П`ятниця, 02.06.2023, 23:43:53

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
 
Архів новин
Головна » 2023 » Лютий » 3 » Альманах «Вулиця Гната Хоткевича». Побачив світ перший випуск часопису з такою назвою
19:30:51
Альманах «Вулиця Гната Хоткевича». Побачив світ перший випуск часопису з такою назвою

У назвах вулиць наших міст і сіл ми популяризуємо імена більш чи менш відомих українців. А в Івано-Франківську Товариство письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ), яке діяло у 20–30-х роках минулого століття у Львові, а тепер відродилося на Прикарпатті, приємно подивувало усіх ось такою новацією. Літератори вирішили популяризувати не лише ім’я визначного українського письменника й театрального діяча, надане міській вулиці, а й саму її через альманах «Вулиця Гната Хоткевича», перше число якого вийшло друком наприкінці 2022-го.

Приурочили появу нового періодичного видання до 145-літнього ювілею майстра пера і сцени, котрий народився в останній день року… І то вельми відрадно, що навіть в умовах воєнного стану на Прикарпатті й далі виходять літературно-краєзнавчі альманахи, на обкладинці яких значиться назва населеного пункту, але щоб було найменування окремої його вулиці... Навряд чи є ще десь в Україні приклади таких ініціатив.

Окрім ТОПІЖ, засновниками «Вулиці…» стали обласна організація Національної спілки краєзнавців України та обласне об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Автор ідеї, організатор цього видавничого проєкту, упорядник і редактор видання – невгамовний Василь Бабій, письменник і краєзнавець. З його переднього слова «Найбільш письменницька вулиця…» (принаймні серед івано-франківських, на думку пана Василя) до дебютного числа альманаху довідуємося, що в молодші свої літа він уже жив на вулиці Г. Хоткевича, а тепер, мовби волею долі, поселився тут знову…

На цій вулиці також живуть або ж раніше якийсь час жили Марія Вайно, Василь Лесів, Володимир Морозюк, Марія Ткачівська, Володимир Смирнов, Дмитро Юсип, Степан Процюк, подружжя – Василь Кузан, голова Закарпатської ОО НСПУ, і Тетяна П’янкова, Іван Ципердюк, Леся Ґеник, Петро Парипа й інші знані поети, прозаїки, журналісти. Скупими, але промовистими штрихами В. Бабій накинув невеликі за обсягом літературні портрети декого із цих творчих особистостей. Зрештою, про всіх літераторів з вулиці Г. Хоткевича упорядник нагадує читачеві вміщеним у виданні їхнім реєстром: під фотографіями – лаконічні відомості про письменників. Також він знайомить нас із тутешніми жителями, котрих означує як книжників: хтось викладає у виші українську літературу, хтось видає книжки, хтось їх пропагує через бібліотеку чи продає в магазині.

Нинішнє ж найменування вулиці, на честь якої назвали літературно-краєзнавче видання, виявляється, вже четверте в її історії. Той же Володимир Смирнов, завідувач Літературного музею Прикарпаття, письменник, у статті на сторінках альманаху пише, що вперше їхня вулиця згадується як Мокра – в архівних документах 20-х років минулого століття, коли до тодішнього Станиславова приєднали розташоване на північ від нього передмістя Кнігинин-Гірка. Справді, давніша половина нинішньої вулиці Гната Хоткевича прилягала до мочарів і тополиних гаїв. А не дуже милозвучне первісне її найменування в 1931 р. змінили – вулиця стала Двірською. За фашистської окупації міста в роки Другої світової війни вулицю назвали Крайньою. У радянські часи, 1958-го, її перейменували на Братів Майданських – ідеться про чотирьох братів-комсомольців, а потім членів КПЗУ із села Опришівців, яке теж стало частиною Івано-Франківська.

До речі, в 70–80-х роках XX ст. мочарі осушили, на їх місці збудували цілий масив переважно панельних багатоповерхівок, і так вулиця дістала продовження. Нова її половина відрізняється і візуально від старої, історичної, з невисокою забудовою і квітниками на обійстях. Не кажу вже про те, що на побутовому рівні дух колишнього Станиславова можна сповна пізнати в оселях жителів не так середмістя, як колишніх передмість, послухавши спогади й перекази про минуле обласного центру Прикарпаття з уст тих старожилів і їхніх нащадків, котрі власне репрезентують корінне населення міста та зберегли особливості говірки й певні риси його менталітету. Після проголошення незалежності України рішенням міськвиконкому за 10 лютого 1993 р. вулицю було названо ім’ям Гната Хоткевича. Тож 2023-го її жителі можуть відзначати одразу два ювілеї – 100-річчя входження в адміністративні межі Івано-Франківська і 30-річчя отримання нею теперішньої назви.

