Cело, яке не втратило себе - 26 Серпня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-02, 9:49 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Серпень » 26 » Cело, яке не втратило себе
11:26 AM
Cело, яке не втратило себе

Змістом і настроєм цієї книжки переймаєшся з перших її сторінок. Зір одразу спиняється на щемливих віршових рядках, якими дещо несподівано відкривається солідне, щедро проілюстроване світлинами й фотокопіями архівних матеріалів видання «Котиківка: від Трипілля до наших днів».
Його автори почерпнули відомості про біографію села як з історичних документів, так і з переказів котиківських старожилів. А означена на початку книги бентежність поетичної стихії мимохіть налаштовує на тональність подальшого сприйняття цього історико-краєзнавчого нарису про колишнє передмістя Городенки. Поезію написав один з авторів книги — Мирослав Кіндрачук, який сам походить з Котиківки, багато років свого життя віддав як газетяр праці в «Галичині». Читаю:
      Доба добу в злобі перебігала,
      Не стало графа, й цісарів не стало...
      Лиш за потоком знов село зростало, 
      Щоб світові про себе заявить:
     «Це я, це Котелківка — Котиківка,
     Земля якої не зникала ні на мить.
Хоча, зазначу, за радянських часів це село на якийсь час таки зникло з мапи — його просто внесли до складу районного центру Городенки. Та за незалежності України Котиківка знову отримала статус повноправної адміністративно-територіальної одиниці, має сільську раду. Книга, яка недавно побачила світ в Івано-франківському видавництві «Лілея-НВ», якраз і переконує в тому, що «самостійність» невеликої Котиківки — то не чиясь примха й не випадковість, а закономірність її історичного розвитку. Вихід у світ цього видання увінчав собою наполегливі зусилля не тільки пана Мирослава (передруки з преси публікацій про Котиківку названого й інших журналістів вагомо доповнюють книжку), а й ще двох уродженців того села. Іван Романюк очолював районний провід Юнацтва ОУН, його 20-літнім військовий трибунал МВС Станіславської області засудив на 25 років ув’язнення з позбавленням прав із конфіскацією майна. Та, відбувши шість років колимської каторги, наполегливий котиківець таки зумів здійснити свою мрію — закінчив медучилище й Станіславський медінститут і працював лікарем-терапевтом у медичних закладах Коломиї аж до виходу в 1989-му на пенсію. Ще один автор книги — Іван Миронюк був директором Калуського дослідно-експериментального заводу інституту хімії поверхні НАН України, проректором з наукової роботи Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, а нині він завідує кафедрою органічної та аналітичної хімії цього ВНЗ.
На відміну від багатьох інших краєзнавчих видань про села Прикарпаття, які побачили світ останніми роками й не піднімаються вище аматорського рівня дослідження їх минувшини і сьогодення авторами, книжка про Котиківку вирізняється ррунтовною і всебічною розробкою теми й водночас читається легко, стиль оповіді не хибує псевдонауковістю. Вона, оповідь, у цій чітко структурованій книзі розгортається за хронологічно-тематичним принципом починаючи від перших двох розділів «Про що розкопки розповіли» й «Автентика (першоджерела) цісарської доби» і закінчуючи 13-м розділом «Давніх днів приємний спогад» — фотолітописом життя-буття невеликого покутського села. 
Як свідчать археологічні знахідки, уже в IV—III тисячоліттях до н. е. проживали люди на території нинішньої Котиківки, а саме в урочищі «Галузівка». Перша писемна згадка про це поселення фігурує у так званій Йосифінській метриці за 1787—1788 роки, запровадженій Австро-Угорською монархією на теренах Галичини. У відомостях стосовно Городенки містилися і списки близько сотні раздів із Котелківки, як спочатку називалося поселення. За якийсь час його в документах іменують уже Котиківкою. Але в обох випадках, за основаною на переказах старожилів версією, село дістало назву за прізвищами його засновників — спершу Котелка, кріпака, який зі своєю родиною втік сюди із Львівського воєводства від жорстокої княгині Любомирської, а потім — Котика, його зятя, котрий своєю чергою втік від буковинського поміщика Лівреску. Прізвища Котелко і Котик найбільше поширені й серед нині сущих котиківчан. Ще одна версія — що Котелківкою поселення назвали на честь пароха о. Івана Котельського, який відправляв Служби Божі в тутешній церкві.
