Кожне місто цінне тим, як воно зберігає історичну пам’ять про події, які відбувалися в попередніх століттях; про осіб які його розвивали або мали вплив на громаду. На жаль, історична пам’ять Галича має достатньо прогалин, зокрема щодо фактів останніх двох століть.
Певної міри це стосується минулого римо – католицької громади і її духовних провідників. Причин цьому багато, в першу чергу, завдяки негативним чинникам пов’язаних з більшовицькою окупацією краю, зміною релігійного та національного складу міського населення.
Римо - католицька громада Галича впродовж багатьох століть міської історії була другою за чисельністю; а за впливом іноді відігравала і першу роль. Її провідники дбали за формування християнських чеснот громадян, опікувалися вихованням дітей.
У 2025 р. виповнилася 650 - та річниця з часу створення Галицької (Львівської) митрополії римо – католицької церкви. З огляду на це, вартує пригадати окремі сторінки її історії.
Метою статті є дослідження життєпису одного з духовних провідників римо - католицької громади, священнослужителя Адольфа Стшелецького. Завдання, поставлене автором, – на основі виявлених джерел подати цілісну картину його життя, від часу народження, викладацької діяльності в Чернівецькій гімназії, праці деканом Бучацьким та Станиславівським до завершення життєвого шляху в Галичі.
У призмі дослідження забуті та недосліджені раніше епізоди локальної історії міста в контексті діяльності духовних провідників. Подається інформація щодо Стшелецького, як викладача; очільника римо – католицьких деканатів, місцевого священника та жертводавця. Окремо висвітлюється питання пов’язане з місцем його поховання на старому цвинтарі Галича.
Статтю підготовано на основі офіційних державних та релігійних джерел, періодики другої половини ХІХ ст. Досліджені джерела дали змогу подати біографію та душпастирську діяльність в хронологічному порядку. Матеріал дає змогу доповнити наявні факти про відомих діячів Галича другої половини ХІХ століття. Дані, викладені у статті, будуть корисними для доповнення текстів тематичних екскурсій, присвячених об’єктам локальної історії, їхнім будівничим та опікунам. В науковий обіг інформація та джерела вводяться вперше.
Перший період життя. Від Устя Зеленого до Львова і Чернівців. Професор і катехит.
Щодо місця народження майбутнього ксьондза Адольфа Стшелецького наявні дві відмінні інформації. Згідно, посмертної згадки він народився в 1822 році в Усті Зеленому (тепер село в Монастириській міській громаді Чортківського району Тернопільської області, за 25 км від Галича); а згідно шематимазму римо – католицької церкви – в Бучачі (тепер в Чортківському районі Тернопільської області, за 66 км від Галича).
Богословські студії він закінчив в духовній семінарії римо-католицької архидієцезії у Львові, був висвячений в 1845 році. Первинно служив як кооператор (співпрацівник пробоща, допомагав йому у душпастирській діяльності). На даний час невідомо, де саме він розпочав служіння після висвячення. Ймовірно, однією з його перших парафій в 1846 р. було с. Гологори (тепер в Золочівському районі Львівської області) – саме тут його згадує часопис костелу, як вікарія (духовну особу призначена єпископом для виконавчої влади в парафії, співпрацівник пробоща). Інша офіційна згадка про нього в цьому населеному пункті міститься в офіційному шематизмі костелу і стосується 1848 р.
Cело Гологори в час перебування в ньому кс. Стшелецького належало до Золочівського деканату, кількість католиків в ньому становила 506 осіб. Цікаво, що в цьому селі він був помічником майбутнього єпископа в Перемишлі Мацея Гіршлера (1807 – 1881), який на той час був сільським пробощем. За наявними вищевказаними джерелами вони співслужили разом в 1846 – 48 рр. Це знайомство мало великий вплив в подальшому як для сприйняття Стшелецького у вищих колах духовенства, так і його кар’єри.
Ймовірно, після парафії в Гологорах, кс. Стшелецький повернувся на певний час до Львова. У звіті гімназії за 1852 р. згадується: «…25 вересня 1852 року попереднього заступника катехита …замінив пан Адольф Стшелецький... який до цього був провінційним вчителем релігії в цісарсько – королівській академічній гімназії у Львові. Він взяв на себе обов'язки з релігійного навчання та проведення богослужінь для католицьких учнів гімназії, які з нетерпінням чекали на швидке остаточне працевлаштування цього дуже гідного вчителя…».
