В Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби імені Степана Бандери відкрили виставку до 80-річчя УПА. Відвідувачі можуть, зокрема, оглянути кліше, які використовувалися у 40-50-х роках ХХ століття для виготовлення видавничої продукції: бофонів, рефонів, листівок. Про це Суспільному повідомив провідний науковий співробітник музею Петро Гандзюк.

"Кліше робили з деревини груші, липи. Могли для цього брати також гуму, різні підручні матеріали. Вибір залежав від технічних можливостей, а також від тієї людини, яка бралася за справу. Вся продукція виготовлялася підпільно", — розповів Петро Гандзюк.

Нерідко доводиться спостерігати, як у житті трапляються дивовижні збіги обставин, неначе сама доля випробовує на людях своє почуття гумору.

Так, у січні 1938 року в Станиславові сталася кумедно-кримінальна пригода, на яку звернули увагу місцеві журналісти. Юліуш Сальвах – чоловік надзвичайно поважний, колишній начальник Скарбового управління – вирішив провести вечір у популярній ресторації Теофіла Квятковського. Насолоджуючись смачними наїдками і чудовим вином, він навіть не помітив, що відомий станиславівський злодій Стефан Шмідт витягнув у нього з кишені пальта гаманець із чималою сумою.

Милуючись історичною архітектурою, ми помічаємо, наскільки гармонійними і продуманими є окремі деталі давніх кам’яниць. Оригінальний декор можна знайти навіть під ногами, адже на підлогах у під’їздах ми бачимо ошатні квіти, гілля з плодами, жіночі голівки і дивовижних істот. Спробуймо дізнатися більше про ці маленькі скарби з минулого.

Вітання з Венеції

У 1905 році один із дописувачів газети «Кур’єр станиславівський» зазначив, що в тодішньому місті був поганий звичай, із яким, однак, ніхто не поспішав боротися.

На всіх балах і танцювальних вечірках було прийнято гуляти «до білого рана». Інакше вважалося, що захід не вдався, був настільки нудним і нецікавим, що гості поспішили покинути його якомога раніше.

У 1935 році поліція Станиславова затримала Якуба Провізора на прізвисько Куба, власника готелю «Східного» (раніше «Під трьома коронами»).

Газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що, згідно з результатами слідства, він утримував підпільний бордель, до якого вербував різних жінок, переважно працівниць державних установ, які втратили роботу чи просто хотіли підзаробити.

У міжвоєнній Польщі працівники державних установ зазвичай не могли похвалитися високими заробітками. За інформацією преси, під час облави затримали також двох юних гімназисток.

Мабуть, усі пам’ятають фільм «Чарлі і шоколадна фабрика», де хлопчик придбав шоколадку і знайшов у її обгортці золотий квиток, який гарантував отримання цінного призу. Однак мало кому відомо, що дуже схожі акції проводилися і у давньому Станиславові.

У 1920-х роках у популярній цукерні Владислава Кровіцького продавалися «щасливі шоколадки», в чиїх обгортках були сховані картки з назвами різноманітних невеликих, але цінних призів. Самі призи можна було оглянути тут же, в цукерні. Коли покупець купував шоколадку з відповідною карткою, він одразу ж забирав приз.

У спогадах осіб, чиї шкільні роки минули у давньому Станиславові, вчитель часто постає особою грізною і мало не всесильною. Ймовірно, таким він і був для заляканих учнів, адже довший час, до 30-х років минулого століття, у навчальних закладах дозволялися фізичні покарання. І лише скупі газетні відомості відкривають нам інший бік медалі. З них ми дізнаємося, що сприйняття вчителя тодішнім суспільством суттєво відрізнялося від сучасного.

Соціальний статус

В підготовці до ювілеїв з часу першої письмової згадки про Галич (1996, 2017, 2023) завжди з’являються окремі публікації автори яких стверджують, що «всі влади знищували місто, нівелювали його історичну роль» і т.д. – при цьому не говорять про політичні, суспільно-економічні, демографічні фактори, які впливали на розвиток міста. Поруч з цим реальністю є те, що окремі держави в складі яких знаходився Галич, розвивали його транспортне сполучення, електрифікували, регулювали ріки, забезпечували перед повенями та ін.; натомість саме окремі галичани спричинювалися до руйнації міста, втрати його історичної пам’яті.

