Дністровський флот: катамарани замість барж - 20 Липня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Четвер, 2016-12-08, 9:52 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Липень » 20 » Дністровський флот: катамарани замість барж
9:05 AM
Дністровський флот: катамарани замість барж

У радянський час галицьку ділянку Дністра не змогли перетворити на повноцінну транспортну артерію, тож тепер замість вантажних барж і пасажирських теплоходів Дністровським каньйоном курсують туристичні катамарани та спортивні байдарки. Може, так воно й краще?
...Віддавна Дністер був судноплавною рікою – шляхом із соленосного Прикарпаття до торгових портів Чорного моря. Ще за княжих часів біля давнього Галича була пристань, куди причалювали шкути, якими перевозили виварену з тутешньої ропи сіль. А понад сто років тому в Галичі збудували справжній річковий порт, який заледве не став одним із опорних пунктів великої водної магістралі, яка повинна була з’єднати Балтійське та Чорне моря.
Як розповіла журналістові «Z» краєзнавець Наталія Храбатин, 1938 року професор Львівської політехніки М.Матакевич запропонував реалізувати сміливий проект: через будівництво кількох каналів сполучити Віслу, Сян, Дністер, Прут та Дунай. «На нараді польських науковців і промисловців уже були домовилися про створення акціонерного товариства для побудови усіх тих каналів, – відзначає дослідниця. – Вартість Балтійсько-Чорноморської водної магістралі оцінювали в 400 млн. злотих, а термін його  окупності складав 8 років. Однак Друга світова війна завадила розпочати ці роботи».
Попри те, що реалізувати такі грандіозні плани в довоєнний час не вдалося, на Дністрі наприкінці 1930-х років існував чималий флот. За даними Наталії Храбатин, 1936 року у власності Громадського водного об'єднання у Станиславові перебувало 528 суден, які борознили води Дністра. Зокрема, на обліку було 57 спортивних човнів, 10 – прогулянкових, 383 – рибальських, 42 – транспортних для господарських цілей, 31 – рятункових на випадок повені, два каяки, три моторні човни. Окрім того, Дністром ходили баржі та пороми, призначені здебільшого для переправи дерева, сіна та худоби з одного берега на інший. Існували також прогулянкові річкові тури, ба навіть яхтинг на Дністрі поблизу тогочасного курорту в Заліщиках.
…У 1946 році поруйнований війною річковий порт у Галичі відновили. Разом із тим відродилася ідея використання Дністра та його приток для транспортної комунікації. Як писала єдина й на той час офіційна обласна газета «Прикарпатська правда», малі річки Станіславської області мали перетворитися на жваву транспортну артерію, конкурентну з залізницею й автодорогами.