Таким чином, офіційні джерела вказують, що в 1852 р. він розпочав працю в цісарсько – королівській гімназії м. Чернівці (місті, яке було на той час столицею коронного краю Герцогства Буковини). Цей навчальний заклад засновано у січні 1808 р., а в 1850 р. він отримав статус старшої гімназії з 8 навчальними класами. Мовою викладання була німецька – отже, А.Стшелецький володів двома мовами (польською та німецькою).
Викладацька діяльність, спілкування з особами належного рівня освіти, потребували відповідної обізнаності. Не відомо, якою була особиста бібліотека Стшелецького, проте його прізвище зазначене серед тих викладачів, які подарували свої особисті книги гімназійній бібліотеці (подарував 1 твір у 5 томах), в 1855 р. серед передплатників періодичного видання «Biblioteka Polska», а в 1868 р. (вже в галицькому періоді життя) він був у переліку опікунів та передплатників видавництва дешевих та корисних творів у Кракові.
В ювілейному виданні виданому до річниці заснування гімназії зафіксовано, що Адольф Стшелецький був суплентом (помічником викладача) римо - католицької освіти з вересня 1852 по 24 жовтня 1854 р.; згодом реальним професором релігії з 1854 р. по жовтень 1866 р.
Згідно релігійного часопису в 1854 році кс. Адольф Стшелецький отримав постійну посаду катехита в Чернівецькій гімназії, а за офіційним виданням присвяченого гімназіям в 1855 р.
В перші роки викладання в гімназії він викладав католицьку грецьку та римську релігії у всіх восьми класах гімназії, по 2 години у кожному, у старшому класі 3 години та у першому відділенні І класу 3 години арифметики, тобто загалом 20 годин.
В останні роки його праці в цьому навчальному закладі, викладацький склад гімназії складався з 35 викладачів; з них 16 були дійсними, - в т. ч. А. Стшелецький. Відомо, що у І гімназійному класі він викладав вчення про віру і мораль за книгою Шустера, у ІІІ класі - біблійну історію Нового Завіту за Шумахером, у V класі - вступ до Святого Письма Старого і Нового Завіту та загальної догматики за Мартіном, а у VII класі - католицьке вчення про мораль на основі Мартіна. Відомо, що в 1865 р. «…відкриття навчального року відбулося урочистою високою месою, яку провів преподобний пан Адольф Стшелецький, вчитель релігії, у католицькій парафіяльній церкві…».
Річний звіт гімназії у Чернівцях за 1866 р. засвідчує, що професор католицької релігії пан Стшелецький «…протягом чотирнадцяти років дуже гідно працював у місцевій гімназії…» (отже, з 1852 р.). аж до отримання посади пробоща в Галичі (жовтень 1866 р.).
Найкращим визнанням і характеристикою служіння Стшелецького в гімназії є кілька слів, які були виголошені після його смерті в 1893 р. «…На цій посаді, яка була настільки ж важливою, наскільки й важкою, він повністю відповідав довірі, яку йому надавала церковна влада. Він дуже дбав про довірену йому молодь не тільки в школі, але й поза нею, завжди був уважним до її добробуту, а бідніших учнів підтримував або з власних мізерних коштів, або з пожертвувань заможніших людей, які охоче допомагали йому на його прохання.
Його ефективну діяльність неодноразово відзначали похвальними листами як консисторія, так і буковинський державний уряд. Він виявляв батьківську любов як до польської, так і до руської молоді обох обрядів; учні, за давнім звичаєм, користали з його духовних повчань і були віддані його релігійним настановам».
В контексті даного спогаду, важливою є опіка над молоддю обох національностей – поляками та русинами (римо – католиками та греко – католиками), яка відіграла свою майбутню роль для його призначення на парафію в Галичі.
Під час роботи в гімназії Стшелецького було обрано Товариства Франца Йосифа («Franz Joseph Verein»). Через рік після завершення його праці в столиці Буковини на засіданні в Чернівцях, яке відбулося 20 листопада 1867 р., кс. Адольфу Стшелецькому було надано титут почесного члена цього товариства; ухвалу було прийнято одноголосно. У рішенні про це щодо нього повідомлялося: «…чию жертовну працю для блага Товариства тут пам'ятають найкраще…».
