2 січня 2017 року минуло 125 років з дня народження всесвітньо відомого дослідника Ярослава Пастернака. Виховуючись в сім’ї греко-католицького священика батьки прищепили Ярославу любов до архітектури, мистецтва, музики, любов до рідної землі та її неоціненних історичних скарбів.
Центральною проблемою, якій Ярослав Пастернак присвятив своє наукове життя стала справа локалізації місцезнаходження княжого Галича – столиці Галицько-Волинського князівства, а згодом держави.

Уперше в Крилосі (Давній Галич) археолог побував в 1929 році, разом із Л. Чачковським вони оглянули широкий терен колишнього стольного города. Виступаючи перед гімназійною молоддю Станіславова у червні 1934 р. учений сказав: « Частина високорівні між Луквою і впадаючим до неї Мозолевим Потоком має сьогодні назву Крилоської гори – і на ній стояла головна княжа твердиня, властивий город».

Того ж року, з благословення та за підтримки митрополита Андрея Шептицького, який був фундатором цих розкопок, до Крилоса приїхала експедиція Наукового товариства ім. Т. Шевченка під керівництвом археолога Ярослава Пастернака, метою якої було віднайдення останків княжої катедри та поглиблене археологічне вивчення Крилоса та його околиць. Ґрунтовно вивчивши всю наявну літературу, літописні й архівні матеріали (Іпатіївський, Лаврентіївський та Густинський літописи), грамоти князя Лева Даниловича, нотатки Пилипа Орлика, твори своїх попередників А. Петрушевича, І. Шараневича, Ф. Сярчинського та інших, дослідник почав розкопки, що дозволило йому зробити висновки, що заселення території центрального Крилоса – Золотого Току було ще за 1000-800 р. до Різдва Христового. Під час дослідження літописної Галичиної могили Я. Пастернак натрапив на житло бронзової доби, а через рік віднайшов у Крилосі (Підгороддя) 8 могил, які належали до раннього залізного часу. Знахідки латенської фібули в Галичі, срібних римських монет, візантійський скарб з часів великого переселення народів відкритий у Крилосі в 1908 році, засвідчили, що життя на праісторичній горі ніколи не вщухало і зберегло неперервну культурну традицію до княжих віків, де в ХІ ст. українські князі заснували Галич.

В 1936 році експедиція розпочала конкретні пошуки храму. Було зроблено 10 шурфів на південь та схід від існуючого храму Успіння Пресвятої Богородиці першої половини XVI ст. і лише на останньому з них, закладеному на 6,6 м північніше від каплиці святого Василія Великого XV ст. при цвинтарі, 25 липня, на глибині 2,8 м від денної поверхні, «… лопата Данила Михальчука стукнула об щось тверде! Показався масивний сильний мур з тесаних кам’яних блоків, 240 см завгрубшки – і це був перший слід фундаментів старого кафедрального собору княжого Галича…». лючовим моментом у дослідженнях Успенського собору було віднайдення в західному притворі кам’яного саркофагу з останками літнього чоловіка, причому поховання було пограбоване ще в часи функціонування собору, можливо у ХІІІ ст., в часі монгольських наїздів. Я. Пастернак однозначно ствердив, що це був сам фундатор і засновник галицького катедрального собору, князь Ярослав Володимирович Осьмомисл, похований тут в 1187 році, про що згадується в літописі. Дослідник зберіг останки князя для українського народу, і заховав їх у крипті собору Святого Юра у Львові перед війною. Зрозуміло, що в цій справі не могло обійтися без участі митрополита Андрея Шептицького.

На основі аналізу археологічного матеріалу та історичних досліджень Я. Пастернак визначив дату побудови собору - 1157 рік. Цю дату він підтверджує також порівнянням архітектурних деталей Успенського собору з їх відповідниками в архітектурі Західної Європи та Київської Русі. Докладні археологічні дослідження дали підстави Я. Пастернакові описати в загальних рисах архітектурний устрій Успенського собору.

Підсумком багаторічних досліджень цього талановитого вченого була монографія «Старий Галич» (1944). Про сенсаційне відкриття Я. Пастернака в околиці Галича наприкінці 30-х років писала преса Галичини та Європи, так , як Галич з повним правом посідав гідне місце серед західноукраїнських держав. Сюди до Крилоса, як до центру давнього Галича, відбувалося паломництво з усієї України та Європи, щоб вклонитись пам’яті нашої історії, ближче познайомитись з її історичним минулим. Свята Крилоська гора, те першоджерело, звідки пішов Галич – княжа столиця, духовний центр. Відкриття Успенського собору, а з ним і локалізація місцезнаходження княжого Галича мали неоціненне значення для вивчення політичної, економічної і духовної історії Галицько-Волинської держави.

Фундаменти Успенського собору княжого Галича ХІІ-ХІІІ ст. які віднайшов Я. Пастернак є пам’яткою національного і європейського значення, яка має визначну історичну, наукову, духовну цінність і є символом української держави, виразом історичної ідентичності українського народу, а отже, в жодному разі не можуть бути пошкодженими або частково чи повністю знищеними. Збереження автентичних решток Успенського собору - літописної Богородичної церкви, де знаходився трон Галицьких князів та королів, на престолі якого освячували Дари перші Галицькі єпископи та Митрополити - є святим обов’язком української нації щодо музеєфікації.

Багатство національної археології вчить кожного з нас, українців, любові до рідної землі, до свого дорогого народу і його неповторної історії, - тієї тихої і щирої любові, якою жив і творив для України Ярослав Пастернак.

Анна Жолоб,
молодший науковий співробітник
Національного заповідника «Давній Галич»