Понеділок, 2019-09-16, 5:31 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2019 » Липень » 28 » Зі Станиславова до Рима. Як подорожували заможні галичани 100 років тому
10:11 PM
Зі Станиславова до Рима. Як подорожували заможні галичани 100 років тому

Ще наприкінці ХІХ століття мешканці Галичини не часто мандрували за межі краю. Відомий політичний діяч, адвокат Євген Олесницький писав, що навіть селяни охочіше вирушали у «похід до цісаря», ніж інтелігенти у закордонні подорожі.

Винятком були хіба нечасті паломництва священників до Палестини чи Ватикану, пише “Репортер“.

 

Священникам було простіше

На початку ХХ століття мандрівників побільшало. Найбільш здібні студенти вчилися в університетах імперії – у Відні, Інсбруку, Граці, а також у Швейцарії чи Італії. Наприклад, відомий пізніше релігійний діяч Володимир Лиско на третьому курсі теології поїхав зі Львова до Хорватії, продовжив навчання у місті Інсбрук (Австрія), а звідти ще їздив до Швейцарії та Німеччини.

У шлюбні подорожі вирушали молодята. Звісно, не з бідних родин. Після закінчення богословських студій Петро Чавс разом з дружиною відвідав музеї та парки Кракова, Відня, Будапешта, Трієсту й Венеції.

Відомим любителем далеких мандрівок був парох села Іванівка (тоді Скалатського повіту) Володимир Винявський. Він тричі їздив до Риму і один раз до Святої землі, рік провів у США й вісім місяців у Канаді. Там, за дорученням митрополита Андрея Шептицького, займався душпастирською діяльністю серед емігрантів.

Священник села Павлів Радехівського повіту Омелян Мидляк часто вибирався у мандрівки на 2-3 місяці. Він відвідав Італію, Іспанію, Швейцарію, Францію, Велику Британію, Бельгію та Німеччину. У селі отець Омелян заклав парк за західними зразками, облаштував його столиками, лавками й ліхтарями.

Систематично їздив до Риму професор Львівського університету Михайло Грушевський. У першій подорожі, в 1904 році, компанію йому склав Іван Франко. Зупиняючись у різних містах, Грушевський відправляв дружині Марії пам’ятні листівки, які тепер зберігаються у Центральному державному історичному архіві Києва.

 

«Римські канікули» гімназиста

Із спогадів випускника Станиславівської української гімназії Теодора Мацьківа довідуємося, що директор Микола Сабат також майже щороку їздив до Італії. Його цікавили результати археологічних дослід­жень у Римі та інших містах.

У таких мандрівках завжди брали участь вчителі гімназії та навіть окремі учні. У березні 1910 року, крім Миколи Сабата, в поїздку вирушили професори української та польської гімназій, нотаріус із Галича Лев Гузар із дружиною, лікар, директор банку з дружиною і сам Теодор Мацьків (тоді – учень п’ятого класу гімназії!).

Мандрівники їхали зі Станиславова через Ворохту, Ясіня, Будапешт і Загреб до хорватського міста Рієка. Там затрималися на день, щоб оглянути порт і «купелеві місцевості». Звідти кораблем через Адріатичне море вирушили до Анкони (Італія).

«Їзда кораблем тривала цілу ніч. Був сильний вітер, і морські хвилі так сильно кидали кораблем, що майже всі пасажири хворіли на морську недугу», – писав Теодор Мацьків.

З Анкони залізницею попрямували до Рима. Там провели понад тиждень, відвідали Ватиканський музей і бібліотеку, Сікстинську капелу, собор Святого Петра. Не оминули мандрівники і римську оперу, відвідавши вистави «Аїда» та «Дон Карлос». Побували й на місцях археологічних розкопок на Капітолійському пагорбі, оглянули Колізей, терми Діоклетіана, катакомби християн, безліч храмів і музеїв.

Як згадував гімназист, свої враження туристи занотовували у щоденниках: «Щовечора, якщо не йшли до опери, ми заходили до винярні і при чарці доброго вина «Ест-Ест» д-р Сабат робив з нами підсумки всього того, що ми бачили вдень, при чім кожний учасник робив собі записки для пам’яті».

Але найбільш незабутньою подією стала аудієнція у Папи Римського Пія Х. Для такої зустрічі чоловіки вдягнули чорні фраки, а жінки – чорні сукні. Мацьків привернув увагу святішого отця своїм гімназійним мундиром. Папа підійшов до нього й окремо поблагословив.

«Спочатку я не зовсім усвідомлював, яка велика честь і ласка мене спіткала, – описував свої враження юнак. – Щойно тоді, коли Святіший Отець і його почет перейшов до чергової залі і ми повставали, я здивувався, побачивши, що до мене зачали підходити навіть незнайомі особи та ґратулювали мені з приводу тієї великої ласки. У моєму житті, зокрема в час війни, я переходив і переживав багато дуже важких випадків…, але завжди твердо вірив, що ніщо погане мені не станеться, бо мене поблагословив Папа, визнаний згодом за святого».

З Рима учасники мандрівки подалися на південь й оглянули музеї Неаполя, археологічні розкопки в античних містах Помпеї та Геркуланум під Везувієм. Далі відвідали палати римського імператора Тиберія та Блакитний грот – символ сучасного курортного острова Капрі. У Венеції подивилися на славну Палату дожів (прим. – титул глави Венеційської держави), базиліку Святого Марка з мозаїкою ХІ-ХІІІ століть, фабрику скляних виробів і все­світньо відомий курорт на острові Лідо.

З Венеції кораблем рушили до Трієсту, який був головним австрійським торговим портом і центром суднобудування. Звідти залізницею – до міста Постойна (нині – Словенія). Там оглянули унікальну систему карстових печер, обладнаних електричним освітленням ще у 1884 році! До речі, у 1872 році тут була прокладена перша у світі печерна залізниця. Спершу вагонетки там штовхали гіди, а з початку XX століття – газовий локомотив. З Постойни туристи через Грац, Відень і Краків повернулися до Станиславова.

 

Дорого, хоча…

Загалом поїздка, якій може позаздрити навіть досвідчений мандрівник, тривала понад три тижні. Її вартість сягнула близько 400 крон, що було на той час досить поважною сумою. Наприклад, її б вистачило на умеблювання спальні та їдальні. Хоча все пізнається у порівнянні.

Наприклад, якщо професор університету отримував щомісяця 600-700 крон, то він без проблем міг заощадити на такий відпочинок. У зовсім іншій ситуації перебували селяни, робітники та вчителі початкових шкіл. Останні мали б віддати на подорож половину чи третину свого річного заробітку. Виняток – сам Теодор Мацьків. Спадок, який залишився йому після смерті батька, заможного селянина з села Побереже (нині Тисменицького району), дозволив здійснити не тільки цю пам’ятну подорож, а й тричі (у 1911, 1912, 1913 роках) відпочивати за кордоном, переважно в Італії. Ідилію перервала Перша світова війна – всі його заощадження «згоріли» в банку.

Зауважимо, що окремі інтелігенти для одержання коштів на туристичні мандрівки своїх дітей навіть продавали частину майна. Наприклад, священник Володимир Венгринович за вилучені від продажу худоби гроші відправив своїх дочок у Швейцарію.

Але в будь-якому разі закордонні поїздки розширювали світогляд, давали можливість ознайомитися із надбаннями світової культури та повсякденним життям в інших країнах.


Переглядів: 10 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019