Герої стрілецького чину - 26 Серпня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Понеділок, 2016-12-05, 10:31 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Серпень » 26 » Герої стрілецького чину
11:30 AM
Герої стрілецького чину

Юсип Дмитро. Засурмили сурми, труби... Художньо-документальні студії, — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014 — 302 с.
Коли гортаю сторінки книжок художньої документалістики Дмитра Юсипа, то приходжу до висновку: написані вони серцем, у них укладено багатий інтелект автора і його щире бажання оповісти читачеві про те, що найбільше схвилювало його самого. Так подумав я після того, як прочитав його нове видання «Засурмили сурми, труби...» — книжку, присвячену 100-річчю січового руху в Галичині (1913) і організації Легіону УСС (1914).
Ця книга писалась не враз, автор багато років збирав потрібний матеріал, зустрічався з людьми, які пережили ті хвилюючі події. Подані до неї нариси ми вже зустрічали на сторінках газетно-журнальної періодики, інших видань. Але тепер вони складають єдину, цілісну книгу. Перед нами постає ціла плеяда патріотів рідної землі з твердою вірою в те, що, як писав Іван Франко, «встане славна мати Україна, щаслива і вільна...» До речі, якраз із нарису про титана думки і праці «Перший жовнір каменярської сотні» письменник починає свої оповіді про мужніх січовиків. І це, гадаю, не випадково. До написання цієї студії покликав автора той факт, що Франкові сини Петро і Тарас перебували в стрілецькому легіоні. Що останні дні свого життя їхній батько провів у притулку для хворих і виздоровців УСС. 
Про гору Маківку, твердиню стрілецької слави, сьогодні говорять і пишуть багато, туди ведуть стежини з Івано-Франківщини, Львівщини, Закарпаття. Бо «кожна п’ядь землі на Маківці полита молодою кров’ю синів України. Зрошена потом і слізьми розпуки й ненависті. Кожна щілина криє в собі стрілецьку завзятість, немає маленького куточка землі, де б не ступала стрілецька нога. Немає місця, де б не зорала тверду мораву гостра куля», — писав у березні 1917 року про Маківку стрілець Андрій Баб’юк — майбутній письменник Мирослав Ірчан. У нарисі «Б’ються стрільці на Маківці» Д. Юсип змалював широку панораму подій як напередодні двоборства легіону з російською армією, так і після.  Названо багато імен тих, для кого Маківка стала не лише крутосхилою географічною вершиною, а й вершиною геройського подвигу і слави — хорунжих Коберського, Свідерського, Олени Степанівни, чотарів Кучабського, Гнатевича, Яримовича, Артимовича, Каратницького, стрільців братів Юрія і Василя Зітенюків, Сажениці, Кривого та інших.
Бойового шляху «усусусів» торкається автор у ще одному нарисі — «Приступ на горі Ключ». Відображені події не зайвий раз засвідчують, якою важкою ціною вони здобували перемоги над ворогом, скільки молодих українців поклали свої буйні голови за галицькі міста і села. Потяг до боротьби був величезний. «Штурм гори 28 жовтня пополудню розпочала сотня Василя Сараковського. Як тільки січовики досягли верху Ключа, одразу ж вступили у бій з росіянами. Бій тривав недовго, але був страшний і кривавий й закінчився повною перемогою січових стрільців. Вони вибили противника з окопів й повністю оволоділи горою. Однак врятувати критичне становище, що склалось на правому крилі 55-ї дивізії, здобута перемога вже не могла. Царські війська успішно розвинули наступ у напрямку лісистого кряжу Зелеменів, й 29 жовтня австрійські війська відступили по всьому фронту до Бескидського хребта. Для спротиву забракло сил, хоча на своїх ділянках фронту січові стрільці чинили москалям впертий опір. У надзвичайно важкому бою 3—5 листопада сотні В. Дідушка, К. Гутковського, Р. Дудинського, С. Горука, З. Носковського зуміли не лише відстояти свої позиції в районі Синьовидного, а й завдати противнику серйозних втрат. У полон було захоплено понад 130 російських солдатів...».
Уже цей фрагмент з нарису засвідчує, що в стрілецькі лави вступили не випадкові люди, а люди твердого патріотичного гарту, які свято вірили в рядки маніфесту Головної Української Ради від 3 серпня 1914 року про те, що «Побіда Австро-Угорської монархії буде нашою побідою. Й чим більше буде поражена Росія, тим скоріше виб’є година визволення України». Вірили. Бо так складалася ситуація. Але згодом час показав, що волю український народ може здобути лише власними силами.
Чільне місце у книзі займають нариси про героїв січового стрілецтва. І приємно, що чимало сторінок присвячено жінкам: оспіваній в піснях Олені Степанів-Дашкевич, Софії Галечко, Ользі Басараб, Гандзі Дмитерко, авторці знаменитої пісні «Чом, чом, земле мояѕ» Костянтині Малицькій та ін. Особливо вражають сторінки життєпису легендарної Степанівни — «Донька міста Лева». У боях вона була сміливою і мужньою. У житті людяною, доброчинною, на теренах науки — глибокодумною і цікавою. Але ні тюремні камери, ні сибірські морози, ні постійні переслідування не змусили її покаятись у своєму виборі. Як у роки молодості, так і в пору призахідних літ, коли жила і працювала у Києві та Львові. Не кожен знає, що «доктор філософії Олена Степанів-Дашкевич написала понад 70 робіт і мемуарів, публіцистичних матеріалів, наукових досліджень з історії, географії, економіки. З них близько півсотні опубліковано. Решта чекає свого часу». 
У позаобрійні світи Степанівна відійшла 11 липня 1963 року, тоді, коли набирав сили дух «шістдесятництва», коли вже нові герої кинули виклик тоталітарній системі. Тим самим стверджуючи, що стрілецька слава не згасає, а кличе до боротьби.
«За кров, за сльози, за руїну — верни нам, Боже, Україну! Вмираю закатована — Відомстіть! О. Б.» — такий заклик видряпала нігтем на стіні тюремної камери Ольга Басараб. Вона також була січовичкою, громадсько-політичною діячкою, людиною, для якої доля України була її власною долею. У нарисі «Відмовляється від усяких зізнань» письменник наводить цілу низку фактів, які про це засвідчують, а ще розповідає про співпрацю молодої патріотки зі своїми ровесницями, у майбутньому громадсько-політичними діячками України — Наталею Левицькою, Стефанією Савицькою-Матчак, Марією Бачинською-Донцовою, які навчалися з нею в ліцеї при Українському інституті для дівчат, де директорувала Марія Примівна, брали участь у таємному молодіжному гуртку «Посів». На тлі подій того часу постає перед читачем мужня, нескорена й одержима юнка, яка стала жертвою колишньої польської влади, а заодно й прикладом для тих, хто приходив у життя, хто мав поповнити підпільні політичні осередки, стати в один ряд із вояками сотень та куренів Української Повстанської Армії.
Інтерес у читачів викличуть й інші статті та нариси, адже кожному буде цікаво довідатися про таких звитяжців стрілецької слави, як Дмитро Вітовський, міністр військових справ ЗУНР, як скульптор Михайло Гаврилко, літературознавець, літературний критик, поручник УГА Микола Федюшка-Євшан, як стрілецький композитор Михайло Гайворонський, як сотник УСС Вільгельм фон Габсбурр — Василь Вишиваний та інші. Кожен рядок видання.
Д. Юсипа пройнятий великою повагою до тих, кому на початку ХХ століття засурмили сурми, труби й покликали йти до бою.

Василь ОЛІЙНИК. Письменник


Переглядів: 188 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016