В’язнів концтабору Аушвіц-Біркенау визволили 27 січня 1945 року. Нині у світі це Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, пише “Репортер“.

До Другої світової війни євреї становили майже половину населення Станиславова, тепер їх обмаль. Як живеться у Франківську тим, хто в місті майже став історією?

Кілька хвиль еміграції

За весь час існування міста в ньому народилося багато яскравих особистостей.

Багатьох із них доля розсіяла по всьому світу, але Станиславів назав­жди лишився для них рідним, пише “Репортер“.

Володимир Мацьків
(1923-2001)

Чи вірите ви у можливість змінити минуле? Трохи нагадує фантастику, але в житті буває всяке.

Наприклад, історія станиславівського бургомістра Артура Німгіна, пише «Репортер».

110-річному ювілею Гуцульського театру Гната Хоткевича відділ літератури з питань мистецтва Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка присвячує книжкову виставку.

У 1910 році в селі Красноїлля на Верховинщині, Гнат Хоткевич, відомий український письменник, мистецтвозна­вець, композитор, історик і громадський діяч, зорганізував аматорський театр з числа місцевих гуцулів. Цього ж року театр поставив першу виставу за п'єсою Йозефа Коженьовського «Верховинці», яку митець переклав гуцульською говіркою. І відтоді пішла вість по всьому світу про гуцульський край.

Косівська кераміка — це особливий вид ремесла горян, технологія якого не змінювалася 300 років. Сюди входить різноманітний посуд, дитячі забавки, сувеніри, пічні кахлі, декоративні плитки.

Після семирічного очікування її таки визнали всесвітнім надбанням та внесли до спадщини ЮНЕСКО. Косівську кераміку виготовляють лише вручну. Це унікальний стиль, техніка, кольори та складні орнаменти. Усе має традиційну кольористику й оригінальний сюжет, пише ICTV.

Попрощатися з Михайлом Муликом можна буде 27 січня о 19:00 — панахида та 28 січня об 11:00 — похорон.

Довідка.

Михайло Мулик — останній в Івано-Франківську комбатант дивізії "Галичина", голова станиці Галицького братства вояків УД УНА "Галичина", почесний громадянин Івано-Франківська.

Із життя Станиславова. Серія “Моє місто” поповнилася новим виданням “Таємниці Діброви”. Це книжка, як ідеться в передмові, про найбільшу споруду міста часів Австро-Угорської імперії. А ще про потужну в’язницю, з якої теоретично неможливо було втекти. А ще про концтабір, який більше нагадував санаторій. Та про військову частину, яка нині тут розташована.

Сьогодні у книгарні видавництва «Лілея НВ» презентували книгу “Таємниці Діброви”. Вона вийшла у серії «Моє місто», автор – франківський краєзнавець Іван Бондарев.

«Над цією книжкою працював доволі довго, – говорить Іван Бондарев. – Використовував різні джерела, креслення, газети. Збирав усю інформацію, яка тільки є. Брав історії наших різних істориків, льотчиків».

Про це повідомив начальник міського Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Орест Кошик.

За його словами, зараз тривають роботи з реставрації дверних блоків будинків на вул. Грюнвальдській, 2 і Грушевського, 9, пише Західний кур'єр.

Станиславів заснував Андрій Потоцький. Його прямі нащадки володіли містом понад 100 років, а потім продали іншим власникам. А як далі склалася доля представників Срібної лінії Потоцьких та чи існує династія дотепер?

До речі, вони були не надто плодючі, тож родовід відслідковується добре, пише Репортер.

Закоханий у медалі

Цю історію почув від лікаря, якому можна вірити. Вона трапилася багато років тому, усі голов­ні персонажі вже давно не при посадах, а дехто взагалі відійшов у кращий світ.

Отже, кілька десятиліть тому пофарбували фасад головного корпусу медичного університету, тоді він ще був академією. Ремонтували власним коштом вишу, тож і колір обрали такий, що подобався начальству, – якийсь ніби блакитний, пише “Репортер“.

За весь час існування міста в ньому народилося багато яскравих особистостей.

Багатьох із них доля розсіяла по всьому світу, але Станиславів назав­жди лишився для них рідним, пише “Репортер“.