Вівторок, 2019-10-22, 1:57 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2012 » Листопад » 14 » Жінка, яка несе сонце
0:41 AM
Жінка, яка несе сонце
Хліб - як сонце, кажуть гуцули, які завжди особливо шанували майстрів випічки обрядових хлібів. Коли недавно Микуличин святкував своє 600-ліття, гостей села зустрічали  пишними короваями, випеченими Анною Кріпчук. А на спеціальній виставці обрядового хліба можна було побачити її ж паски, бабки, струцлі, короваї, кокуці, калачі, баранчики...
Цю невисоку, темноволосу, з карими очима, енергійну жінку Господь щедро наділив різноманітними талантами. Ще з дитинства вона вивчила весільні обряди, чудово співає і виконує роль свахи, грає на дримбі, бере участь у театралізованих дійствах на святах і фестивалях, складає коломийки, вишиває, випікає обрядові хліби, є знавцем гуцульських звичаїв. Анна Кіф’як-Кріпчук легко відкриває вікно у магічний світ наших предків, прокладаючи місток з минулого у сьогодення.
Пані Анна охоче ділиться пережитим, вистражданим і усвідомленим. Народилася у працьовитій гуцульській родині 18 березня 1962 року в селі Ямній (тепер мікрорайон Яремчі). Змалку захоплювалась колядками, коломийками, грала на дримбі. Маленька Анничка перейняла таємниці гри на цьому інструменті від батька – Юрія Кучака. Дримбу йому зробив славний на Гуцульщині майстер виготовлення виробів зі шкіри Василь Косило. Батько вмів імпровізувати шум гірських потоків, шепіт вічнозелених смерек, голосне щебетання птахів.
Якось Анна Кріпчук, почувши на сувенірному ринку теплу і дзвінку мелодику цього маленького інструмента, незважаючи на поради подруги, зняла з шиї і виміняла на дримбу дві силянки прекрасного давнього намиста – пацьорків. Дримба стала розрадою в далекому присілку, де вона випасала худобу, а самотність дала змогу всім єством заглибитись у дивосвіт звуків. Тепер пані Анна виймає з маленької дерев’яної скриньки улюблений інструмент, ніжно торкає тоненьку пластинку – язичок ( по-гуцульськи - міндик), і бринить мелодія коломийки на її власні слова:
 
Ой, над нашим буйним Прутом
Зацвіли  бальбуки, 
Що співали наші баби,
Співають онуки.
Моя баба вже небіжка,
Всякої співала:
І сумної, й веселої,
Ще й на дримбі грала.
 
Успішно завершивши навчання в Яремчанській середній школі, обдарована дівчина вирішила вступати до Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Навіть валізу придбала, та не змогла вирватись з трепетного полону розлогих полонин і високих гір смерекового дивокраю. Її мрію реалізував третій, наймолодший, син Назар, який навчається на відділі театрального Івано-Франківського інституту культури і мистецтв. Юний студент вже побував у зарубіжних гастрольних поїздках, зокрема в Португалії.
Анна Кріпчук пам’ятає чимало співанок про УПА. Більше того, вона й сама складає їх. Відомою є її співанка про боївку вояків УПА командира Юрія Кіф’яка - Шугая, які загинули в 1948 році в урочищі Микуличина Росіш.
А випікання обрядового хліба – то взагалі особлива магія, якою досконало володіє пані Анна. Вона чаклує над ним, щоб «був коровай ясний і, як сонечко, красний». Вдома вона зберігає, як найбільшу реліквію, скриньку-пасківець свого діда Кучака Дмитра Васильовича. Жінка розповідає, що раніше в її селі на Великдень змагалися, в кого найбільша паска, то через гігантські розміри, щоб її забрати, виймали «челюсті печі». Пекли тоді одночасно 12 пасок на 12 бляхах. А тих форм для пасок у хаті «цілий міх». Кажуть, Гуцульщина буде існувати, поки пишуть писанки і печуть кокуци. Ці маленькі хлібчики для малечі випікають і роздають у Микуличині в Живний четвер і досі.
Майстриня розповідає, що в них у селі також зберігся давній звичай на старий Новий рік «купати» і «качати» обрядовий хліб – «Василя». На це свято господар вранці йде по воду і намочує, благословляє хліб. Кочення «Василя» передає рух сонця по небу. Котять від порогу до столу, промовляючи «тримайся, хлібчику, бо ти наш насущний, ми без тебе – ні до столу, ні до порогу. Щоб ти завжди був на столі». Якщо ритуальний хліб обернеться верх дриґом, то не буде врожаю – вірили колись.
На «парастас» (ритуальний хліб за душі померлих) пані Анна бере шість булок з дріжджового тіста, які зростаються докупи, і облямовує обручем з тіста. «Це обруч, - розповідає вона, - безкінечної молитви – родичі молились за своїх батьків, ми – за живих і померлих, і будемо вірити, що нащадки молитимуться за нас».
Та, мабуть, найбільше обрядового хліба майстриня випікає на весілля – два калачі під вінок, що шиється з барвінку, по одному маленькому калачику прив’язується до боку молодої і молодого, три ритуальні хлібини до церкви – до шлюбу, один – в ЗАГС, два струцні – на посаг. Іноді вона випікає двадцять два баранчики, п’ять струцнів, вісім-дев’ять короваїв. Баранчика з білої пшеничної муки, прикрашеного квітами, зі стрічкою та дзвіночком на шиї дарують в Микуличині ґазді і ґаздині з побажанням всіляких гараздів, доброго господарства – «щоб овечки котилися». Справді, як писав відомий етнограф Микола Сумцов, «за повнотою обрядового хліба перше місце посідає українське весілля».
Пишні оздоби на обрядовому хлібі - не просто зображення, а найвищі сакральні цінності – обереги роду. Тут обов’язково є хрест – втілення єдності світу, надії на спасіння, ружа – символ краси і світлості, ромб – символ родючості, пташка – відродження життя. Пані Анна поміж прикрас на коровай у центрі припасовує ще й маленький калачик у формі кільця. Воно символізує безсмертя душі та її небесне існування. На весільному хлібі можна побачити квітку – шишку як символ сонця, Сварогу, уособлення руху світла, елементи рослинної орнаментики, похідні від культу дерева життя, «баранячі ріжки» - як побажання достатку сім’ї. Оперезаний весільний коровай пасочком – барвінком, символом вічності.
…Так у руках звичайної гуцулки сходяться всі часи і збувається повнота життя.
Світлана ФЛИС, краєзнавець

Переглядів: 360 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019