В Галичі. Пробощ і декан, куратор шкіл, будівничий плебанії; почесний канонік.
В 1866 р. кс. Стшелецький Адольф, як гімназійний катехит в Чернівцях отримав канонічну інституцію на Галич. Рішення про призначення кс. Стшелецького до Галича було погоджене на найвищому рівні греко – католицької церкви, Митрополитом Галицьким та єпископом Львівським Спиридоном Литвиновичем (1810 – 1869), який мав на це повноваження.
У некролозі про кс. Стшелецького згадується про це так: «…Коли він подав заяву на парафію в Галичі і представився як кандидат до преосвященного гр. - католицького митрополита кс. Литвиновича, тодішній митрополит, сказав йому такі похвальні слова: «…Якби ксьондз катехит не зголосився, я б сам запропонував Тобі прийняти це парохіяльне служіння, бо знаю, скільки добра Ти зробив для молоді мого обряду». Тут в його призначенні відіграв певну роль вищезгаданий факт з Чернівців щодо «батьківської опіки» над молоддю обох обрядів.
Не відомо, що спонукало Стшелецького залишити столицю Герцогства Буковини і приїхати до Галича, який в даний період короткий час (1863 – 66) був центром повіту. Місто тільки почало активно розвиватися – було відкрито залізницю, починалися заходи з організації судноплавства – цей етап припав на його побут в цій місцевості. Ймовірно, що йому було «тісно» в Галичі, який був значно меншим за масштабом і чисельністю населення.
В першій рік його душпастирювання в місті кількість католиків становила 662 особи; фактично такою з незначними змінами вона залишалася до кінця 1880 -их років. Тільки на початку 1890 – их рр. чисельність католиків досягла більше 700 – т осіб, і в рік смерті галицького пробоща складала 760 осіб.
Щодо першого періоду його душпастирювання в Галичі (з 1866 р.) інформація відсутня (за винятком згадки як пробоща в шематизмі римо-католицької церкви за 1867 р.), окремі дані відносяться вже до 1868, 1870 та всіх наступних років до його відходу у вічність. Тому доцільно подати загальні риси праці кс. Стшелецького, які були пританні йому впродовж всіх 27 років перебування в місті над Дністром: «…Отримавши пробощство в Галичі …він присвятив себе парафіяльній праці з тією ж ревністю, яка була характерною для всього його життя. Відомо, що в Австрії державні закони обтяжують парафіяльне духовенство великою кількістю писанини. Тому буває так, що пастир або настільки поглинається накладеними державою обов'язками, що з часом перетворюється з парафіяльного священика на представника парафіяльної канцелярії, або навпаки - відчуває огиду до діловодства і нехтує ним, наражаючи себе на прикрість, а парафіян - на шкоду.
Ксьондз Стшелецький щасливо уникав обох крайнощів. Його письмові звіти відрізнялися точністю, і він завжди здавав їх вчасно, при цьому не страждала належна діяльність душпастиря і його ревність на славу Божу і спасіння своїх парафіян…».
Вказане джерело, також повідомляє, що саме завдяки таким особистим рисам священника, в 1868 р. йому було довірено тимчасову посаду декана в Бучачі. Натомість, офіційний державний шематизм повідомляє про нього, як про бучацького декана тільки в 1871 р. На той час, в Галичині було 24 деканати. Бучацький деканат складався з 7 парафій та 1 експозитури.
В травні 1870 р. кс. Адольф Стшелецький оприлюднив у львівському часописі конфіденційну на той час інформацію щодо збору підписів між місцевим русинським (українським) населенням для номінування тогочасного єпископа греко - католицької церкви, Холмського владики Куземського Михайла (1809 – 1879) на посаду Митрополита Галицького та єпископа Львівського. Справа полягала в наступному: священник з с. Блюдники вислав посланця до галицького священника Матея Сабатевича (обидва греко-католицького обряду) з метою збору підписів до цісаря Австро-Угорської монархії Франца Йосифа І з проханням номінувати владику Куземського єпископом Львівським. Посланець помилився, і замість Сабатевича прийшов спершу до Стшелецького. Останній, ознайомившись з документацією посланця, відправив його до Сабатевича. За словами кс. Стшелецького, в листі були підписи трьох галицьких міщан «руського обряду» без їхнього відома (Яна Скретовича, Якова Грушкевича і Яна Богусєвича) – з огляду на це, і на те, що кс. Стшелецький не хотів щоб в подальшому сприймалося, що саме він є автором цього номінаційного листа – подання, він оприлюднив даний факт в пресі; разом з тим, він вказував, що «правдивості інформації» поданої в листі не заперечує. Звичайно, в подальшому номінування Куземського львівським єпископом не відбулося – але дане рішення залежало від багатьох обставин, як в Холмі (перебував на той час в складі Російської імперії), так у Львові і Відні.
