Історія кожної національної культури знає постаті, відмічені особливим званням – зачинателі . В різні епохи і в неоднакових соціально-культурних умовах працювали ці діячі, але спільним для них було гостре відчуття насущних проблем і проблем часу. І хоч проходять віки, творять культуру інші покоління, з’являються нові таланти, між ними й геніальніші, але ніколи не забуваємо тих, хто першим на сторожі поставив рідне слово. До таких людей належить Іван Вагилевич – член «Руської трійці», співавтор альманаху «Русалка Дністровая».

З села Ясень, що на Рожнятівщині, почалась дорога, на якій велике діло було, що відродило славу бойківського краю. Бо на ясенському горизонті загорілась зірка, яка напророчила  І. Вагилевичу, жвавому і любопитному хлопчині, стати зачинателем українського слова, будителем національного духу у Галичині.

Сьогодні, відзначаючи 200-річчя бойківського поета, письменника, етнографа, фольклориста, громадського діяча І.Вагилевича,  відбувається пожвавлення всього духовного і культурно-просвітницького життя.

Щоб краще пізнати славетного краянина, відчути дух його епохи, із Ясеня до Львова вирушила делегація родичів Вагилевича, односельчан, вчителів, громадських діячів на чолі з сільським головою Вагилевичем Володимиром Михайловичем, місцевими парохами отцями Василем Вагилевичем і Василем Кімачуком, та під орудою голови Ясенської  «Просвіти» і педагога-організатора загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Годованець Руслани Данилівни.

Серед родичів: Вагилевич Іван Дем’янович, 1928 н.р., сьогодні житель Івано-Франківська, парох  місцевої церкви Вагилевич Василь, колишній директор Ясенської школи і автор книги «Ясень» Левицький Роман Петрович.

Серед учасників делегації: методисти районного методичного кабінету Рожнятівського відділу освіти Лесюк  Оксана Леонівна та Марій Орися Іванівна, фотокореспондент районної газети «Новини Підгір’я» Парадовський Іван Степанович, начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту Паламар Марина та начальник служби у справах дітей Абрам Богдан Федорович.

У Львові на символічній могилі  Івана Вагилевича, що на Личаківському цвинтарі, відбулася духовно-поминальна відправа, яку провели парохи Ясенських церков отець Василь Кімачук та отець Василь Вагилевич, хористки церковного хору. До поминальної відправи приєднались і виступили Горинь Василь – кандидат філологічних наук, провідний науковий співробітник, зав. відділення  нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича  Національної Академії наук України, Стеблій Феодосій – кандидат історичних наук, зав. відділення нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича  Національної Академії наук України, Корнєєва Галина – кандидат історичних наук, завідувачка музею «Русалка Дністровая» та музею-садиби М. Шашкевича, Чоповський Василь – кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу історичної етнології Інституту народознавства Національної Академії наук України і уродженець с. Липовиця, що на Рожнятівщині., Василишин Роман – уродженець с. Ясень, просвітянин, кандидат економічних наук, академік Острозького Академічного Братства, голова Рівненської обласної ради минулої каденції, заходами якого в 2006 р. видано книгу «Іван Вагилевич. Кость Вагилевич. Твори», та книгу «Кость Вагилевич. Триєдиність» в 2006 р.

Крім вищезгаданих  науковців і шанувальників творчості Івана Вагилевича із роздумами про сьогоднішній день, поезіями і словом шани виступили поетеса і краєзнавець Оксана Лесюк, родичі І. Вагилевича, отець Василь Вагилевич і Вагилевич Іван Дем’янович, просвітянка Ясенської «Просвіти» Марія Годованець, уродженка Ясеня, а зараз жителька с. Кам’янка Бузька Волошин ( Василишин) Анастасія Данилівна.

Серед присутніх панувала духовна аура, у якій слова набирали високого звучання, оживала пам'ять про славетного сина Ясенської землі Івана Вагилевича. От, що значить сила Духа! А сам Львів, Личаківський цвинтар, музей «Русалка Дністровая», Львівська галерея мистецтв з її директором, героєм України Борисом Григоровичем Возницьким, які ми відвідали, пов’язались в один осередок духовної культури, джерело пізнання, серед якого ми ще більше чулися українцями і радістю підносились наші серця.

Пройшовши дорогою, де ходив Іван Вагилевич, де жив і творив, де і сьогодні витає його дух, ми всі збагатилися духовно, зміцніли тілом і душею.

Коротким, але жертовним було життя Вагилевича. Часто без засобів до існування, а на старості – в самоті, він працював  і вірив, що прийдуть нові покоління, які продовжать його справу і вже  ніколи не дозволять упустити  рідне слово, збережуть для нащадків звичаї і обряди, рідну пісню і колядку, і гордитимуться, що вони бойки, що вони галичани і вони українці. «Лише  одна віра  у майбутнє відродження сильна і непохитна. Вона підносить розум і наповнює серце»,  - казав Іван Вагилевич.

Учімося у нього самопосвяти, та йдімо кроком національного поступу, як прагнув і вчив Вагилевич. І най ніколи не заростають стежки, що ведуть до вічних криниць нашої давньої історії, з яких ще не одне покоління набиратиметься сили й снаги на плідну працю для прослави рідного бойківського краю і всієї України.

* за інформацією Рожнятівської РДА