Під час нещодавньої екскурсії об’єктами культурної спадщини міста Галича для групи зі Львова, один з екскурсантів, поважний сивий чоловік, прослухавши інформацію про пам’ятки архітектури міста XVI – поч. ХХ століть, задав питання: «…На мою думку тут багато побудовано поляками та австрійцями, а що належить нам, українцям?». На думку одразу прийшла теза, використана польським письменником Болеславом Прусом щодо польсько-єврейських стосунків ХІХ – поч. ХХ ст.: «Wasze ulice, nasze kamienice» («ваші вулиці, наші кам’яниці») і постало питання яким був вклад українців в розвиток міста (а він безперечно був) та потребу його висвітлення і популяризації. Правдою є, що за винятком кількох прізвищ, а також невеликих есеїв та фрагментарних згадок про їхню діяльність, на даний час немає бібліографічного довідника про галичан - українців, які творили та розвивали місто.
В 2019 році на основі наявного матеріалу було зібрано інформацію про педагога, військовика та громадського діяча Фердинанда Балицького і в результаті було підготовано узагальнене наукове дослідження. Впродовж останніх 4 років вдалося виявити нові, досі не відомі факти його біографії – зокрема, щодо громадської діяльності, участі у визвольних змаганнях, поліцейського нагляду над особою. Дана інформація є важливою в контексті датування появи Балицького в Галичі, його оцінки в середовищі галичан; підстави, які зумовили зацікавлення поліції його особою.
В Івано-Франківському обласному державному архіві зберігається справа польської державної поліції про діяльність Фердинанда Балицького. Її розпочато 7 травня 1932 р., завершено 5 січня 1934 р. За хронологією, 3 документи справи відносяться 1932 р., 7 – до 1933 р., 1 – до 1934 р.
Справа містить листування повітового старости в Станиславові, слідчого відділу повітової державної поліції в Станиславові, постерунку державної поліції в Галичі (рапорти, висновки, опитування).
В суспільно-політичному житті Галичини це був період після проведеної пацифікації щодо українського населення, час становлення та активізації Організації Українських Націоналістів. Найбільш активні представники українства, а зокрема колишні військовики (УСС, УГА) могли перебувати під пильним наглядом правоохоронних органів польської влади – тому не випадковою була така увага і до особи педагога, військовика, а в нещодавньому минулому і політемігранта Фердинанда Балицького.
На основі опрацювання матеріалів справи зрозуміло, що польська поліція мала доступ до поштової кореспонденції Фердинанда Балицького, залучала до збору відомостей інформаторів.
На даний час не відомо, що стало первинною причиною (повідомлення, донос, службова процедура) дослідження поліцією інформації про минулий період життя Балицького, його поведінку та зв’язки в Станиславові і Галичі, його ставлення до відновленої польської держави чи можлива участь в протидержавній (антипольській) діяльності.
Першим документом справи є відпис (копія) листа до Фердинанда Балицького від його брата Леопольда Балицького (який тоді проживав в м. Хуст на Закарпатті, Чехословаччина). Лист відправлено 23.05.1932 р. на адресу Балицького в Станиславові (вул. Словацького, 24/1 – сучасна вул. генерала О.Тарнавського), а вже 07.06.1932 р. його було зареєстровано у слідчому відділі Станиславівської повітової поліції. З даного листа довідуємося про те, що брат Леопольд добре орієнтувався в поточних справах Фердинанда і радів його успіхам. Зокрема, він писав: «Дорогий Брате! …гратулюю Тобі і собі, що Твої безупинні старання увінчалися бажаним усміхом… Маєш також вдоволення, що цінять Твою працю, що відносяться до Тебе з довірою та шанують… Цілую і здоровлю Твій брат».
На основі поліцейського вивчення даного листа, 21.06.1932 р. було підготовано короткий рапорт в справі Ф.Балицького. В ньому говорилося: «…Балицький народжений 1877 в Станиславові, син Яна і Марії, релігії греко-католицької, вчитель державної загальної школи в Станиславові має закордонний паспорт виданий Консулятом в Кошицях, 17 березня 1928 №343/28. Згаданий в 1928 році повернувся з Чехословаччини до Станиславова…».