Коломия подарувала Богданові Лепкому кохання всього життя – його Олександру, Лєнду, Лєню, з якою одружився всупереч вагомій перепоні – родинному зв’язкові, адже була його двоюрідною сестрою. Тож єднала письменника з Коломиєю ще й велика родина тестя й водночас батькового рідного брата о. Миколи. Ця родина відіграла помітну роль в житті української спільноти нашого міста, тому варто більше про неї розповісти.

Як за Австрії, так і за Другої Речі Посполитої професія залізничника була вельми престижною, адже добре оплачувалася і передбачала низку пільг.

Тож не дивно, що Василь Шлам, безробітний мешканець Станиславова, дуже зрадів, коли його знайомий Іван Іванишин у березні 1937 року пообіцяв влаштувати його на залізничну посаду.

Як стверджував приятель, він дуже добре знав директора станиславівської залізничної станції і мав із ним дружні стосунки. Він пізніше познайомив Шлама з самим «директором», за якого видав свого брата Михайла, шевця за професією.

На малюнку з модного журналу за 1880 рік ми бачимо трьох пань на фоні зимового пейзажу, і одна з них тримає в руках якийсь дерев’яний футляр на ремінці.

В такому футлярі колись носили ковзани, які на зламі ХІХ і ХХ століть кріпилися до звичайного зимового взуття, а не були спеціальними черевиками з полозами для катання.

Газета «Кур’єр станиславівський» у січні 1904 року рекомендувала вибирати ковзани висотою 45–50 мм, під каблуком на 3–4 мм менше. Вістря ковзанів мало бути не надто вузьким та викривленим, бо це ускладнювало катання.

Образ суворого на вигляд дідуся, худорлявого, але зі стрункою поставою, у «професорських» окулярах (із круглими скельцями) – це одна з тих небагатьох картин, які й досі зберігаються свіжими в моїй уяві ще з дитинства. І судячи з усього, вона зоставатиметься в пам’яті такою самою немеркнучою, доки житиму.

У селі Підмихайля на Калущині облаштували могилу учнів Станіславської торговельної школи, яких розстріляли німецькі окупанти у 1943 році. 12 розстріляних юнаків залишаються невідомими.

У далекому сорок третьому, майже 80 років тому, у селі Новиця приблизно біля того місця, де зараз побудована греко-католицька церква, відбувся розстріл дванадцятьох юнаків родом із Надвірної, учнів торгівельної школи, розповіла староста Добровлянського старостинського округу Леся Красько, інформують “Вікна”.

У підвалі 2-поверхового будинку у Рогатині, що на Івано-Франківщині, мешканці знайшли написи, які, ймовірно, залишили колишні в’язні НКВС. Зі слів істориків, у 40-х роках XX століття в цьому домі розташовувався комісаріат. Як люди натрапили на знахідку та про що вона свідчить, читайте у репортажі Суспільного.

Написи на стінах в підвалі будинку можуть свідчити про розташування там катівні НКВС. Мешканець дому Богдан Шмотолоха каже, помітив надписи, коли збивав штукатурку зі стін. З його слів, є вони лише в кімнаті при вході.

В Іванівцях відкрили оновлений пам’ятник Михайлу Москалюку “Спартану” – сотенному УПА, який боровся за волю України та був справжнім жахом для ворогів. Погруддя не просто покращили, його також перенесли із приватної території у центр села. Тож тепер кожен охочий будь-коли зможе віддати шану славному упівцю.

Повідомляє Facebook-сторінка голови Коломийської громади Богдана Станіславського.

У міжвоєнному Станиславові відомою і шанованою була родина Шарферів, які володіли великою кам’яницею і кав’ярнею.

Довгі роки справи у Шарферів процвітали, аж ось у їхньому житті настала чорна смуга. Пана Шарфера переслідували невдачі у ділових оборудках, тож незабаром він втратив практично всі родинні статки. Врешті-решт він помер, залишивши сім’ю практично у злиднях.