У монографії присвяченій Галицькому району, а зокрема Галичу, її автори на основі невідомих джерел все ж подають інформацію про причетність Балицького до Організації Українських Націоналістів та інших організацій міста: «…До активу «Просвіти» в Галичі входили …Ф.Балицький. …На поч. 30-х рр. у Галичі виник осередок, а згодом екзекутива ОУН. Заслуга її створення належала директору школи В.Скрентовичу, вчителю Ф.Балицькому, ветлікарю П.Водославському та студенту семінарії Й.Мончуку…».

Пригідно, вартує висвітлити ще кілька фактів з участі в громадському житті та військової служби Фердинанда Балицького, які до останнього часу були не відомі – відповідно не згадані у попередньому дослідженні.

І. Громадська діяльність.

Як відомо, Балицький був активним членом і співробітником ряду громадських організацій і товариств, зокрема «Просвіти», «Учительської громади» і «Пласту».

У лютому 1909 р. Товариством «Просвіта» з нагоди 40 – річчя його заснування було проведено Український просвітньо – економічний конгрес. Перше засідання відбулося у Львові, в залі товариства «Яд Харузм» (вул. Бернштайна, 9). Завданням конгресу було ґрунтовно і критично оцінити роботу на просвітньо-економічно полі, оцінити здобутки, знайти шляхи і засоби для більш планової і всесторонньої організаційної роботи на майбутнє.

У конгресі прийняли участь адвокати, нотарі, кандидати адвокатські, агрономи, властителі дібр, духовенство, жіноцтво, лікарі, міщани і селяни, письменники, журналісти, художники, промисловці та купці, професори університетів та гімназій, студенти, техніки, урядники, учителів – загальною кількістю 768 осіб. У переліку учасників зазначений Балицький Фердинанд - народний учитель, з Галича.

Під час перебування на еміграції, на Закарпатті (котре тоді належало до Чехословаччини), окрім педагогічної діяльності активно працював в «Пласті». В цей час він відомий як співробітник пластового видавництва в Ужгороді, учитель горожанської школи в Ужгороді, перекладач, прихильник Пласту.

В 1926 р. ним було здійснено для Пласту переклад книги Сетона Ернеста Томсена «Оповідання». До неї увійшли розповіді: 1. Дикий кот. 2. Рись. 3. Пума. 4. Бик. 5. Леопард. 6. Ягуар. Книгу видано в друкарні Акційного Товариства «Уніо» в Ужгороді, накладом 1000 примірників.

ІІ. Військова служба в українському війську.

Відомі кілька епізодів з військової служби Балицького в українській армії, які характеризують його, як фахового і вимогливого старшину, який сумлінно виконував свої обов’язки і якому довіряло вище командування.

Один старшина згадував, про те, як прибув у с. Вікно на Чортківщині і свою зустріч з Балицьким: «…Сот [ ник ] Фердинанд Балицький, командант п [ іхотного ] в [ ишколу ] , заявив мені, що він не потрібує інвалідів, а противно здорових старшин, яких міг би зі сотнею післати на фронт. Порадив мені вертати до шпиталя…».

Не менш цікавою згадкою є опис серпневих подій у Вінниці 1919 р., коли Балицький очолював парад українських підрозділів. Його ад’ютант Карл Аріо описував в своїх спогадах цю подію:

«Свято в честь здобуття Київа. Кілька днів перед здобуттям столичного міста Київа, кмда дістала наказ обійти святочно день майбутнього здобуття столиці. Видано накази відносно свята. Населення дістало такий наказ: вивісити прапори, позамикати на цей день усі склепи, взяти якнайчисельнішу участь в святочнім богослужінню і поході зглядно військовій параді.

Був чудовий, горячий, літний день. Свято відбулося надсподівано добре і гарно при великій участи населення. – Свято мало таку програму:

1. Уставлення війська і корпорацій.

2. Звіт найвищому степенем старшині, який брав участь у святі.

3. Святочне велике богослужіння.

4. Промови.

5. Відхід.

6. Почетний похід війська і всіх корпорацій перед найвищим старшиною.

7. Відхід військ і променадний концерт військової музики перед Н.К.У.Г.А. на Николаївськім проспекті.

Військо уставилося на площі перед «Народним Домом», скісним фронтом до нього, на вулиці, яка йде з двірця на міст на р. Бузі. Перед сходами «Народнього дому» уладжено вівтар. При дорозі, яка вела з мосту на Винницькі хутори, уставлені були всі корпорації, себто шкільні діти і ріжні товариства ріжних національностей. На великих сходах «Народнього Дому» і довкола них були відпоручники, делегати і заступники всіх військових і цивільних урядів та приватних установ.

Кмдтом війська був сот. Фердинанд Балицький. Його ад’ютантом був я. Найстаршим степенем старшина був отаман Оробко в заступстві генерала Тарнавського, який в цей день мав бути в Київі.

Військо було зібране в такім складі: екскадрона кавалерії, один курінь піхоти, одна сотня скорострілів і одна батерія. Військо було головно з частин 14-ої бригади. Порядкову службу сповняла жандармерія і міліція. Народу була велика сила. Настрій населення був святочний і поважний.

Свято зачалося точно в год. 10-ій перед полуд. Богослуження відправив винницький архієрей. Було богато й інших священників, а також були військові курати, католицькі ксьондзи та жидівський рабін.

