І. Збереження / втрата плебанії в контексті ювілейних святкувань, діяльності органів місцевого самоврядування та пам'яткоохоронних установ. Підсумки червня 2022 – лютого 2023 рр.
В цьому році Галич відзначатиме 1125 – річчя з часу першої літописної згадки. Вже в першому місяці року відбулися важливі заходи в підготовці до ювілею: пастирський візит до міста Патріарха Святослава Шевчука, яким розпочато цикл святкувань (09.01.2023); також, підготовано послання Блаженнійшого під назвою «Давній Галич – віковічний свідок української надії» (30.01.2023); окремі електронні засоби масової інформації замінили свої візуальні атрибуції з логотипами – пригадками про святкування. На черзі, з кожним місяцем ще багато різноманітних подій, від нарад оргкомітетів до певних робіт пов’язаних з благоустроєм та розвитком інфраструктури міста та ін.
Кожне святкування має різноманітні сторони. Звісно, «картинка» створюється за допомогою певних «парадних» заходів, але найбільш показовою є саме «тильна» сторона, яка чітко показує, що є пріоритетом і на чому робиться наголос, що вважається пріоритетним, а що другорядним.
В цьому плані звернемо увагу на важливий напрямок охорони культурної спадщини міста на прикладі окремо взятого об'єкта; адже саме на нашому минулому, його збереженні, робиться акцент святкувань і саме воно є тим стрижнем навколо якого цього року будуть згуртовані, як держслужбовці, органи місцевого самоврядування, так і наше громадянство.
Цим об’єктом минулого міста є будинок колишньої римо – католицької плебанії (за адресою вул. Ярослава Осмомисла, 3). Ситуація з цією пам’яткою історії за кілька місяців до офіційних святкувань потребує нагальної реакції та вжиття заходів органами місцевого самоврядування, поки ще не пізно…
Проблематика пов’язана з цією будівлею обговорювалася в червні – липні 2022 р., вона полягала в таких моментах.
04.06.2022 р. відбулася конференція з приводу будівництва житлового комплексу «Mayetok». Представлені екскізні матеріли показували знищення будинку колишньої плебанії римо – католицької громади і подальше будівництво на її місці житлового будинку.
06.06.2022 р. інформаційні листи з матеріалами про необхідність збереження будинку були направлені міському голові Галича п. О.Кантору, генеральному директору НЗ «Давній Галич» В.Олійнику та його заступнику з пам’яткоохоронної роботи В.Дідуху; інформацію про це розміщено в соціальних мережах та на веб-сторінках Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України та місцевого часопису «Галицьке слово». Також, подано запити і звернення до ряду інших органів державної влади.
У листі міського голови Галича Олега Кантора (від 15.06.2022 р. №ч-022-05/455) повідомлялося: «…На даний час проводяться передпроектні роботи щодо можливої забудови частини вищезазначеної території з метою будівництва (в т.ч. реконструкції окремих будівель) для внутрішньопереміщених осіб, що є вимогою сьогодення.
Нам цікаво мати офіційні відомості, що бувший корпус фізіотерапії, який був у складі будівель райлікарні є пам'яткою архітектури місцевого значення.
У відділі архітектури міської ради дана інформація – відсутня. Надіємося на нашу з Вами співпрацю.
Одночасно повідомляємо, що в разі підготовки містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок для будівництва житлового комплексу будуть передбачені вимоги стосовно збереження існуючої будівлі фізіотерапевтичного відділу».
Згідно листа в. о. керівника Науково-редакційного відділу «Звід пам’яток історії і культури» Галини Максимців (від 20.06.2022 №24 – 01/09: «…колишній будинок римо-католицького пробоства кін. ХІХ – І – ої половини ХХ ст. на вул. Я.Осмомисла, 3 на місцевому рівні має певну історичну цінність та формує архітектурно – просторову організацію Ринкової площі…». Попередньо, в 2019 р. цим структурним підрозділом Зводу пам’яток було досліджено і розміщено довідкову інформацію щодо плебанії в енциклопедичному виданні «Звід пам’яток історії та культури України. Івано-Франківська область. Галицький район. Місто Галич».
Наказом Генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Володимира Олійника (від 22.06.2022 №34-ОД) «Про щойно виявлені об’єкти культурної спадщини» з метою захисту об’єктів культурної спадщини, які знаходяться на території Заповідника і безпосередньо прилеглих територіях та подальшого занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, керуючись ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» доручено відділу охорони культурної спадщини підготувати на будівлю колишньої плебанії необхідну облікову документацію.
