На станиславівській залізниці траплялося чимало випадків – загадкових, веселих чи трагічних.

Так, у серпні 1897 року пасажири потяга «Станиславів – Львів» стали свідками справжньої любовної трагедії. Пізно вночі, близько другої години, в Станиславові на цей потяг сів гарний і елегантно вбраний чоловік років тридцяти.

Певний час поїздка тривала без жодних пригод, аж раптом пасажирів розбудив гучний звук пострілу. Відкривши купе, в якому їхав привабливий молодик, провідник і пасажири побачили його залитого кров’ю з револьвером у руці. Зчинився страшний рейвах.

Потяг затримали, вагон, у якому їхав самогубець, відчепили і залишили на станції «Ходорів». Коли скривавленого пасажира знайшов провідник, він був іще живий, але поки до пораненого прийшов лікар, він помер. При самогубцеві знайшли залізничний квиток на ім’я Казимира Соколовського, поштівку з написом «Кохай мене і не забувай!», а також золотий медальйон, у якому зберігався чорнявий локон.

Як згодом повідомляла преса, молодий самогубець Казимир Соколовський закохався в дівчину, яка категорично не подобалася його батькам, і вони не давали згоди на їхній шлюб. Тож, як можна було припустити, причиною самогубства стали страждання через неможливість поєднати свою долю з коханою.

Варто зауважити, що кінець XIX століття – це період, коли практично по всій Європі прокотилася хвиля самогубств. Значною мірою в цьому була винна література, головний герой якої сприймав життя як суцільну трагедію і біль. Людина на зламі століть зосереджувала свою увагу на негативних, трагічних сторонах життя і сприймала їх не як тимчасові випробування, а як свідчення абсурдності й непотрібності буття.

Підготувала Олена БУЧИК