Що ж до 145-річчя самого Г. Хоткевича, то члени ТОПІЖ у передостанній день старого року вшанували його в Літмузеї Прикарпаття. А загалом ця дата минула майже непомітно для влади і громадськості міста, області та й держави, і обставини воєнного часу тут навряд чи можуть бути виправданням. Адже лишень перелік щедро даних Богом Хоткевичу обдарувань аж зашкалює: письменник, перекладач, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч…

Звісно, ця постать значуща тим, що уособлює взаємне прагнення українців до об’єднання Сходу і Заходу України в часи, коли її терени було розділено між двома імперіями – Російською й Австро-Угорською. Письменник і митець змушений був через політичні переслідування царською охранкою емігрувати на початку 1906 р. з рідного Харкова в Галичину – жив спершу у Львові, а потім у Криворівні на Верховинщині.

Василь Бабій у вміщеній в альманасі статті вирізняє передовсім такий аспект творчої особистості слобожанина: він «близький нам, галичанам, як людина, що піднесла Гуцульщину на висоти культури і духу завдяки створенню Гуцульського театру у Красноїллі Верховинського району». Для цього театру Г. Хоткевич написав п’єси «Довбуш», «Гуцульський рік», «Непросте» та інші. Найвизначнішим твором у його прозовому доробку літературознавці вважають романтичну повість із гуцульського життя «Камінна душа» (вийшла друком 1911 р.). Вже після повернення 1912-го з еміграції на Слобожанщину Хоткевич написав у 1914–1915 роках низку оповідань під спільним заголовком «Гуцульські образки» (опубліковані в 1923 р.), а в 1920-му – роман «Довбуш». Проте в радянській Україні письменник через свою політичну неблагонадійність впав у неласку до влади, яка заборонила друкувати його твори. Все закінчилось тим, що Хоткевича безпідставно, за надуманими звинуваченнями, заарештували. 8 жовтня 1938 р. було виконано вирок, який енкаведистська «особлива трійка» у Харківській області ухвалила йому за «участь у контрреволюційній організації і шпигунство на користь Німеччини»: Гната Хоткевича розстріляли у підвалі харківської тюрми. Він, як і багато інших українських письменників та митців, став жертвою сталінського терору.

Також у першому числі альманаху вміщено статтю про 70-річну історію заснованої в листопаді 1952-го, а нині розміщеної у двоповерхівці на вул. Г. Хоткевича, 52-а бібліотеки-філії №3 міської централізованої бібліотечної системи. На сьогодні заклад є важливим культурно-інформаційним осередком цього мікрорайону, однією з найкращих серед міських книгозбірень. І закономірно, що зацікавлені її користувачі на четвертий день нового року, напередодні Святвечора і Різдва Христового, вщерть заповнили читальну залу, щоб зустрітися з авторами «Вулиці…».

Модерували презентацію альманаху Василь Бабій і Євген Баран, автор вміщеної в ньому статті «Гнат Хоткевич у спогадах доньки». Вони акцентували на неперебутності цієї яскравої постаті в літописі українського красного письменства і культури, розповіли, як виник задум започаткувати в теперішніх непростих умовах новий літературно-краєзнавчий альманах і як його реалізовували. Певна річ, письменники поділилися з присутніми міркуваннями про роль культурного фронту в боротьбі нашого народу з рашистським агресором – ця тема теж є на сторінках видання, зокрема у новелі й віршах В. Бабія, в есеї Михайла Батога з Тлумача, син якого Олег воює на фронті.

Прочитали слухацькій авдиторії свої твори автори публікацій у «Вулиці Гната Хоткевича» – поети жительки цієї вулиці Леся Ґеник, головна спеціалістка департаменту культури міської ради, й Оксана Дубовська, бібліотекарка, та член НСПУ, заступник голови Івано-Франківської міської «Просвіти» Іван Гаврилович. До змістовної розмови навколо презентованого періодичного видання долучилися працівниця бібліотеки-філії №3 Віра Якимечко і її чоловік – член Національної спілки художників України, доцент кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Микола Якимечко.

Привертають увагу в альманасі й розвідка «Марійка Підгірянка слухала мелодійність бандури Гната Хоткевича», автор якої Василь Левицький завідує музеєм поетеси і народної вчительки в с. Білих Ославах на Надвірнянщині, інтерв’ю «Любитель самотньої ходи», яке у критика, літературознавця й есеїста Євгена Барана взяв знаний на Прикарпатті журналіст Петро Парипа. Він же подав до «Вулиці…» краєзнавчі нотатки «Pater ignotus» (в перекладі з латині – «батько невідомий»; і такий запис щодо значної частини новонароджених дітей доводилося вносити до рукописних книг-метрик у 90-х роках XIX ст. священникам галицьких міст і сіл). Серед тематично розмаїтих публікацій літературно-краєзнавчого видання – також позначені м’яким гумором спогади письменника Василя Лесіва, так само жителя вулиці Г. Хоткевича, про деякі епізоди спільної з колегами багатолітньої праці на обласному телебаченні «Галичина». А ще один член НСПУ – Михайло Буджак із Тлумача опублікував в альманасі свої нові записи казок із Покуття.

Отож, у добру путь, «Вулице Гната Хоткевича»!

Михайло Посічанський


Переглядів: 19 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 23. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2023