В цьому рапорті є кілька важливих моментів: дата повернення Ф.Балицького з еміграції в Галичину (1928), його робота на вчительській посаді в Станиславові, наявність закордонного паспорта, а найважливіше те, що в перший період свого перебування в краї (1928 – 32 рр.), його особа не перебувала під увагою поліції.
Продовженням поліцейського розслідування став черговий рапорт від 28.06.1932 р., з його змісту стає зрозумілим основний напрямок пошуку інформації; ймовірно в цьому розслідуванні було залучено ширше коло осіб – як з числа поліції, так і інших осіб. В рапорті повідомлялося: «…Балицький служив в армії українській в характері офіцера, …збіг до Чехословаччини, звідки в 1929 році повернувся до Польщі і перебуває в Станиславові.
Названий є вчителем школи загальної в Станиславові і зайнятий є в школі Чацького при вул. Липовій.
В ході дослідження не вдалося встановити чи згаданий задіяний в русі політичному і його антидержавну діяльність». Це останній документ поліції, який датується 1932 роком.
Питання отримало своє продовження в наступному році. 15 лютого 1933 р. Повітовий Комендант Поліції Державної, Керівник Відділу Слідчого, комісар А.Унсінг доручив постерунку поліції в Галичі провести до 22.02.1933 р. особисте дослідження, а також надати детальну інформацію про Фердинанда Балицького.
Вже 17 лютого 1933 р. комендант поліції в Галичі Казимир Станкевич поінформував Повітову Команду Державної Поліції в Станиславові про факти з життя Балицького – охарактеризувавши його роботу на посаді вчителя, моральну поведінку, дотичність до українських рухів, попередню службу в українській армії. Для підготовки цієї службової інформації, ймовірно поліцейські відбули зустріч з Балицьким, оскільки документ згадує про власноручно написаний останнім особистий життєпис.
В документі говорилося: «…Фердинанд Ян 2-ім. Балицький, народжений 27.ХІІ.1877 року в Станиславові при вул. Словацького 24/1, син Яна і Марії, релігії греко-католицької, народ. укр., неодружений, контрактовий вчитель 7 – ми класної державної загальної школи (утраквістичної) в Галичі, де працює на посаді від 1.ІХ.1932 і від того часу поводиться тут під оглядом моральним без закидів.
Натомість під оглядом політичним ніяк офіційно не ангажується явно на полі праці української організаційної, але одначе утримує постійні контакти з місцевими українськими діячами, надто під час навчання в школі посильно впливає на молодь шкільну народності староруської, переконуючи її, що є молоддю українською, а не староруською, говорячи їм, що носять прізвища не як Крижановські, Гвоздьовські, лише Крижанівський, Гвоздівський і т.п. – на що дітва шкільна скаржиться своїм родичам. Поруч того повстає незадоволення серед місцевих мешканців народності староруської і широко говорять, що Уряд Польщі найправдоподібніше не рахується з лояльними громадянами, якими є старорусини і в тій цілі спеціально Влади шкільні надали вчителя українця Балицького, щоб той молоде покоління виховував в дусі української національності, а не в дусі державному, якого від початку утворення Польської Держави старорусини, які в Галичі відносно до українців перевищують 70%, з якими з огляду на більшість і відносини лояльні до Польської Держави, належало б враховувати.
Чи Балицький був змушений по перевороті в 1918 році через Владу українську до вступу до армії української – того тут ствердити не можна, оскільки в тому часі в Галичі не перебував.
Балицький сам написав в доданому життєписі, що від серпня 1913 року аж до перевороту був на посаді вчителя в державній семінарії в Самборі, звідки був мобілізований в 1914 році до війська і відбув компанію світової війни в характері капітана бувших військ австрійських, а після отримання рани на російському фронті був призначений Міністерством Війни на посаду вчителя Військової реальної школи (Militar real-shule в Bruck-у над Літавою), де реально працював аж до упадку Австрії.
Згідно отриманої інформації, Балицький був в українській армії отаманом, тобто полковником, його так тут титулує українська інтелігенція.
Більшої інформації про поведінку Балицького, як у українському війську, так і під час побуту в Чехословаччині, близько 9 років і не зголошення вчасно до служби вчителя польського, могли б надати П.Д. в Самборі і Консулят Польщі в Кошицях, Чехословаччина…».
