Четвер, 2018-07-19, 2:11 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Липень » 12 » Знатні особи в житті Станиславова на зламі ХІХ і ХХ ст
8:30 PM
Знатні особи в житті Станиславова на зламі ХІХ і ХХ ст

Мабуть, кожен іванофранківець знає, що наше місто довший час було власністю магнатів Потоцьких. Однак і на зламі ХІХ і ХХ ст. у Станиславові теж перебували чи проживали знатні особи, які залишили свій слід в історії міста. Пригоди деяких із них ставали справжніми легендами у нашому краї. Більшість таких осіб добре відома, однак були й аристократи, мало знані поціновувачам нашої минувшини. Спробуймо довідатися про них більше.

Чиновники з блакитною кров’ю
В останніх роках ХІХ ст. комісаром станиславівського староства був граф Зиґмунт Лясоцький (1867—1948). Він народився у Бельгії, його батько Броніслав був бельгійським графом. Пізніше родина переїхала до Кракова. Після вивчення права в університеті Зиґмунт Лясоцький працював на різноманітних адміністративних посадах, а у 1892 р. він офіційно підтвердив свій графський титул на території Австро-Угорщини. В кінці 90-х рр. ХІХ ст. у родини виникли суттєві матеріальні труднощі, і після смерті батька Зиґмунт мусив ще довго сплачувати його борги.

