Село Тустань Галицького району дало Україні чимало відомих людей. Серед них у сьогоднішній публікації ми хочемо виділити Остапа-Зенона Голуб’яка, відомого члена ОУН та великого українського патріота.Народився у 1923 році в селянській сім’ї. Початкову освіту здобув у сільській школі і вже з дитинства проявив неабиякий хист до знань. Діставав їх Остап з такою ж селянською впертістю, як його батьки-рільники здобували хліб насущний. Після закінчення сільської школи вступив до Станіславської гімназії.  У 1938 році, будучи учнем ІV класу, став членом юнацької мережі ОУН. Любов до України ввійшла в серце молодого юнака разом із піснями матері, із розмовами батька, із читанням книг із бібліотеки «Просвіти» про славну історію.  Саме тому Остап вирішив стати на шлях боротьби за волю України.У вересні 1939 року, коли більшовики окупували Галичину, О. Голуб’як за наказом проводу ОУН виїхав у Польщу, яка була захоплена німцями. Там у м. Холмі він продовжив навчання у гімназії і склав матуру. Рівночасно із навчанням пройшов вишкіл для участі у так званих «похідних групах» на схід України. Підготовка в них мала різне спрямування: організаційне, виховне, пропагандистське та військове. У 1940 році він надіслав звістку додому із Кракова. У червні 1941 року німці напали на Радянський Союз, і більшовики залишили Галичину. Настали часи німецької окупації.У липні 1941 року в селі Ямниці, що біля Станиславова, був зорганізований юнацький табір праці та відпочинку ім. Євгена Коновальця, який був напівлегальною школою ОУН для навчання молоді. Приїхав туди й Остап за дорученням проводу ОУН. Він  дістав завдання зібрати групу хлопців та дівчат для підпільної роботи на східній Україні, яка в той час була під німецькою окупацією. З цього табору він забрав Клавдію Літанюк, Оксану Припхан, Віру Лемеху, Стефанію Дейчаківську та декількох хлопців.Так Остап Голуб’як  (псевдо «Сокіл») став провідником Похідної групи, яка виїхала в Кам’янець-Подільський. В обов’язок членів похідних груп, які перебували в східних областях України, входили: проголошення у населених пунктах «Акту про відновлення української державності» від 30 червня 1941 року, об’єднання національно свідомих громадян, залучення їх до ОУН. Німеччина не поставилася позитивно до державної незалежності України… Почалися арешти… Через певний час дівчатам було наказано повертатися додому, до Станиславова, а Остап дістав наказ пробиратися далі, на Схід. Ще навчаючись у Станіславі О.Голуб’як познайомився із Ольгою Шарко, дочкою єзупільського священика, яка вчилася у Станиславівській жіночій українській гімназії «Рідна школа». Між нами «в’язалася щира дружба, яка згодом переросла в кохання. Важкі тоді були часи, та й  не була тоді відповідна пора для влаштування особистого життя». Так про це говорив Остап, Ольга була теж такої ж думки. Однак, де б його доля не закидала,  він завжди пам’ятав про неї. Листи від Остапа приходили нелегальним шляхом. Приїжджаючи кілька разів до Станиславова на зв’язок, він дарував їй щасливі хвилини коротких зустрічей. Останню вістку від нього вона  отримала в січні 1944 року.З осені 1941 року Зенон мешкав у селі Кадиївці, неподалік  Кам’янця-Подільського. Там використовував псевдо «Борис», «Голуб», «Богдан», «Корж». Він був одним із організаторів Кам’янець-Подільського обласного проводу Організації Українських Націоналістів. Протягом 1944-1945 рр. обіймав посаду Кам’янець-Подільського  обласного провідника організації. У квітні-травні 1944 року Остап-Зенон Голуб’як кілька разів  зустрічався із командиром ВО «Лисоня» Омеляном Польовим («Остапом»). Під час зустрічей обговорювались питання координації дій щодо формування нових підрозділів повстанської армії. Вони невдовзі  були створені, а сам «Борис» деякий час навіть  очолював повстанський  курінь, до якого входили сотні Володимира Сидорчука (“Тополі”) та “Запорожця”. У вересні 1944 року він нав’язав сусідські взаємини з обласним проводом Тернопільщини. В результаті цього «другові «Борисові» віддано сто озброєних і виряджених людей із Чортківської округи, а також три станиці для «відпочинкового» побуту». Однак оскільки територія Поділля не дозволяла діяти військовим формуванням відкрито, то Остап вважав за доцільніше рейдувати малими групами. 27 березня 1945 року Остап-Зенон Голуб’як загинув від рук більшовиків  у бою біля с. Вишки Козівського району на Тернопільщині.«У 1945 році керівника Кам’янець-Подільського обласного проводу ОУН “Бориса” (Остап-Зенон Голуб’як) уже не було серед живих. Його на посаді замінив “Гомін”, перед тим - заступник провідника», - подано в одному із тогочасних звітів.Таким коротким, мов спалах метеорита, було життя Остапа Голуб’яка. Він, селянський син, якому була притаманна вроджена інтелігентність, все своє життя віддав Україні. Світла пам’ять про нього нехай залишиться у серцях вдячних нащадків.

Іван ДРАБЧУК, історик