В даному документі зафіксовано ряд важливих фактів для відтворення життєпису Балицького: місце народження в Станиславові (вул. Словацького, 24/1), дата початку роботи вчителем у Галичі (01.09.1932), його активний проукраїнський вплив на учнів з москвофільських родин, підтримання контактів з українськими діячами, епізоди з військової служби в період Великої війни (поранення, викладання у військовій школі).
Інший рапорт датований 24.02.1933 р., інформував керівника слідчого відділу в Станиславові про Балицького з акцентом на його військову службу в українському війську: «…Фердинанд Балицький народився 27.ХІІ.1877 року в Станиславові, фактично був на посаді вчительській в Самборі і був забраний до війська австрійського. По розпаді Австрії до Станиславова не повернувся, лише попав до армії української, де був командиром полку (отаманом); поруч того не вдалося з’ясувати чи потрапив до війська на наказ влад чи теж як доброволець.
Згідно зібраних інформацій Балицький не міг бути примушений українською владою, оскільки не був би отаманом, командиром відділу.
Рідко зібрана тут інформація …..ніби Балицький під натиском більшовицької армії змушений був виїхати аж до Чехословаччини…
Балицький після повернення з Чехословаччини на підставі паспорту виданого Консулятом Польським в Кошицях, замешкав в Станиславові при вул. Словацького №24.
В часі перебування його тут, виконував функції вчителя в школі ім. Казимира Великого, ім. св. Станіслава, ім. Т.Чацького і ім. св. Алойзія...».
Зважаючи на те, що два вищенаведені рапорти згадують Фердинанда Балицького, як військовика з офіцерським рангом «отаман», доцільно з’ясувати, чи це дійсно відповідало реальному стану речей.
Відомо, що на військовій службі монархії Габсбургів Балицький отримав звання надпоручника (Oberleutnant), яке є відповідником звання «старший лейтенант» у сучасних Збройних Силах України.
В період визвольних змагань українського народу в 1918 – 1920 рр. він згадується, як «сотник». Це свідчить, що мав старше офіцерське (сотенна чи молодша старшина) військове звання, яке було еквівалентне званню «Hauptmann» в Австро-Угорській монархії (на даний час є відповідником звання «капітан» у Збройних Силах України). Зі звіту поліції, який опирається на власноручну біографію Балицького, останній завершив Велику війну у званні «капітана» («hauptmann») – ймовірно, це звання було надано в період його викладання у Militär-Unterrealschule in Bruck an der Leitha (нижчій школі для офіцерів ландверу), а в українському війську він отримав відповідне звання – «сотник».
За наявними джерелами поліцейських донесень з 1933 р., Фердинанда Балицького називали в Галичі «отаманом» або полковником / командиром полку. Чи вірна така термінологія? Звання «отаман» є штаб-офіцерським; воно є еквівалентом звання «майор» в Австро-Угорській монархії, Українській Галицькій Армії та Збройних Силах України. На даний час відсутні джерела, які б вказували на присвоєння Ф.Балицькому звання «отаман» - ні під час визвольних змагань, ні в періоді його перебування у таборах військовополонених. Джерела періоду перебування у Чехословаччині, згадують його, як «сотника». Відповідно, звернення до нього в Галичі, як до «отамана», швидше всього було виявом пошани та визнання його чину. У різні періоди (орієнтовно 7 років військової служби, 1914 – 21 рр.) він командував вишкільними курсами, військовим парадом, сотнею; безперечно, його досвіду вистачило б для командування полком, проте це могло б бути відповідною дією до певних обставин, а не за наявним військовим званням.
Також, з двох вищезгаданих рапортів виходить, що після повернення з Закарпаття в Галичину (1928), ще до оформлення на посаду вчителя 7-ми класної школи в Галичі (1932), він викладав у чотирьох навчальних закладах Станиславова.
Після проведеного поліцією розслідування, справа вийшла на вищий рівень – свідченням чого є лист (таємний №606/В/33, 19.10.1933 р.) за підписом заступника Станиславівського повітового старости д-ра Дембовського до постерунку державної поліції в Галичі та слідчому відділу повітової команди державної поліції (останньому для інформації та співдіяльності). Від поліції вимагалося: «…Доручаю П.П.Д. провести докладне розслідування стосовно поведінки і діяльності вчителя Балицького з Галича і в найкоротшому часі надати мені в тій мірі вичерпний звіт.
