Йдеться про протистояння куреня УПА «Смертоносці» під командуванням Олекси Химинця («Благого») з переважаючими силами НКВД у березні 1945 року поблизу хутора Гусаки на Богородчанщині.

Автор дослідження, історик і дослідник збройної україніки Галичини ХХ століття Євген Пронюк, проаналізував архівні документи, свідчення учасників бою та оперативні зведення радянських спецслужб, щоб відтворити перебіг подій 18–25 березня 1945 року, пише Західний кур’єр з посиланням на Історичну правду.

За даними дослідника, у бою зійшлися близько 220 повстанців із двох сотень куреня «Смертоносці» та понад півтори тисячі бійців НКВД, яких підтримувала авіація.

Одним із ключових факторів, що призвели до оточення повстанців, стала зрада місця постою куреня після потрапляння до рук НКВД окремих представників підпілля.

Після кількагодинного бою повстанці здійснили спробу прориву з оточення. Під час відступу загинули командир 3-ї сотні «Шум» та курінний «Благий». Частині вояків вдалося вирватися до Чорного Лісу, інші потрапили в полон або загинули.

«Ми через підступну зраду потрапили в оточення. Це безперечно, але на мою думку, нашим командирам ще й не вистачило тієї гнучкості у стратегічно-тактичних планах, миттєвості орієнтації і рішучості дій», — пише у своєму дослідженні Євген Пронюк, цитуючи спогади ветерана УПА Василя Момота про причини трагедії.

За підрахунками автора, курінь втратив загиблими близько 95–110 вояків, що становило майже половину особового складу підрозділу. Водночас радянські документи подавали значно завищені цифри втрат повстанців та мінімізували власні.

Попри нищівний удар, курінь «Смертоносці» не припинив існування. Після реорганізації та нового поповнення він продовжував бойову діяльність ще майже два роки, а учасники березневого бою користувалися особливою повагою серед підпілля та місцевого населення.