Живемо в час швидкого розвитку цифрових технологій, тому ні в кого з нас не викличе здивування вигляд сучасного Галича зафіксований у фотографії чи відеоролику. Це є щоденним, нічим надзвичайним – кожен з нас за допомогою смартфона може за один день стати автором десятків зображень / роликів і розмістити їх для популяризації в соціальних мережах. Минули ті часи, коли потрібно було «чаклувати» над проявленням плівок, купувати кіно / відеокамеру.
Набагато складнішим є зображення Галича в живописі – процесі творчості, який вимагає більшого часу, відповідних знань та натхнення. Саме тому, на відміну від тисяч різноперіодних світлин Галича які можемо переглянути в світовій мережі Інтернет, творів живопису з сюжетами присвячених місту не є забагато.
Одним з тих майстрів, про яких у біографії фіксується «уродженець Галича» (але багато з котрих тільки формально зафіксували цю подію в своїх метриках / свідоцтвах про народження), але й згадували і поверталися до міста у творчості, був Алоїз Сівецький.
Родина Сівецьких (її різні гілки) має давню історію пов’язану з проживанням та діяльністю в Галичі. Так, у 1853 р. Антон та Франц Сівецькі були переслідувані австрійською владою «за співучасть у приховуванні зброї»; на початку ХХ ст. Казимир та Ян Сівецькі, як власники нерухомості, були членами Християнського споживчо-торгівельного товариства в Галичі.
Представники родини до Першої світової війни були зайняті в різних професіях: Ян Сівецький – коваль; Кароль Сівецький - муляр, член виділу читальні Товариства народних шкіл; Йозеф Сівецький – кушнір; Казимир Сівецький – різник.
Після окупації краю польською владою у 20 – их рр. ХХ ст. Міхал Сівецький був урядовим комісаром Галича (посада рівнозначна бурмістру); члени родини вчергове займалися різноманітними промислами і їхні прізвища є в переліку міських професій серед боднарів, ковалів, кушнірів, мулярів, різників, пекарів, радних магістрату, членів управи товариства «Сокіл».
Один з тогочасних кореспондентів в дописі про життя міста констатував, що: «…багато родин з чисто польськими прізвищами – як …Сівецькі і т.п., перейшли на руський обряд..». Також, двоє членів родини мали трагічну долю в період Другої світової війни – були в’язнями німецького концентраційного табору.
Дещо більше відомо про художника, завдяки увазі до твору якого з’явилася ця публікація. Алоїз Сівецький народився 25 березня 1912 р. в Галичі в родині Казимира Сівецького (ймовірно, різника за професією) та Анни Борисєвич. У 1930 р. він приїхав до Кракова і подав документи для вступу до Академії образотворчих мистецтв. Проте, його не було допущено до іспиту і тому наступні два роки вивчав польську філологію в Ягеллонському університеті, водночас займався малюванням і живописом у приватній школі Тадеуша Терлецького.
У 1932 - 1937 рр. навчався живопису в Академії образотворчих мистецтв в Кракові у Владислава Яроцького та Фридерика Пауча. Закінчивши навчання, отримав стипендію львівського воєводи і виїхав у 1937 - 38 рр. для подальшого навчання в Королівській академії мистецтв у Римі (Італія).
З 1939 р. був старшим помічником ректора Академії образотворчих мистецтв Фридерика Пауча. Роки німецької окупації провів у Кракові, заробляючи на життя випадковими коштами та продаючи картини написані в Італії. У 1942 - 44 рр. працював в Управлінні просторового планування міста Кракова.
В 1945 р. одружився з Чеславою Дзяловською. Після війни з 1948 р. викладав живопис у Державній вищій школі образотворчого мистецтва як помічник, а потім доцент. З 1950 р. викладав малюнок в Академії мистецтв, у 1954 р. був призначений доцентом.
У 1953 р. вступив до Польської об’єднаної робітничої партії (PZPR), згодом був секретарем Основної партійної організації PZPR в Академії образотворчого мистецтва. У 1955 р. став почесним членом Товариства «Друзі образотворчого мистецтва» в Кракові. Цього ж року він був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги та Медаллю 10-ліття Народної Польщі.
Починаючи з першої крайової виставки в Кракові в 1945 р., роботи Сівецького були присутні на всіх подальших виставках міста. Він також виставляв свої роботи у Жешуві та Яслі.
