«Голуб» — Михайло Мельник - 10 Вересня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Понеділок, 2016-12-05, 10:32 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Вересень » 10 » «Голуб» — Михайло Мельник
4:16 PM
«Голуб» — Михайло Мельник

Стало відомим ім’я ще одного повстанця, який загинув від рук енкаведистів під хутором Ловаги на Рожнятівщині. «Сулима», «Калина», «Тарас», «Дуб», «Голуб» — українські герої-повстанці, які 1951 року через зрадника загинули під хутором Ловаги на Рожнятівщині. Сьогодні на місці їх героїчного чину височіє гранітний «упівський» хрест — символічна могила борцям за волю України, про освячення якої писала «Галичина» у статті «Ловаги — дух відваги» ще у липні 2012 року. А де покояться полеглі вояки, досі не знає ніхто, і донедавна залишалися невідомими навіть імена та прізвища двох вояків з повстанськими псевдо «Тарас» і «Голуб». 
Але через два роки після виходу в світ журналістського репортажу авторові публікації неочікувано зателефонував житель села Хотіні Калуської міської ради Василь Юркович Кочержук — уродженець села Рішнятого на Рожнятівщині, і повідомив, що не лише знає, з якого села і з якої родини повстанець «Голуб», полеглий під хутором Ловаги, а й був з ним особисто знайомим понад 60 років тому...

Василь КОЧЕРЖУК, 87 років:
— У «Галичині» я прочитав два роки тому, що під час освячення нового гранітного хреста на хуторі Ловаги на місці, де загинули вояки-повстанці, ніхто достеменно не знав, хто такі українські герої «Голуб» і «Тарас» — звідки родом, їх імена та прізвища і т. д. Виявилося, що замолоду я знав «Голуба» — Михайла із сусіднього села Рівні, як свої п’ять пальців, але не відав, з якої він родини. Ми познайомилися  з ним у моєму рідному селі Рішнятому, яке колись було Перегінського району. Хлопці-упівці, старші від мене на кілька років, часто навідувалися у наше село — через ріку Лімницю десь за два кілометри від хутора Ловаги. «Голуб» бував у нас з побратимом «Мачугою», з родини Муравських і села Слободи Рівнянської. До Михайла я звертався на «ви» — «друже «Голуб». Молоді хлопці і дівчата, ми не раз їм допомагали чим могли. Щось треба було і попоїсти принести, і на стійці постояти, коли «Голуб» з побратимами проводили зібрання в якійсь хаті. А переважно по неділях ми разом з вояками співали стрілецькі пісні. До речі, «Голуб» дуже любив співати. Хлопці-повстанці і в коляду в нашому селі ходили на Різдво, звичайно, не увесь день, а увечері — до кількох хат. Коли навесні 1951 року мене брали в армію, то за день до того я ще зустрічався з «Голубом». Пам’ятаю, як він нам — з села йшло троє хлопців — сказав: «Хлопці, ідіть, ідіть до армії, але будьте українцями і повертайтеся додому...» А у липні на івана він загинув. То мені вже написали в армію, казали, що якась жінка чи дівчина хлопців зрадила. Відтак наше село виселяли — вивезли двадцять дві родини із Рішнятого. Я демобілізувався після армії в Іркутській області, там із села Рівні було багато вивезених родин. Жили у великих бараках. Там я зустрів рідну сестру «Голуба» із села Рівні. Потім поїхав до батька в Караганду, де він за політику відбував тюрму. Село Рішняте, зокрема мою матір, на той час вже також виселили — в Миколаївську область. У селі залишили лише старих і хворихѕ Тож після публікації «Галичини» я найперше поїхав у село Рівню на Рожнятівщину — до тих старших людей, які були виселені в іркутську область і ще залишилися живими. Але годі було щось довідатися, бо всі були молодші від мене. і лише у родині Василя і Марії Мацьківих я дізнався, що вояк-повстанець «Голуб», який загинув 7 липня 1951 року під хутором Ловаги від рук енкаведистських сатрапів, то є Михайло Тимофійович Мельник, якого у Рівні по-сільському називали «Михайлом Івана Тимківого».
...Хутірець Ловаги, який розташований десь за п’ять кілометрів від села Небилова на березі річки Лімниці, нині нараховує до півтора десятка обійсть. У часи радянщини одних ловагівців виселяли у сибіри, других розселяли по навколишніх селах, а будуватися людям забороняли — село ж бандерівське. Упродовж останніх восьми років Ловаги стають місцем паломництва національно-патріотичної громадськості краю. Щороку  у часі християнського празника Різдва Івана Хрестителя (вояки загинули 7 липня 1951 року) у невеличкій хутірській церковці Пресвятої Богородиці УПЦ КП відправляють Службу Божу, а біля хреста пам’яті на місці загибелі вояків-повстанців — панахиду. Карбами пам’яті звучать імена Григорія Вацеби («Сулима», «Варнак») із села Радчі та його дружини Ганни Бабійчук («Калина») із Старого Лисця на Тисмениччині, ловагівця Ярослава Белейовича («Дуб»), а тепер згадуватимуть і Михайла Мельника («Голуб») із села Рівні на Рожнятівщині. І сумніву нема, що згодом громадськість довідається також про родинні корені загиблого патріота на псевдо «Тарас». Бо такі вони, карби пам’яті — з часом зарубцьовуються, але ніколи не перестають боліти.

Ігор ЛАЗОРИШИН


Переглядів: 194 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016