Продавши два маєтки, що залишилися від батька, Лясоцький повернувся до адміністративної роботи. В 1898 р. він працює в намісництві у Львові, а потім його переводять до Станиславова. Тут він здобув собі репутацію справжнього дипломата –майстерно вів переговори й залагоджував конфлікти. В 1900 р. преса повідомила, що Лясоцький провів зустріч з робітниками з нагоди свята першого травня. На зустрічі присутні обговорили проблеми відносин робітників та їхніх працедавців, і завдяки дипломатичним умінням Лясоцького вдалося уникнути масштабного страйку. В серпні 1900 р. Зиґмунта Лясоцького перевели до Відня, де він зайняв посаду в міністерстві внутрішніх справ.
Преса повідомляє про ще одного знатного високопосадовця – барона Германа Геммінґена, який був комендантом місцевої дивізії кавалеристів. У вересні 1909 р. з бароном стався нещасний випадок. Його дивізія була на маневрах разом з 13 полком уланів, і кілька уланів під час швидкої їзди наїхали на барона і збили його коня з ніг. Геммінґен упав і зазнав серйозних травм, зокрема при падінні отримав рану на боці від власної шаблі.
Барон-автомобіліст
Певний час у Станиславові проживав барон Кароль Ріпп, який прославився своєю надзвичайною любов’ю до автомобілів. У листопаді 1901 р. його призначили ротмістром у 14 полк драгунів у Станиславові. Саме барон Ріпп став винуватцем однієї з перших автомобільних аварій в історії нашого міста. В квітні 1911 р. Ріпп наїхав автомобілем на п’ятирічну дівчинку – Бліму Айцнер. Дитина отримала травму голови, а викликані лікарі підозрювали ще й струс мозку. Випадок трапився близько шостої години вечора на вулиці Сапєжинській (тепер вул. Незалежності). Обурені батьки подали на барона в суд, а преса зауважила, що він справді надто швидко їздив своїм автомобілем.
До речі, це була не єдина аварія, винуватцем якої був барон-автомобіліст. У листопаді 1912 р. у Львові Ріпп наїхав автомобілем на 54-річну Юзефу Медвейову, вдову лікаря. Важко поранену жінку барон відвіз до шпиталю, де виявили, що в неї зламане плече і наявні інші дрібніші травми. «Австрійська автомобільна газета» повідомляє, що в барона Ріппа був спортивний автомобіль марки «Fiat 16/18 НР». В ті часи автомобілі «Fiat» вважалися дуже престижними, преса зафіксувала, що в такому їздив сам ерцгерцог Людвиґ Сальватор, родич цісаря.
На своїй посаді в Станиславові барон Ріпп перебував до червня 1911 р., а потім його перевели до Львова, де, крім уже згаданої аварії, він став героєм ще й гучного судового процесу. У Львові барон одразу ж здобув репутацію галантного і щедрого кавалера, який не шкодував грошей для своїх коханок. Протягом двох років він проживав разом з такою собі Марією Устьоґовою, яка всюди видавала себе за баронесу Ріпп. У 1914 р. барон покинув Львів і порвав стосунки зі своєю пасією. А вона й далі називала себе баронесою і робила покупки на великі суми й записувала їх у борг колишньому коханцеві. Коли барон Ріпп, який у той час перебував у Будапешті, довідався про борги, він категорично заперечив, що ця жінка була його дружиною, і відмовився сплачувати за неї ті суми. Як зауважив барон, він залишив колишній пасії віллу з повним облаштуванням, але не визнавав себе зобов’язаним надалі оплачувати її покупки. Ця гучна справа викликала значну зацікавленість також у Станиславові, адже у місті ще добре пам’ятали ексцентричного барона.
Аристократ чи шахрай?
У грудні 1891 р. етапом з Тернополя до магістрату Станиславова доставили 42-річного чоловіка, який далі вирушав до села Підпечар, де мав замешкати. Він раніше не виказував ознак душевної хвороби, а прибувши до Станиславова, почав стверджувати, що він є братом місцевого графа Казимира Мьончинського, який помер десять років тому в клініці для божевільних. Він також мав намір домагатися своїх прав на успадкування майна.
Згідно з поліційними документами, він справді мав прізвище Мьончинський, а коли поліція доставила його до Підпечар, відвідав місцевого війта і почав йому розповідати, що він є померлим (!) графом Казимиром Мьончинським. Коли його привели до будинку Мьончинських у Підпечарах, він у ньому чудово орієнтувався, так якби й справді жив там довший час. Мьончинський розповідав, що його сестра, графиня Дідушицька, в 1865 р. взяла його під опіку, а потім примусово замкнула в божевільні. Чому його оголосили мертвим, він не міг пояснити.
Поліція розслідувала цю справу дуже детально, навіть опитала селян щодо того, як виглядав і поводив себе справжній граф Мьончинський. З’ясувалося, що в нього було світле волосся, тоді як удаваний граф був брюнетом. Свідки запевняли також, що граф дійсно помер, а перед смертю виявляв явні ознаки божевілля. Наприклад, замість рукавичок одягав на руки білі шкарпетки, а на фрак – солдатський мундир і в такому вигляді ходив у гості до сусідів в околиці. З ним траплялися напади шаленства, під час яких він палив у селян з пістолета. Поліційна влада прийняла рішення перевірити, чи удаваний Мьончинський був сповна розуму, а якщо так, він мусив постати перед судом як шахрай, що претендував на спадок, який йому не належав.