У розділі «З Кобзарем та Каменярем у серці» вміщено фотокопії статутів заснованих у селі в період між Першою і Другою світовими війнами осередків руханково-пожежного товариства «Луг» (воно стало в значній мірі наступником забороненого в 1924 р. окупаційною польською владою товариства «Січ») та «Просвіти». Втім, набагато раніше, ще в 1903-му, котиківці входили до оргкомітету зі створення городенківської філії цього культурно-освітнього товариства. А ще в селі активно діяли осередки Союзу української поступової молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі», «Союзу українок» при котиківській читальні, товариства «Сільський господар», гурток Українського педагогічного товариства ім. Т. Шевченка «Рідна школа» на Котиківському куті. Це свідчить про те, що серед місцевих жителів знаходили благодатний ррунт ті ідеї, які несли в маси українського селянства громадські організації національно-патріотичного спрямування. 
Та у вересні 1939 р. в Західну Україну прийшли «червоні визволителі», і Котиківці «пощастило» бути серед перших прикарпатських сіл, у яких ще до початку радянсько-німецької війни почали запроваджувати колективне господарювання. На території села вже на початок 1941-го було створено аж два колгоспи — «Червоний колос» та ім. І. Франка, а після війни — 
укрупнений колгосп ім. Леніна. «Вільний... невільник», «Командно-адміністративне народовладдя» — вже самі назви розділів книжки промовисто характеризують становище колгоспників у той період і «декоративну» роль Котиківської сільської ради в житті цього населеного пункту за офіційного декларування наданих їй як нібито органові місцевого самоврядування ніби широких демократичних прав. 
Дихає в книзі героїкою борні за волю України розділ «Покоління нескорених» з оповідями про уродженців Котиківки членів ОУН—УПА Степана Іванишина («Богуна»), який загинув 18-літнім, Євдокію Котелко («Ірену»), Володимира Вережака, Олексія Лазорка, Василя Петришина. У розділі «Пам’ять» подано перелік активних учасників національно-визвольних змагань, жителів села, котрих совітський режим вислав як куркулів на спецпоселення, а також 124 котиківців, полеглих на фронтах Другої світової війни. 
У цьому селі здавна живуть майстри високих урожаїв. Неабиякими виробничими досягненнями був відомий і далеко за межами нашого краю котиківський відділок елітно-насінницького радгоспу «Зоря». Нині, як дізнаємося з розділу «Від колективного до приватного», продовжують традиції високопродуктивного господарювання фермерські господарства «Геліос» та «Водолій-55». А от Городенківська державна сортодільниця, висловлюють стурбованість автори книги, зіткнулася з проблемами виживання. Розділ «Твої сини і дочки, Котиківко...» вражає тим, скільки невелике покутське село дало Прикарпаттю й Україні людей, талановитих своїм працелюбством, цілеспрямованістю, одержимістю в доброму значенні цього слова, — хліборобів, освітян, священиків, учених, діячів культурно-мистецької ниви. Має Котиківка і свої герб та прапор. 
Тож залишається тільки привітати таке здорове честолюбство її жителів, зокрема й амбіційність трьох уродженців Котиківки — Івана Романюка, Мирослава Кіндрачука та Івана Миронюка, які, хоч самі давно вже приїздять сюди радше як гості, взялися «компенсувати» той мимовільний особистий «борг» перед своїм селом змістовною книжкою про нього. Бо це честолюбство — лише на користь справі національно-духовного й соціально-економічного відродження українських сіл. 

Іван ГАВРИЛОВИЧ


Переглядів: 196 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016