Згаданий мав служити в армії українській, перебував згодом наступні кілька років в Чехословаччині, а на неділі і свята приїжджає до Станиславова.
Його контакти в Станиславові належить з’ясувати шляхом кореспонденції з Виділом Слідчим…».
Відповідно до листа заступника станиславівського старости, поліція у Станиславові інформувала постерунок державної поліції в Галичі та повітового старосту у Станиславові про зібрану інформацію щодо Балицького. Так, згідно таємного листа від 26.11.1933 р., поліцію в Галичі інформувалося про те, що останній приїжджає до Станиславові в неділі і на свята; проживає там за адресою вул. Словацького, 24 в пенсіонера, колишнього залізничника Василя Секрети; висловлювалося думку про необхідність встановлення кола осіб з котрими зустрічався Балицький під час перебування у Станиславові – зокрема, чи бачився з тими, котрі підозрюються в антидержавній діяльності – для розуміння діяльності особи на місцевому терені. Одночасно давалося доручення поліції в Галичі: «…У випадку виїзду Балицького з Галича до Станиславова належить повідомити місцевий Відділ слідчий телефонічно, щоб можна Балицького на місцевому терені піддати спостереженню і встановити з якими особами зустрічається…».
У грудні 1933 р. поліція в Станиславові інформувала станиславівського старосту про знайомого (згідно документа «має ближчі приятельські відносини») Ф.Балицького – Василя Секрету. З огляду на те, що вони обоє проходили за одним поліцейським розслідуванням, доцільно згадати про зібрані поліцією дані відносно останнього.
Василь Секрета, емеритований контролер дирекції скарбової (цікаво, що в попередньому рапорті його згадували як пенсіонера – залізничника), народився 02.07.1878 р. в Тисмениці, пов. Тлумач, в сім’ї Григорія і Параскевії; за віровизнанням греко-католик.
На час розслідування, Секрета був одружений, проте з дружиною вже не проживав кілька років; остання проживала в Станиславові за адресою вул. Пелеша, 15 (сучасна М.Коперніка). Разом з дружиною проживали їхні доньки Зофія (працювала вчителькою у Викторові) та Марія (вчителька у Львівському воєводстві).
Причиною розлучення Секрет, було те що чоловік був української національності, а дружина – польської, і на цьому тлі доходило часто до непорозумінь і дискусій між подружжям. Секрета хотів щоб діти були виховані в українському дусі, а жінка (як полька) виховувала дітей в польському дусі. Хоча Секрета не належав до жодної української партії та товариства, був відомий з ворожого ставлення до польської держави.
Поліція фіксувала приятельські стосунки Балицького і Секрети (до котрого останній приїжджав і зупинявся) і висловлювала припущення, що можливо Балицький приїжджає, як кавалер до якоїсь з дочок Секрети. На цьому документі проставлено візу: «До вищого – з метою спостереження Балицького» [9].
Наступного року, 5 січня 1934 р. поліція інформувала слідчого керівника в Станиславові, про те що Фердинанд Балицький востаннє був в Станиславові 17.09.1934 р., при цьому відвідував Василя Секрету. Також, повідомлялося, що донька Секрети, Зофія не є нареченою Балицького.
Інших документів в справі немає. Не відомо чи поліція продовжувала особистий нагляд над Балицьким після січня 1934 р.
Таким чином, на основі архівних документів можна ствердити, що Балицький перебував під поліцейським наглядом майже два роки (з травня 1932 р. по січень 1934 р.); спостереження за його особою було розпочато ще за 4 місяці до початку його праці в Галичі.
По вертикалі державних органів до справи було залучено постерунок поліції в Галичі, повітову команду поліції в Станиславові, повітове староство. Первинні мотиви нагляду не відомі – хоча факти з біографії Балицького до 1934 р. (колишній військовик, активний діяч українських товариств, емігрант з Чехословаччини) дають розуміння, що було в призмі досліджень правоохоронних структур.
Слід зазначити, що хоча архівний працівник, який опрацьовував документ (12.01.1955 р.) дав назву справі пов’язану з ОУН, в її матеріалах немає ніякої згадки про дану організацію.
Продовження в наступній публікації.
Чемеринський Андрій,
Почесний краєзнавець України
P.s. Автор висловлює подяку п. Володимиру Козелківському за технічну допомогу в справі отримання архівних матеріалів. | 