По богослужінню промовляв від війська сот. Яблонський, відтак промовляло двох цивільних представників, яких імен не знаю. Потім від’їхав от. Оробко зі своїм штабом наперед і уставився коло готелю «Савой». Дефіляда вийшла дуже гарно! – Взагалі цей парадний виступ галицького війська зробив сильне вражіння на всі верстви населення…».

Двома роками пізніше, в травні 1921 р. в таборі у Йозефові був сформований старшинський курінь у складі двох старшинських сотень. Комендантом 1-ої сотні був Фердинанд Балицький; до складу сотні увійшли старшини з групи ген. Кравса.

Завдяки нововиявленим матеріалам вдалося суттєво доповнити життєпис Фердинанда Балицького, як громадського діяча, військовика та педагога в контексті 1909 – 1934 рр. На жаль, не вивченими залишилися багато інших аспектів його біографії – зокрема, щодо особистого та родинного життя, періоду його директорування в школі Галича під час німецької окупації (1941 – 1944), його стосунки з радянською владою.

Відомо, що він був одружений з Єлизаветою Сівецькою (членкинею виділу товариства «Просвіта», пізніше його секретарем). У подружжя народився син Мирослав (був вчителем фізичного виховання в Галицькій школі). Нащадками Фердинанда є його внучки – Лілія та Тамара.

Фердинанд Балицький був непересічною особистістю, пережив багато історичних подій і сам творив історію. Саме такі особи, як він, були стрижнями українськості Галича. Обов’язком сучасної громади міста є належне вшанування його пам’яті – опіки над його могилою, встановлення анотаційної таблиці на приміщенні школи в якій він викладав або на родинному будинку.

Хронологія подій з життя Ф.Балицького

1877, 27 грудня – народився в Станиславові (вул. Словацького 24/1);

1897 р. - працював у чотирикласній «нормальній» школі з трикласовими курсами ведення сільського господарства в Маріямполі;

1908–1911 рр. ймовірно вчителював у Галичі;

1909, лютий – учасник Українського просвітньо – економічного конгресу організованого «Просвітою» у Львові;

1913, серпень - вчитель в державній семінарії в Самборі;

1914 – мобілізований до австрійського війська; служив у 20-му Галицькому полку піхоти ландверу (полк крайової оборони); отримав офіцерське звання надпоручника (нім. oberleutnant – старший лейтенант), поранений на російському фронті;

1916 р. - нагороджений військовим хрестом заслуги III класу з воєнною аспірацією (Militärverdienstkreuz 3);

1917 – 18, призначений Міністерством Війни на посаду вчителя Militär-Unterrealschule in Bruck an der Leitha; присвоєння звання капітана (hauptmann);

1917, січень – один з жертводавців на підтримку 25-ти українських шкіл краю;

1918 – травень 1919 - заступник вчителя в державній учительській семінарії Самбора, звідки на власне прохання переїхав у державну вчительську семінарію до Станиславова;

1919 – військова служба в І корпусі УГА. Сотник. Комендант вишколу в Кам’янці Струмиловій, викладач у старшинській школі піхоти УГА в Гуті-Чугорській;

1919, червень - очільник Підстаршинської школи при вишколі І Галицького корпусу;

1919, серпень – комендант параду у Вінниці на святі в честь здобуття Києва;

1920, лютий – квітень - служив у Червоній українській галицькій армії (ЧУГА);

1920, квітень - персональний референт при штабі ІІ Бриґади УГА;

1920, травень - перебував у польському таборі військових інтернованих ч. 7 в м. Тухолі (Польща); участь в роботі таборового «Кружка українських народних учителів»;

1920, 22 вересня – втеча з табору, переїзд до Чехословаччини;

1921, травень – перебування у таборі інтернованих частин УГА в Йозефові, комендант 1 – ої старшинської сотні;

1920 – ті - виїхав на Закарпаття, праця у руській горожанській школі м. Ужгорода; провідник відділу пластунів імені Богдана Хмельницького (у школі), який складався з двох частин – хлоп’ячої (32 осіб) та дівочої (22 осіб);

1926 - здійснив для Пласту переклад книги Сетона Ернеста Томсен «Оповідання»;

1927 - учасник зборів педагогічного гуртка в с. Березному, виголосив доповідь «Про шкідливість іритації» (згодом надруковану в закарпатському журналі «Учитель»); жертводавець на потреби «Рідної школи»;

1928, березень – отримав закордонний паспорт в консуляті у Кошицях;

1929 – повернувся з Закарпаття до Станиславова; вчителювання в загальній школі, школах ім. Казимира Великого та ім. Чацького у Станиславові;

1932, 1 вересня - контрактовий вчитель 7 – ми класної державної загальної школи (утраквістичної) ім. Ю.Пілсудського в Галичі;

1932, травень – 1934, січень – поліцейське розсідування щодо поведінки Балицького, кола його знайомств;

1934 р. – один з жертводавців викупу українського городу м. Львова;

1936 - один з жертводавців на надання допомоги українським військовим інвалідам;

1938, 1 листопада – виступ в Галичі на урочистому відзначенні 20-тої річниці проголошення української державності;

1939 - автор «Споминів з квітня 1920 р.», надрукованих у «Літописі Червоної Калини»;

1942 - учасник міського Різдвяного Водосвяття в Галичі;

1944 – вчитель німецької мови, директор Української народної школи в Галичі; член Українського допомогового комітету;

1952 – помер. Похований на старому міському кладовищі Галича.

Чемеринський Андрій,

Почесний краєзнавець України