Опришківський рух породив чимало легенд, переказів і пісень, в яких карпатські бунтівники поставали в образах могутніх і шляхетних героїв, наділених надлюдськими якостями. Втім, реальні історії з життя цих відчайдухів нерідко були не менш химерні. Як-от історія з кавою, за втіху деяким опришкам довелося заплатити свободою і життям.
Чи пили опришки каву? Один раз – точно. І цей випадок виявився фатальним. Історія зафіксована у записах адвоката, громадського діяча, етнографа Мелітона Бучинського (1847 – 1903). Звісно, побут опришків був суворим і простим: треба було «з торби хліба їсти, зі скали або листя воду пити, на камені спати». Однак, бувало, після вдалого нападу на якогось пана «чорні хлопці» мали змогу скуштувати незвичних страв і напоїв.
Ще в студентські роки (60-ті роки XIX ст.), як відзначив у передмові до «Народних оповідань про опришків», що побачили світ в XXVI томі НТШ у 1910 році у Львові, Володимир Гнатюк, — Мелітон Бучинський зібрав декілька переказів на опришківську тематику в Чорних Ославах Надвірнянського повіту. Це насамперед «Як люде малися за опришківських часів» та «Перший виступ Довбуша». Нашу увагу привертає розповідь «Як кава видала опришків», записана гуцульським діалектом.
Мова в ній йде про те, що опришки принесли з успішного походу різного добра, а серед того всього і кави, та не знали, як її приготувати: «Мочут, не вмакає, готовє, що аж горнець тріскає, а кава все тверда! Дивувати сє стали, чо то пани називают ї добров, а вна най сє сховає перед вареним бобом. Нарадив їх хтось щоби ї вперед спалили і зварили тай наварили собі лиха. Ходив саме тогди по горах Герлїчка (керівник гірських стрільців в 20-30 рр. XIX ст.) із своїми пушкарами тай занюхав із кави запах, що тогди саме в тій хаті палили. Здивував сє, звідки би запах, але прийшов до клубка по нитці, застав опришків, як пили каву та прихвалювали, та жалували, що і давно не знают, та прицмокували… Не втік вже ніхто з єго рук. І тепер ще здорові можете тоту хату уздріти, де він сидів, зробили з неї касарню для жандармів».
У розповіді згадано реальну особу, керівника карального загону Герлічку, що спіймав ватажка Антона Ревізорчака, родом з Красноїлля (діяв в 20-30-ті роки XIX століття). Антона схопили разом з його побратимами.
Наштовхнути на цей переказ молодого етнографа Мелітона Бучинського в 1865-1867 роках міг приятель його батька, отця Йосипа Бучинського (1819-1897), Тит Бурачинський (1828-1897) – священик, український громадський діяч, збирач гуцульського фольклору. Отець Тит Бурачинський в 1865-1867 роках був «сотрудником» (помічником священика) у селах Чорний Потік і Чорні Ослави на Надвірнянщині, записав там колядки та звичаї на Меланку і Новий рік та, звичайно, допоміг студенту юридичного факультету Львівського університету Мелітону Бучинському в записах оповідань про опришків на своїй парафії.
До речі, сам Мелітон Бучинський каву дуже любив і зберіг їй вірність впродовж свого насиченого етнографічними пошуками життя. Горнятко кави додавало йому бадьорості і наснаги.

Світлана Флис, краєзнавець