У своїй реалістичній творчості, що походила від польського колоризму, Сівецький розвинув власний живописний стиль, особливо у вільно написаних пейзажах з тонкими, іноді витонченими кольорами. Малював також натюрморти, жанрові сцени, фігурні сцени, інколи оголену натуру та портрети.
Він також охоплював соцреалістичні теми у своїх картинах, наприклад, «Бурова вежа» (1950, Національний музей у Кракові), або значно пізніша композиція «Приїзд Леніна до Кракова в 1912 році» (1982), або триптих «Три моменти з життя поляка», на якій зображено космонавта Мірослава Гермашевського в штабі, з родиною та біля ракети (приблизно 1985 р.). Мав свою майстерню на пл. Щепанський. В даний час багато його картин знаходяться на художніх аукціонах.
У 1980-х роках інтерв'ю з А.Сівецьким записало Краківське телебачення. У 1982 р. він вийшов на пенсію. Помер 24 червня 1988 р. у Кракові; похований на Раковицькому цвинтарі.
Творчість Алоїза Сівецького багата, багатогранна, приваблююча та цікава. Але один з його творів заслуговує на увагу галичан, про нього вартує розповісти дещо більше…
На одному з європейських аукціонів було зауважено картину авторства А.Сівецького під назвою «Стара жінка». Зараз вже важко встановити, чи назву твору дав сам художник, чи власник – продавець; можна припустити, що друга версія більш реалістична.
Твір виконаний олією, на полотні. Розмір 80 х 80 см. Потребує незначного відновлення, є 2 – 3 маленькі дірочки на полотні. Стартова вартість твору в еквіваленті до української гривні становила близько 20 тисяч гривень.
Сюжет твору наступний. На передньому плані зображено поважну пані, яка сидить на стільці, постать зорієнтована ліворуч. На старший вік вказує сиве волосся та лице – спокійне, проте з відбитком пережитого.
Жінка одягнута в традиційний міщанський одяг першої половини ХХ століття – сукню прямого силуету, чорного кольору. Комір та рукави сукні оздоблені мереживом; головним убором слугує хустка. В руках вона тримає книгу, можливо молитовник.
Можна тільки припустити, що на картині зображено матір художника – Анну Борисєвич; версія щодо його дружини малоймовірна, оскільки наприкінці 40 – их рр. ХХ ст. (часу одруження автора) його жінка була у молодшому віці і вже був інший стиль жіночого одягу. Відповідно, твір поєднує два дорогі образи для художника – рідну матір та рідне місто.
Ліворуч від жінки у простій рамі висить картина. При детальному, наближеному розгляді стає зрозуміло, ще це вигляд на місто Галич з південного боку. Наявна зелень у краєвиді міста та околиці відображає літню пору року.
Чітко впізнається Шляхетську вежу Галицького замку на горі відповідної назви, міст на р. Дністер, залізничний двірець у північній околиці, церкву Різдва Христового, костел Внебовзяття Діви Марії з дзвіницею, пробоство римо – католицької громади, Католицький народний дім, будинок поштового уряду на Меживідді, Ринкову площу.
З огляду на відомі дати будівництва окремих споруд, забудову кварталів, можна ствердити, що вид на Галич з південної сторони фіксує місто станом не раніше 1937 року і не пізніше 1965 р.
Наявність у сюжеті краєвиду Галича, швидше всього, вказує на цінність цього міста, як для самої героїні твору, так і його автора. Адже зрозуміло, що атмосфера в домі зокрема залежить також від тих речей, які подобаються людині і створюють комфорт – відповідно, жінка має на стіні твір, який чимось цікавий чи важливий для неї.
Сам вид міста займає орієнтовно 1/6 всієї площі твору, але хоча він виконаний досить загально, все ж є чітка деталізація і впізнаваність об’єктів – і це зрозуміло, адже автор картини провів тут майже два десятки свого життя.
Таким чином, випадково зауважена на одному з аукціонів картина розкрила нам ще одне прізвищ нашого відомого земляка, який жив і творив далеко від рідного міста; підтвердила його любов до міста – «родинного гнізда». Він залишив береги Дністра, проте над берегами Вісли пензлем та фарбами повертався до Галича; у цьому творі живопису «закодував» два дорогі для себе образи…
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України | 