У вересні 1870 р. у Перемишлі відбувалася інтронізація нового єпископа Мацея Гіршлера (1870 – 1881). При урочистій службі, серед інших йому співслужив кс. Адольф Стшелецький. Так, через 24 роки за інших обставин зустрілися два колишні священнослужителі з с. Гологори – пробощ і вікарій…
Цього ж року, в жовтні кс. Адольфа Стшелецького було призначено Станиславівським деканом. На цій посаді він замінив звільненого «через слабкість здоров’я» кс. каноніка Красовського. Станиславівський деканат у вказаний період складався з 10 парафій та 2 експозитур. Такий чином, в певний період, коли Стшелецький був одночасно деканом в 2 - х з 24 деканатів Галичини, під його опікою та безпосередніми обов’язками загалом було 17 парафій та 3 експозитури.
В 1871 р. галицького пробоща вперше згадується, як інспектора шкіл / голову місцевої шкільної ради – ці обов’язки він належно виконував до кінця життя.
20 липня 1874 р. цісар Франц Йосиф І надав пробощу в Галичі, декану Адольфу Стшелецькому титул почесного каноніка Львівської митрополичої капітули латинського обряду. Включно з галицьким ксьондзом у вказаному часі тільки 10 священнослужителів митрополії мали такий статус. Цей титул надавався за особливі заслуги священникам, які відзначалися своєю освіченістю, праведним життям і за ревне служіння.
В травні 1875 р. зважаючи на особисту зайнятість, певну віддаленість від парафій на терені сучасної Тернопільщини, кс. Стшелецький подав особисте прохання і був звільнений від виконання обов’язків тимчасового декана в Бучачі. Загалом, деканом в Бучачі він був 4 роки, в Станиславові – 23.
В тогочасних часописах вдалося віднайти ще кілька подій, в яких згадується галицький римо - католицький пробощ – доцільно їх зафіксувати в його життєписі. Так, 11 листопада 1877 р. в галицькому костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії було відправлено урочисту Службу Божу в подяку дружині намісника Галичини Альфреда Потоцького (1817 – 1889), Марії Клементині (1830 – 1903) за подаровану ризу (одну з тих, що знаходилися на крайовій виставці у Львові). Почесний чин відправив при великому згромадженні вірних і шкільної молоді кс. канонік і декан Стшелецький.
В наступному місяці – грудні, у вігілію св. Франціска Ксаверія зібралося духовенство м. Львова в архиєпископському палаці для привітання свого архипастира Францішка Ксаверія Вержхлейського (1803 – 1884). В урочистостях також прийняв участь кс. канонік Стшелецький.
В лютому 1878 р. в Галичі відбулися поминальні відправи за померлим Папою римським Пієм ІХ (1792 – 1878). Їх особливістю було те, що вони проводилися за участі духовенства та вірних обох обрядів (спершу в храмі Різдва Христового, 18.02., а згодом в костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, 20.02.). В костелі було встановлено катафалк оздоблений інсигніями найвищого капелана і голови церкви; обставленим яскравим світлом, оточений братствами і шкільною молоддю, посеред квітів стояв портрет померлого. Над портретом, на пишній подушці стояла тіара, якою для наступника Христа був терновий вінок. Відправу здійснював кс. канонік і декан Стшелецький і духовенство греко-католицького обряду. За словами кореспондента: «…на вигляд такої єдності переконань тішилося серце, бо коли однакові переконання, там єдність, приязнь і згода, а «вугілля гаряче спадає на тих», які забувають відвічний порядок…». Зрозуміло, що в цьому випадку, як і в раніших періодах його життя, для кс. Стшелецького був цілком природнім екуменізм – до непорозумінь, які виникли в релігійному житті громад обох обрядів міста (які були активізовані з приходом на греко - католицьку парафію о. Миколая Винницького) залишалося ще майже два десятиліття.
