У Долині відбулася святочна академія з нагоди 20-річчя відкриття краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни й Омеляна АНТОНОВИЧІВ. Ще 22 квітня 2001 року було закладено освячений парохом долинської церкви Серця Ісуса і Серця Марії УГКЦ о. Вітольдом Левицьким наріжний камінь під будову музею, а урочисте відкриття – з участю мецената будівництва й уродженця Долини Омеляна Антоновича – відбулося 5 вересня 2003-го у рамках І Міжнародного фестивалю «Бойківська ватра».

«Учися, дитино, бо вчитися треба!

Учися, голубко, хай розум не спить», –

слова, які не раз повторяла моя бабуся-вчителька, пам’ятаю з дитинства. Та лише тепер з’ясувала, що їх автором є Володимир Масляк – письменник, сатирик, перекладач, публіцист та педагог, чиє ім’я тепер малознане. Працював він і в Коломиї, тому з нагоди ювілейної дати пропоную коротку розповідь про нього.

Минає чергова річниця з того часу, коли Червона армія здійснила «визвольний» похід в Галичину. Результатом цього стали зламані долі багатьох людей, репресії щодо свідомих українців, численні людські втрати серед місцевого населення.

Відомий український композитор, музикознавець Станіслав Людкевич (1879 – 1979), висловився на одному зібранні про це досить лаконічно: «Нас визволили і нема на це ради», відповідно в російському описі ця теза була відображена більш анекдотично: «Нас освободили и мы этому очень рады»…

За Другої Речі Посполитої далеко не кожен міг собі дозволити завести собаку. Крім «собачого» податку, господарі тваринки мусили сплачувати ще й штрафи, якщо собака завдавав клопоту іншим особам.

У 1938 році преса повідомила про історію молодого подружжя – Тадеуша і Зофії Лангсар, яким друзі подарували гарненького шпіца. Господарі добре дбали про улюбленця і бавили його, неначе дитину. Проте песик мав одну прикру ваду – він узяв собі за звичку ховатися на сходах, підкрадатися до інших мешканців кам’яниці і без жодного звуку нападати на них ззаду. Таким чином він устиг покусати доволі широке коло осіб, і на господарів посипалися скарги і позови про компенсацію шкоди.

У Снятині на Івано-Франківщині єврейська спільнота планує спорудити меморіал із майже 300 мацев. Їх навесні 2023 року демонтували з тротуару у середмісті.

Про те, хто знайшов ці надгробки, чому декілька десятиліть вони слугували тротуарною плиткою, який вигляд матиме майбутній меморіал, Суспільне розпитало напередодні свята Рош га-Шана у представників єврейської спільноти, місцевих істориків та краєзнавців.

Церкві Різдва Пресвятої Богородиці у селі Нижній Вербіж, що на Івано-Франківщині, — 215 років. У 1756-1808 роках храм спорудив Григорій Семенюк, який відповідно до однієї з легенд був опришком Довбуша. З 2013 року святиня перебуває у переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а з 7 вересня 2023 — під її тимчасовим посиленим захистом.

Поміж численними рекламами на останніх сторінках старих коломийських часописів час від часу знаходимо так звані «шлюбні» оголошення. На перший погляд – звична справа, адже тепер чимало знайомств відбувається завдяки таким оголошенням, щоправда – в інтернеті. Але ж які цікаві тексти розміщували тоді молоді люди або їхні батьки задля пошуку найкращої «партії»!

Влітку 1934 року в курортному Яремчі розігралася любовно-детективна історія, яка нагадувала сюжет якогось серіалу.

А почалося все з того, що юнак Леон В. приїхав до цього містечка на канікули. Він походив із заможної родини, яка мала нерухомість у Львові й Станиславові, тож відпочивав весело і безтурботно. Мабуть, саме це й привабило в ньому молоду Сальцю Дельфіновну, яка разом із трьома сестрами тримала в Яремчі молочну крамничку і кулінарію.

У шкільному житті тихого провінційного Станиславова початку ХХ століття час від часу спалахували гучні скандали і навіть ставалися справжні драми.

Так, у квітні 1902 року перехожі побачили гімназиста, який у самому центрі Станиславова лежав непритомний на тротуарі. Йому надали першу допомогу і відвезли до магістрату, бо хлопець здавався трохи «не в собі», зокрема не міг повідомити, хто він і звідки.

Учасники громадської організації «Пошук літаків ДСВ в Україні» проводять тури з пошуку місць падіння літаків у Карпатах під час Другої світової війни, паралельно збираючи донати на підтримку Збройних Сил України. І ось хлопці повернулися з чергової поїздки і — з черговим здобутком.

Вони знайшли у Карпатах місце падіння ще одного збитого у роки Другої світової війни літака й встановили особи п'ятьох членів екіпажу цього німецького "Хейнкеля", повідомляє АрміяInform.

З метою поповнення експозиційних колекцій музеїв міста працівники комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради» закликають усіх охочих приносити до закладів старовинні речі, а також – предмети, пов’язані з історичними подіями сучасності. На їх основі планують сформувати нові і поповнити вже існуючі експозиції. Інформацію про жертводавців обіцяють із вдячністю оприлюднити.

Пише Західний кур’єр з посиланням на пресслужбу Калуської міської ради.

ЮНЕСКО внесла 20 об’єктів культурної спадщини України до Міжнародного списку культурних цінностей, які перебувають під посиленим захистом. Серед них – два дерев’яні храми на Івано-Франківщині.

Стартував проєкт, який має на меті показати затоплені археологічні пам’ятки в долині Дністра. Фахівці працюють над оцифруванням фото- та відеоплівок, створених під час розкопок 50 – 70-х років на затоплених територіях Прикарпаття та Буковини. Відтак вже восени презентують спеціальний сайт, який дозволить здійснити віртуальну онлайн-мандрівку у минуле. Цей задум став можливий завдяки підтримки Українського культурного фонду.

Над проєктом “Затоплена спадщина: цифровий архів втрачених археологічних пам’яток долини Дністра» працюють археологи Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ.

Коломийська в’язниця, що до 1944 року розташовувалася на сучасній вулиці М. Павлика, була свідком численних трагічних історій, страждань, часто несправедливості та приниження. Скільки мук і терпінь пережив тут Іван Франко у 1880 р., скільки побоїв та катувань зазнали через багато років молоді українці, які прагнули свободи та незалежності Україні.

Відбували покарання в тюрмі, звичайно, і кримінальні злочинці, найвідомішим з яких у 1930-х роках був Лєткий. За якийсь злочин його засуджено до смертної кари, тож в одній з камер «очікував» він виконання вироку. Та це його очікування виявилося досить «активним».