинку палацовий комплекс віднести було важко.

У військовому архіві Австрії зберігається план укріплень Станиславова 1743 року. Міська забудова там не показана, за винятком магнатської резиденції. На фрагменті видно, що обабіч палацу тягнуться розлогі клумби, обсаджені деревами, а на двох бастіонах є щось подібне на фонтани або статуї.

Коли Потоцькі профукали місто і воно за борги відійшло державі, австрійці влаштували у палаці військовий шпиталь. Солдатики різних армій гуляли між дерев і клянчили цигарки у перехожих через пруття огорожі…

Олігарх Олег Бахматюк, який у 2004-му став власником комплексу, особливо ним не переймався, і парк перетворився на справжні джунглі. Нещодавно колишній палац повернули у власність міста, тож є якась надія, що там усе відновлять. Аби лиш не забудували.


Картопля рулить

Крім основної резиденції, Потоцькі звели собі ще заміський палацик на західній околиці міста. Він називався «Бельведер», від італійського «belvedere» – чудовий вид, адже з нього відкривався непоганий вид на Станиславів. У літописах є згадка, що у травні 1732 року померла дружина Юзефа Потоцького Вікторія з Ліщинських і її тіло було виставлено у новозбудованому палацику. Отже, він був споруджений на початку 1730-х. Дорогу, яка сполучала оцю «дачу» з містом, назвали Бельведерською, пізніше вона стала однойменною вулицею. Розміщувався палац десь у районі теперішнього обласного наркодиспансеру на Млинарській.

На мапі 1805 року, яку зробив австрійський інженер Вальтхаузен, нанесений великий парк. На той час Потоцькі вже не володіли містом, кому ж він належав? Виявляється, палацик продали ще задовго до банкрутства Антона Прота Потоцького. Історик Садок Баронч у 1850-х зустрічався з донькою останнього власника, яка розповіла йому таке:

«Наскільки можу собі пригадати, назва парку, або Звіринця, який колись простягався від так званої вулиці Бельведерської аж до Бистриці, мала походити від палацу Бельведер, який нині розташований під Віднем, де неподалік поліг Станіслав Потоцький. Розповідають, що цей Звіринець був закладений раніше. Це доводила висота смерек, ясенів та інших дерев. Було серед них кілька дерев такої товщини, що четверо чоловіків, розпростерши руки, заледве могли їх обійняти. Розрослі старі верби, які обрізували з боку річки, утворили ніби частокіл, не допускаючи розливу води…

Пізніше, коли за австрійського правління було створено шляхетський суд у Станиславові (1786 рік – Авт.), власник Бельведеру Антон Беньковський давав бенкет для кількох сотень шляхтичів, які гостювали не один день. В будинку було вісім покоїв і зала, яка вела до парку, розділеного повздовжними ставками. Слід від них існує по цей день у саду, що належить до Стосаків. Від міста широке подвір’я і будинок відділяли крислаті ясені. До 1809 року в Бельведері проживав мій батько Тадеуш Беньковський».

Наступний власник, прізвища якого пані не називає, виявився дуже жадібним. Першим ділом він вирубав парк, дрова продав і відбив гроші, витрачені на придбання палацу. Землю ділок здавав в оренду колоністам, які вирощували там… картоплю. Але невдовзі господар пересварився з фермерами, розірвав угоди і розпродав маєток по частинах.

Тепер на місці Бельведеру – наркодиспансер

Коли у 1887 році історик Алоїз Шарловський видав свою працю про Станиславів, від палацу вже й сліду не лишилось. Натомість, у примітці він навів цікаву інформацію.

«Про цей мисливський палацик на Бельведері зберег­лися перекази і спогади до сьогоднішнього дня. Від осіб, які заслуговують довіри, я чув, що їхні батьки ще оглядали руїни цього будиночку і зберегли в пам’яті шпалери розлогих дерев, що колись прикрашали палацовий сад. Там ще знаходилась криниця Самсона, яка носила таку назву від кам’яної постаті ізраїльського героя».

 

До паркана і назад

Коли читаєш праці істориків середини ХІХ століття, виникає враження, що Станиславів буквально потопав у зелені.

«Будиночки на передмістях мають ту перевагу, що в більшості своїй з фасаду прикрашені гарними ганками на колонах і оточені милими садочками, так що все місто, особливо влітку, здається, ніби розляглося в саду».

Втім, це стосувалось лише передмість. Мешканці центру того не мали. На площі Ринок кипіла торгівля, до військового шпиталю цивільних не пускали, а на місці колишнього Бельведеру цвіла картопля. Куди податись містянину, якому набридло сидіти вдома? Не пертися ж на Вовчинецькі гори?

Перший літописець Станиславова Грибович визнає, що станом на 1847 рік з рекреаційними зонами тут було сутужно. До появи першого громадського скверу, про який ми поговоримо пізніше, люди мали лише одне місце, де могли прогулятися на чистому повітрі – вулицю Липову, теперішню Шевченка. Раніше будинки стояли лише на її початку, а далі, ближче до сучасного парку, були поля. За легендою, липи посадив один з Ромашканів, який часто ходив з родинного палацу до вір­менського костелу, де був священиком. Взимку дорогу замітало снігом, він часто збивався зі шляху, тому наказав слугам «протрасувати» деревами свій маршрут на роботу. Сучасники згадували, що, коли липи виросли, звідти майже на все передмістя розходився медовий запах і снували рої працьовитих бджіл.

Сьогодні вулиця Шевченка активно забудовується висотками, які псують її вигляд. Така сама проблема існувала півтора століття тому.

«Є тут також вулиця Липова, – пише Грибович, – пам’ятка старих фундаторів, обсаджена сторічними липами, яка вела до колишнього звіринця. Вона і зараз служить початком для прогулянок, але через безперервне спорудження будинків на цій вулиці, дерева майже всі знищені».

Та й впиралася ота Липова у паркан приватних володінь баронів Ромашканів, тож тут особливо не розгуляєшся. Тому багато мешканців Станиславова вільний час проводило у шинках, пили пиво і мріяли, коли в місті з’явиться перший повноцінний сквер.

Далі буде…

Іван Бондарев


Переглядів: 6 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018