18 – 19 червня 1882 р. в Усті Зеленому перебував латинський єпископ – помічник о. Северин Моравський (1819 – 1900). Його супроводжував канонік Стшелецький. Було споруджено тріумфальну браму, єпископа зустрічали 2 римо – католицькі і 2 греко – католицькі священники, жиди з Торою. Єпископ відправив поминальний молебен в місцевому костелі; відвідав школу, був у пароха. Через десять років, незадовго до своєї смерті канонік Стшелецький в січні 1892 р. був учасником іменин єпископа Северина Моравського, останній вже був Архиєпископом Львівським.
У крайових часописах кінця 1880 – их і початку 1890 – их згадки про галицького пробоща практично відсутні. Вдалося віднайти повідомлення надруковане за три роки до його смерті, в серпні 1890 р. Стосувалося воно того, що кс. Адольф Стшелецький здійснив чин шлюбу у Львові, в костелі ОО. Бернардинів. Тоді вінчалися п. Стефан Нановський (власник Конюшок) та Станіслава Висоцька (донька сп. Йозефа, державного в’язня та Ізабели Висоцької, власниці земельних дібр).
Відомо, що впродовж галицького періоду життя кс. А.Стшелецький був членом окружної шкільної ради, членом гмінної ради міста Галича. Доцільно згадати тих, які допомагали кс. Стшелецькому на його душпастирській нині. Впродовж майже трьох десятиліть його сотрудниками в Галичі були: Антоній Уляновський (1871), Мар’ян Матковський (1875 - 79), Сігізмунд Свістельницький (1881), Карл Клюсік (1882), Мар’ян Шамота (1883 - 90), Антоній Тадеуш Ланг (1891 - 92).
Опіка над матеріальним забезпеченням парафіяльних будівель.
Проживаючи в Галичі, кс. Адольф Стшелецький дбав за належний вигляд місця зібрання вірних (костел) і за будівлю в котрій урядував і проживав (плебанію); дбав за придбання необхідних речей.
З моменту свого прибуття до Галича він проживав у будівлі старої плебанії (знаходилася південніше від костелу під Замковою горою і східніше від сучасної, побудованої ним). Ймовірно, будинок був досить давнім, оскільки в 1870 – их роках (точна дата невідома) Стшелецький побудував нову плебанію. На той час для будівництва подібних споруд оголошувався конкурс (на зразок сучасних тендерів, процедура була тривала) – натомість, він спорудив будинок без конкурсу; на це він виділив власні кошти. Якщо б плебанія будувалася шляхом проведення конкурсу, то видатки повинна була б оплачувати релігійна громада. Будинок пережив з пошкодженнями Першу світову війну, в ньому жили і урядували римо-католицькі пробощі з 1870 – их рр. до 1944 р.; згодом, до 2016 р. він служив, як один з корпусів Галицької районної лікарні.
З метою його збереження, як пам’ятки культурної спадщини, йому надано статус «нововиявленого об’єкта» історії; на погодженні в Міністерстві культури та стратегічних комунікацій знаходиться облікова документація щодо занесення будинку до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятки історії місцевого значення. На жаль, досі з 2016 р. місцевою владою Галича не здійснено нагальних заходів щодо збереження та відновлення унікального об’єкта міської історії другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть. Подібно, як пам’ять міської історії не зберегла для міста постать А.Стшелецького, так і плебанія споруджена ним (крім його могили, це єдина матеріальна спадщина після нього) може відійти в небуття…
Також, відомо що кс. Адольф Стшелецький власним коштом перекрив костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії новим дахом (на той час це вже була будівля, яка функціонувала майже 100 років – з 1785 р.).
У грудні 1878 р. галицький пробощ придбав для костелу орган французької конструкції. Його привіз до Галича п. Ян Слівінський, органмайстер зі Львова. Оскільки, за словами ксьондза, органмайстер: «…з своїм завданням справився найкраще і з всією пунктуальністю…», Стшелецький рекомендував його всім шляхом публікації подяки в релігійному часописі.
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України | 