Потоцький перед судом
У грудні 1903 р. станиславівська поліція арештувала графа Генрика Едмунда Потоцького, за яким поліція у Відні висилала пошукові листи. Графа звинувачували в численних шахрайствах та фінансових аферах. Він народився в 1867 р. у Відні, а в 1891 р. вступив у володіння кількома маєтками на Станиславівщині та Буковині, вартість яких разом складала майже 480 тис. корон. З самого початку граф займався ризикованими торговими операціями й сумнівними оборудками, що врешті-решт завершилося повним фінансовим крахом. У 1895 р. станиславівський окружний суд оголосив про продаж з аукціону маєтків графа і розпочав проти нього карне провадження. Незважаючи на величезну суму боргів, що сягали майже півтора мільйона корон, справу вдалося зам’яти, і графа випустили на свободу.
Але в 1900 р. авантюрний аристократ знову взявся за старе. Він замешкав в одному з найдорожчих готелів у Гамбурзі і завинив 300 німецьких марок. Виїжджаючи, він дав господареві готелю вексель на цю суму з підробленим підписом свого брата, Освальда Потоцького. Поліція відкрила проти нього карне провадження, а він утік до Відня, пізніше опинився в Станиславові, де й був затриманий. Звинувачений сам визнавав, що причиною його фінансового краху було легковажне ставлення до ведення господарства і марно-тратний спосіб життя. Тоді з маєтків Потоцького не залишилось ні шеляга, лише борги, і він був повністю полишений на ласку родичів. Вони намагалися вислати його до Америки, але авантюрний граф в останній момент утік з пароплава на зупинці в Антверпені. Протягом шести місяців він перебував у клініці для душевнохворих у Кракові, але згодом його визнали здоровим, і він залишив цей лікувальний заклад.
Преса зауважувала, що навіть у залі суду оскаржуваний виглядав елегантно, говорив упевнено і з гордістю розповідав про своє високе походження. Його матір була уродженою графинею Яблоновською, а брат, Освальд Потоцький, надіслав листа, якого зачитали в залі суду. В ньому говорилося, що Генрик Едмунд зовсім не був божевільним чи шахраєм, лише легковажним. Брат оскаржуваного стверджував, що вже сплатив за нього боргів майже 20 тисяч корон і сплатив би ще більше, якби раніше про них знав. Врешті-решт авантюрного графа знову взяли на поруки родичі, а преса опублікувала попередження про повну заборону вести з ним будь-які фінансові операції.
Ексцентричний граф
Однією з найвідоміших особистостей краю був Войцех Дідушицький (1848—1909) – політичний діяч, письменник, публіцист, який прославився не лише своєю широкою ерудицією, а й ексцентричною поведінкою. Він проживав у Єзуполі, але й у Станиславові мав нерухомість. Зокрема йому належали будинки за сучасною адресою вул. Шевченка, 22 і 24. Певний час він володів також особняком на вул. Ґолуховського (вул. Чорновола, 33). Його спорудили на замовлення графа протягом 1895—1896 рр. Худа і дуже висока постать графа – він мав майже 1,90 м зросту –нерідко з’являлася на вулицях Станиславова.
Розповідають, що одного разу до пана Дідушицького звернувся такий собі Льовенштайн – адвокат, який недавно набув шляхетського титулу. Він не знав, який герб йому обрати і попросив Дідушицького щось порадити. Граф ненадовго замислився і відповів: «Оберіть герб «Пердильйон». Зрозуміло, що такого герба існувати не могло, а ця назва звучала вульгарно і образливо, тож пан Льовенштайн надовго перервав будь-які стосунки з Дідушицьким. Хоч насправді порада графа базувалася всього лише на грі слів. Німецькою прізвище «Льовенштайн» перекладається як «лев’ячий камінь», а Дідушицький лише порадив перекласти його французькою мовою: pierredelion.
Кілька разів Войцеха Дідушицького обирали послом до Державної ради у Відні, і коли його питали про роботу парламенту, він відповідав так: «В нашому парламенті послам голова взагалі не потрібна, адже на засіданнях і так весь час спиш. Коли я приходжу, то свою голову віддаю до гардеробу разом з капелюхом».
Однак у житті цієї веселої людини траплялися й прикрі кримінальні несподіванки. В ніч на 16 березня 1898 р. до його маєтку в Єзуполі проникли злодії, зламали сейф і викрали ощадну книжку на суму 8 тис. злотих ринських і 400 злотих готівкою. Поліція запідозрила чотирьох відомих зломщиків, які тієї ночі поверталися з Єзуполя фіакром, найнятим у Станиславові. Однак схопити й заарештувати вдалося лише одного учасника нічної «екскурсії», іншим трьом вдалося втекти.
Як бачимо, високе походження зовсім не звільняє людину від недоліків та слабкостей, а «блакитна кров» не є гарантією безпроблемного життя. І лише почуття гумору допомагало шляхетним особам змиритися з цим сумним фактом.


Олена БУЧИК


Переглядів: 3 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018