"Судноплавство на малих річках повинно відігравати значну роль в міжобласних вантажних перевозках і розвантаженні залізниць та автомобільного транспорту, – йдеться в тогочасній газетній публікації. – З метою освоєння малих річок, в області організоване спеціальне управління, яке приступило до організації судноплавства на Дністрі. В цьому році намічено освоїти ділянку Городенка–Букачівка протяжністю 200 кілометрів. Буде організовано судноплавство на Бистриці. В її гирлі розгортається будівництво несамохідного флоту. На початок літа місцеві підприємства дадуть 10 восьмитонних барж, на осінь — ще 10. Колективами робітників управління відбудовуються 3 катери.
В місті Галич на березі Дністра створюється велика технічна база по освоєнню малих рік області. Тут буде річковий порт. Цього року розпочнеться будівництво приміщень порту, механічних і деревообробних майстерень, двох складів, двох причалів. На будівництво порту тільки з місцевого бюджету відпускається 1 млн. 500 тис. карбованців".
За інформацією Наталії Храбатин, у першу післявоєнну п'ятирічку в межах Станіславської області було виділено на будівництво дністровського флоту і майстерень 1,2 млн. крб., а на облаштування галицького порту – 2 млн. крб. Але для ефективного освоєння коштів бракувало і фахівців, і техніки. Після того, як через аварію поблизу Галича затонув земснаряд, на три роки затрималося потрібне для судноплавства поглиблення русла Дністра.
«До кінця 1940-х років укомплектувати дністровську флотилію так і не вдалося, - розповідає дослідниця. – Станом на 1 липня 1949 року річний флот на Дністрі нараховував всього два катери, три пороми, три дощані човни, дві галери, один земснаряд. Пасажирів перевозили тільки поромами, а вантажні перевезення зводилися до транспортування дров».
…Теперішній дністровський флот умовно можна поділити на дві категорії. До першої належать плавзасоби, якими користуються місцеві люди для різних своїх потреб і які ходять здебільшого впоперек ріки – з одного берега на інший. На майже стокілометровому відтинку Дністровського каньйону від села Незвиська на Івано-Франківщині до Заліщиків на Тернопіллі – лише два автомобільні мости та один залізничний, тож потреба в човнах очевидна. 
Неподалік дитячого табору «Перлина Придністров’я» (біля села Михальче) видно рештки ще одного – старого австрійського моста, який, за розповідями тутешніх людей, у повоєнні роки був аварійним, а наприкінці 1970-х став декорацією при зйомках фільму: його підірвали, коли знімали радянське кіно про бандерівців «Багряні береги».
Біля Заліщиків поруч із залізничним мостом ходить єдиний тепер на галицькій частині річки пором (ще відносно недавно їх на Дністрі були десятки), трохи вище проти течії – рештки старої, затонулої переправи (втім, тепер не єдиної такої). 
До другого різновиду дністровського флоту належать всякого роду катамарани, плоти, байдарки, човни, а віднедавна навіть один дебаркадер – такими плавзасобами щороку з травня до вересня сплавляються («спливають», як кажуть місцеві) за течією ріки аматори активного туризму та відпочинку на природі.
«Останнім часом туристичних фірм, які надають послуги зі сплаву Дністровським каньйоном, значно побільшало, - розповідає івано-франківець Олександр, який організовує групи для плавання на плоті ПСН-10М. – На вихідні, буває, не протовпитися у вузьких і мілких місцях, катамарани йдуть один за одним. Людей приваблює можливість побути вдалині від цивілізації, а також особливий клімат каньйону, який називають «дністровськими субтропіками». Недарма ж у Заліщиках за Польщі був знаменитий курорт, до якого приїздили тодішні аристократи».
Через відсутність транспортного сполучення береги Дністра вздовж каньйону безлюдні і майже дикі. Тут рай для неполоханих птахів – узбережжя кишить чаплями, бузьками, круками. Можна побачити зграйки диких качок, а якщо дуже-дуже пощастить – навіть «червонокнижного» чорного журавля. Не дивно, що у всі часи ці місця приваблювали різних відлюдників. 
У середньовіччі у скелях каньйону робили собі келії ченці (один зі скельних монастирів можна побачити на пагорбі біля села Хмелева, ще одна печера, так званий «Ґрот пустельника» з витесаною з каменю скульптурою святого Онуфрія – біля знаменитого водоспаду «Дівочі сльози» недалеко від села Джурин).
У деяких придністровських селах (Стінка, Космирин, Сновидів, Будзин, Мостище) трапляються цілі поселення так званих «простаків» або «кашкетників» (через звичку тутешніх чоловіків ніколи не знімати цих головних уборів) – людей, які за релігійними переконаннями обходяться без благ цивілізації, не визнають електричних приладів, не користуються автомобілями, не вживають спиртного і не палять тютюну. Донедавна ніхто не міг визначити, що це за конфесія, але останнім часом поширилася чутка, що маємо українське відгалуження славнозвісних американських «амішів».
Після останньої світової війни на деякі наддністрянські території прийшло запустіння. Скажімо, 1945 року зникло містечко Червоногород, колись розташоване за 8 кілометрів від Дністра, на притоці Джурин. Колись воно витримало османську облогу (кажуть, саме через хитрощі турків, які відвели річку, що огинала тутешню фортецю, утворився знаменитий, найвищий в Україні серед рівнинних Джуринський водоспад), але не пережило кривавого розбрату часів Другої світової. Поруч із руїнами місцевого костелу, який разом із перебудованим архітектором Казимиром Мокловським у псевдоренесансному стилі давнім замком та італійським ландшафтним парком колись складав одну з найошатніших садиб Галичини, стоїть пам’ятний хрест розстріляним полякам. Але це вже зовсім інша історія…

Богдан Скаврон


Переглядів: 199 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016