У жовтні 2022 р. та січні 2023 р. наукові дослідження про необхідність збереження плебанії у Галичі було надруковано в збірнику наукових матеріалів НЗ «Давній Галич» та збірнику наукових праць «Галич» (том 7).
Підсумовуючи події останнього півріччя можна ствердити, що в підсумку все було зведено до формальних дискусій в площині статусу будинку: чи є він в переліку культурної спадщини (хоча перебування в цьому документі не врятувало «садибу Гузара»), а не в плані його історичного значення для міста. Відповідно, не проводилося жодних робіт щодо реновації будівлі.
Разом з тим, пам'яткоохоронні та дослідницькі установи (НЗ «Давній Галич» та «Науково-редакційний звід Івано-Франківської області») визнали значення будинку і на основі цього він отримав статус нововиявленого об’єкту культурної спадщини; міський голова запевнив, що при новій забудові будуть висунуті вимоги щодо збереження колишньої плебанії.
ІІ. Руйнація будівлі на прикладі північно – східного об’єму. Фіксація фактів.
Історія будівлі, яка фактично є однією з найдавніших житлових та одночасно духовно - адміністративних міських споруд описана раніше в матеріалах, які розміщені в мережі інтернет, друкованих часописах, наукових збірниках. Безперечно, ця будівля відома практично всім галичанам. Загрози її збереженню та функціонуванню можна чітко побачити на прикладі північно – східного крила, яке було доступним для огляду.
Це крило було побудоване в 1936 – 38 рр. і є на пів століття пізнішим, ніж основна частина будинку. На даний час важко сказати, яким було його первинне призначення: можливо, це нове приміщення для урядування римо-католицького священника або нові житлові приміщення.
З націоналізацією будинку в період УРСР, він належав до лікарняного комплексу. Саме в північно – східному об’ємі знаходився кухонний блок центральної районної лікарні. Цей об'єм складається з трьох приміщень: 1. в ньому знаходяться три мийки для миття посуду (одна окремо, дві поєднані); 2. в цьому приміщенні є кафельна піч для підготовки і приготування їжі; 3. приміщення для адмінроботи та відпочинку працівників кухонного блоку (прибудова у формі веранди з боку Народного дому). Зі східної сторонни є допоміжні приміщення з своїми входами для обслуговування кухонного блоку.
Період будівництва цього крила засвідчують аркові вікна та двері у внутрішніх пройомах. Вхідні двері та двері у допоміжні приміщення, ймовірно, збереглися з часу побудови.
Дане крило цілісної будівлі було електрифіковане, газифіковане та забезпечене централізованим водопостачанням. Стіни всіх трьох внутрішніх приміщень вище рівня дверей обкладені плиткою; фарбування стін та дверей виконано у стилі типовому для лікарняних закладів.
В останній період функціонування кухонного блоку ЦРЛ тут працювали сім працівників: Бойчук М. (дієсестра, здійснювала контроль за роботою харчоблоку), Криса Т. (комірниця), Воробчак Г. (кухар), Ліщинська І. (кухар), Масляк І., Ходак Н., Бабінець М., Шотурма О. (кухонні працівники). За наявною інформацією, приміщення було звільнене і залишене в серпні 2017 р.
Фактично, з того часу і до тепер, можна простежити як за 5 років без належної опіки, будівля занепадає і доводиться до руйнації.
Станом на лютий 2023 р. фіксуємо: відпадання шару тиньку зі стелі вхідного тамбуру будівлі; зняття / викрадення дверних замків; відсутність / викрадення кранів у мийках; намагання зняти розетки електропостачання; відсутність / викрадення вікон у внутрішніх приміщеннях; відсутність / викрадення бляту (металевої поверхні) кафельної печі; відпадання тиньку зі стелі кімнати (північної, від Народного дому); загальне засмічення приміщень.
Свідомо чи не свідомо процес руйнації запущено… В існуючій ситуації стан будівлі погіршується щоденно – ключовими чинниками цього є відсутність господарського догляду і її покинутість. Будівля не опалюється, не здійснються елементарні роботи щодо усунення та ліквідації пошкоджень. Додатковим чинником є можливість викрадення наявного обладнання сторонніми особами. Завжди легше виправити дрібні пошкодження, ніж згодом ліквідувати значні збитки…
ІІІ. Підсумки. Потреба термінового прийняття рішень для сучасного і майбутнього – як для збереження об’єкта, так і для Галича як туристичного міста.
