Прикро, але навіть після 30 з гаком років Незалежності Україна, а зокрема й Івано-Франківщина, ще з великими потугами відривається від пуповини русифікації й комунізації. Минуло вже вісім років від ухвалення Верховною Радою закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки». Але й досі процес декомунізації нерідко дивує різними несподіванками, а то й обурює політичною кон’юнктурою, внаслідок якої замість декомунізації відбувається протилежне – «тиха комунізація».

Виконавчий комітет Долинської  міської ради вирішив демонтувати меморіальний комплекс “Вічний вогонь” воїнам з барельєфами Героїв Радянського Союзу Лаврищева і Пилипченка по вулиці Шептицького у історичній частині Долини.

Відділ інформаційної політики та зв’язків з громадськістю Долинської міської ради оприлюднив відео знесення монументу. Виконати роботи доручили КП “Комунгосп”.

Якщо заглибитися в діалектику речей, то стає зрозуміло, що й спотворена росією історія України теж стала неформальним приводом для путіна 2014-го розв’язати війну проти нашої суверенної держави на Донбасі в оперті на тамтешні проросійські сили, а 24 лютого 2022-го – надати їй масштабного характеру. Агресор і не приховує планів повернути собі на сході й півдні України нібито «іконно русскіє» території. Хоча за масованого вторгнення з різних напрямків рашисти «не гребували» й північними областями разом із Києвом, на які скерували свою танкову армаду.

Більшість іванофранківців уявляють собі старе місто таким, як воно зображене на поштівках початку ХХ ст. Величні будівлі, розкішні крамниці, затишні вулиці… Зовсім іншим був Станиславів у першій половині ХІХ ст., коли місто ще не набуло своєї європейської елегантності. Але навіть тоді воно могло похвалитися активною торгівлею й високими гостями, а мандрівники відзначали смачну кухню і запашну каву в станиславівських закладах.

 «Темно, як у Станиславові»

У міжвоєнному Станиславові дуже популярною була цукерня Миколая Крамарчика, яка відкрилася у 1920 році. Власник переніс цей заклад із Чорткова і розмістив його на вул. Третього Мая (тепер вул. Грушевського), згодом на вул. Сапєжинській (тепер вул. Незалежності).

Кондитерською справою пан Крамарчик займався ще з 1910 року і в Станиславові встиг увійти не лише в історію кондитерської справи, а й до кримінальної хроніки.

У міжвоєнному Станиславові великим попитом користувалося взуття чеської фірми «Bata», крамниця якої знаходилася у самому центрі міста на вул. Карпінського (тепер початок вул. Галицької).

Проте у жовтні 1934 року львівська газета «Справедливість» опублікувала матеріал, у якому викривала деякі таємниці станиславівської філії легендарної фірми.

19 березня, у Хрестопоклонну неділю, в храмі Різдва Пресвятої Богородиці Ворохти відбулося освячення двох відреставрованих старовинних ікон та їхніх сучасних копій.

Після святкової літургії о. Василь Михайлюк освятив відреставровані ікони із зображенням Матері Божої з маленьким Ісусом та християнським сюжетом Вознесіння Господнього, пише КУРС з посиланням на пресслужбу громади.

На початку ХХ століття в Галичині ананасами називали не лише солодкі екзотичні фрукти, а й неблагонадійних осіб, шахраїв та пройдисвітів.

Так, у березні 1902 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що такий «ананас» влаштувався на роботу до Державної гімназії і навчав дітей письма.

Великий внесок у створення архітектурного обличчя Коломиї в період її найінтенсивнішої розбудови належить головному будівничому міста у 1886 – 1895 роках Луціану Бекеру та його наступнику Діонісію Кшичковському. На думку дослідника історії міста Миколи Савчука, саме Д. Кшичковський є автором проєкту величної споруди Каси ощадності (Щадничої каси) в Коломиї. Чому в приміщенні фінансової установи, здавалося би, такої далекої від мистецького життя, передбачено концертно-театральний зал, який на багато років став найбільшим і найкращим у місті – невідомо. В аналогічних спорудах Львова, Станіславова та інших міст проєктувалися зали засідань, але не концертні. Тож, чи можемо вважати коломийську Касу ощадності унікальною з цієї причини, чи все-таки подібні проєкти таки були, сподіваюся, ще дізнаємося.

Представники громадських організацій Івано-Франківщини звернулися до голови Херсонської міської військової адміністрації з ініціативою перейменувати одну з вулиць Херсона на честь Богдана Бандери. Про це Суспільному розповів директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук.

На вузловому перехресті Калуша — роздоріжжі вулиць Богдана Хмельницького і Пушкіна — стоїть монумент Менделєєву. Наразі щодо його знесення досягнено згоди. Серед аргументів на користь такого рішення — Менделєєв не мав жодного стосунку до міста. Наведу й інші аргументи, вагоміші й цікавіші.

Палац культури та мистецтв «Народний дім» є не лише вогнищем культурного життя нашого міста, а й однією з тих найвпізнаваніших споруд, які творять силует Коломиї. Минуло понад 130 років з часу його побудови, тож сотні концертів, театральних представлень, зустрічей та презентацій відбулося тут за цей час, не злічити знаменитостей – співаків, акторів, письменників, політиків різних національностей, голоси яких лунали зі сцени концертної зали цієї будівлі, а ще більше коломийської молоді – учнів шкіл та коледжів – демонстрували тут свої таланти.

Прихильники вегетаріанства були в Галичині ще у другій половині ХІХ століття. Так, у Львові в 1885 році відкрилася перша «рослинна кухня», де на замовлення готували лише вегетаріанські страви.

У жовтні 1901 року там же відбулося зібрання прихильників вегетаріанства з метою заснування товариства і відкриття вегетаріанської їдальні. Вегетаріанство в Галичині тоді називалося «ярством» від польського слова «jarzyny», тобто овочі. Прихильники цього руху називали себе «ярошами».

Фотоконкурс пам’яток культурної спадщини України “Вікі любить пам’ятки” представив підбірку найкращих світлин Одеської, Черкаської та Івано-Франківської областей української частини фотоконкурсу у 2022 році.

В Івано-Франківській області найкращим фото за оцінками журі стала світлина авторства Вадима Постернака. На ній зображена церква Успіння Пресвятої Богородиці у селі Крилос — чинний греко-католицький храм, зведений близько 1586 року українським шляхтичем Марком Шумлянським, інформує пресслужба Івано-Франківської ОВА.

Галицький часопис «Діло» у своєму номері за 1931 рік повідомляв про поважну бійку, як сталася у церкві села Бережниця Шляхотська (нині — село Бережниця Калуського району).

Слідчий суддя проводив слідство серед 9 парубків, які почубилася у церкві із польською шляхтою, інформують "Вікна" з посиланням на Калуський міськрайонний суд.