Живемо в одночасно звитяжний і трагічний час в історії нашого народу. Ще в минулому році один з посадовців міської ради говорив, що місто не має коштів на відновлення даної пам’ятки історії.
Але чи відсутність коштів є підставою для того, щоб доводити об'єкт до руйнації? Навпаки – чи це не є можливістю пошуку нових варіантів її призначення і пристосування, передачі ефективному власнику / користувачу?
Загальновідомим є приклад з історії Великої Британії, коли під час ІІ світової війни її прем’єру Вінстону Черчиллю дали на затвердження бюджет королівства. Погортавши документ, він запитав:
- А де ж витрати на культуру?
- Так війна ж іде! Яка культура?
- Якщо немає культури, навіщо ми тоді воюємо? - здивувався Черчилль…
Наші північні сусіди – окупанти за майже рік війни знищили більше 500 об'єктів української культурної спадщини. Впродовж століть Галич зазнав різних руйнувань, але тепер в тиловому місті все залежить виключно від нас, від наших дій, від нашого бачення майбутнього.
Якщо цього не зробити, то в святкуваннях літописних ювілеїв 1100 (1998 р.) та 1125 – річчя (2023 р.) в плані охорони культурної спадщини може трапитися ганебна аналогія. Під час попереднього ювілею в місті було знищено пам'ятку відому, як «садиба Гузара» (була в реєстрі пам’яток і мала охоронний номер), в цьому році під загрозою руйнації опинилася римо – католицька плебанія. Отже, кожен ювілей може дорівнювати втраті однієї пам'ятки…
Що тоді святкуємо і для чого, якщо знищуватимемо минуле нашого міста? Чому ця споруда стояла десятиліттями до нас (з 1870 – их років) і саме в наш час місто не прагне її зберегти і мати в подальшому як одну з туристичних атракцій?
В програмі святкувань, окрім облагородження Майдану Різдва в Галичі та інших десятків позицій програми, повинен бути пункт про відновлення цієї споруди. Кожне ювілейне святкування має відзначатися не втратою пам’ятки, а її збереженням і відновленням. Автентичність та туристична привабливість міста якраз базуються на подібних об'єктах старовини.
Згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» до обов’язків власника пам’ятки належить (стаття 24): «…утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору… використання пам’ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам’ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо».
Вже раніше було озвучено ряд варіантів щодо подальшої долі будівлі колишньої плебанії римо – католицької громади.
Варіант перший. За історичною справедливістю повернути її римо - католицькій громаді міста, яка складається з мешканців міста – громадян України відповідного вировизнання. У даному випадку матимемо гарантію, що будівля буде з часом відновлена і працюватиме для громади.
Варіант другий. Створити в ній окремий музей історії Галича XVIII–XX ст., який би охоплював висвітлення в експозиції життя міста під австрійським, польським, німецьким, радянським володарюванням до сьогодення. Матеріалу достатньо, експонати теж з часом надходитимуть. Пропонована тематика відсутня в експозиціях інших музеїв у структурі НЗ «Давній Галич».
Варіант третій. З метою збереження та ефективного використання будівлі, її можна передати НЗ «Давній Галич» (якщо буде згода та відповідне бачення). Тоді будинок, відповідно до наявного ресурсу, використовуватиметься у кількох напрямках: як Музей історії Галича ХVIII – XXI століть; також, Музей археології (який розташований на разі у відділі фондів і де утруднений доступ через режимність об’єкту); майстерня відділу реставрації.
Кожен, хто прикладеться своїми рішеннями та діями до збереження плебанії, внесе великий вклад у справу історичної пам'яті про той Галич, до якого звертаються в підручниках, славу котрого хочуть «відновлювати». Над цим потрібно працювати ще від «позавчора», щоб наші нащадки не збирали фрагменти будинку (як з картушем з "садиби Гузара").
Орган місцевого самоврядування, депутатський корпус, представники духовенства всіх обрядів міста, громада міста мали б долучитися до цієї справи і сказати своє слово. Влада міста повинна дати чесну і відверту відповідь на питання – що далі з цим історичним об’єктом? Чи готові його зберегти і передати тим, хто за нього подбає?
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України | 
