Четвер, 2019-09-19, 5:55 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Травень » 24 » Коломия співала вночі
11:01 AM
Коломия співала вночі

Щороку з 17 на 18 травня у світі традиційно влаштовують «Ніч у музеї». Тоді всі поціновувачі мистецтва мають можливість безкоштовно бродити експозиційними залами аж до ранку. В останні роки такий захід проводять і на Прикарпатті. «Репортер» уже писав про музейну ніч в Івано-Франківську, а цьогоріч відправився до Коломиї. Там вона була, напевно, найколоритніша на всю Україну – весільна.
Вхід до Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття в Коломиї обгороджено сигнальними стрічками, а поруч – ще й афіша про те, що тут і зараз відбувається «Ніч у музеї». Виглядає, що музейники обкладають потенційних відвідувачів, як вовків на полюванні, інтригують – не зайде хіба геть байдужа людина.
У Коломиї таку музейну акцію проводять уже вдруге. Якщо в інших містах вона відбувається якось більш класично, то тут акцентують на колориті. Що сказати – Коломия!
«Як і минулого року, ми продовжуємо весільну тематику, – розповідає директор музею Ярослава Ткачук. – Ця тема потребує великого дослідження, адже вперше пісні коломийських весіль були опубліковані ще у 1837 році, в «Русалці Дністровій». До сьогодні ми ще не маємо повного зібрання. Ми вирішили, що впродовж деякого часу будемо вибирати найбільш цікаві локальні центри, де збереглися весільні обряди, та виносити їх не лише на виставки, але й на такий захід».
Нічне свято влаштували в експозиційних залах на першому поверсі.
Усіх гостей зупиняють двоє дівчат у прос­то неймовірних вишиваних костюмах, пригощають калачами й пампушками з медом. Інакше, кажуть, не пропустять. Дівчата розповідають, що то така давня весільна традиція, коли молоді частують своїх гостей, а ті їх обдаровують. А дарували люди того вечора хіба свою присутність та хороший настрій, і то вже дуже непогано.
Далі гості музею мали можливість дізнатися про весільні традиції таких сіл, як Ковалівка й Воскресинці. Сільські ґаздиньки навіть підготували театралізоване дійство, де наочно показали дуже важливий і символічний ритуал – вінкоплетіння.
За день перед весіллям поважні господині збираються у молодої та плетуть їй вінок з барвінку. Плетуть однією ниткою, і не дай Боже, аби обірвалася чи були ґудзи – такою буде й доля молодих. Під час роботи співають спеціальних «барвінкових» пісень. Отак воно звучало «від ковалівських»:

«Зачєлоси вісілєчко, зачєло, зачєло,
коби вно сі в щасливу годину скінчєло.
Бере, бери, Василечку, Степанову дочку,
будеш мати щонеділі біленьку сорочку.
Роздівуйсі Марієчко, роздівуйсі з нами,
завтра будеш присігати перед образами.
Завтра будеш присігати, перед трьома хрести,
що не будеш в своїй хаті легіників вести».

Насправді тих співанок ну ду-у-уже багато, бо оспівують весь процес – від початку й до кінця. Хтось із гостей навіть зауважив, що традиційне українське весілля – це справжня опера, бо весь час співають.
Жінки з Воскресинців теж демонстрували плетіння вінків, але вже з троїстими музиками й танцями. «Ой цілюймосі, обіймаймосі, та на друге вісілєчко сподіваймосі», – співають жіночки та водять хоровод. «А тепер давайте цілюйтесі навхрест, аби на другий рік ще й хрестили», – весело та дзвінко виголошує котрась із ґаздинь.
І стільки тих традицій, і таких уже цікавих, що всього й не опишеш. Наприклад, просити на весілля молода з дружками йшла лише за сонцем. Проти сонця – борони Боже. Найперших запрошували найбагатших ґаздів, аби й молоді жили в достатку. До бідних йшли аж наприкінці.
Коли дружба збирався йти рубати весільне деревце, то мати настановляла його, аби добре вдарив і зрубав з одного разу. Бо як зрубає за другим чи третім разом, то й стільки разів буде сам женитися. А те деревце після весілля чіпляли на яблуньку – дерево роду та життя.
Ярослава Ткачук розповідає, що на Закарпатті, звідки вона родом, це деревце називали – курагов. «Його прикрашали хустками, калиною та дзвіночками, – каже директор музею. – Далі дружби несли його по всьому селі і дзвонили – мовляв, дівчата, знайте, цей парубок вже оженився й на нього не можна задивлятися».
Вразила ще одна традиція. Виявляється, у деяких селах під час весілля (чи після нього) молодий відрубував своїй молодій косу…
А коли пекли весільний калач, то до хати нікого не пускали й не випускали з неї. Коли той калач пікся і посередині тріскав – молода пара проживе довго й щасливо.
Пані Марія із села Воскресинці розповідає, що ті весільні калачі у них називають струцлями. А пекли їх стільки, що комору заставляли від підлоги й до стелі. А ще в кінці весілля дітям роздавали солодкі пальки. Цей смаколик готували так – на обрізану гілочку молодого деревця намотували тісто, мастили яйцем і запікали. Далі прикрашали кольоровими пацьорками чи цукерками.
Після цікавої теорії всі охочі могли трохи розім’ятися й узяти участь у різноманітних майстер-класах. Наприклад, виготовлення паперових квіток для весільного деревця. Цікаво, що разом із квітками люди писали й свої побажання, які також чіпляли на деревце ялини. До речі, у більшості бажання поспівпадали – усі хотіли миру в Україні.
Пізніше не менш цікаво було спостерігати, як дехто з людей бігав залами музею та уважно все роздивлявся, мацав. То були учасники своєрідного квесту. Головним зав­данням цієї пошукової біганини було віднайти серед музейних експонатів якомога більше предметів на весільну тематику. Переможці отримували книжки, а ще – можливість сфотографуватись у автентичних весільних костюмах.
Загалом весільна «Ніч в музеї» у Коломиї вдалася на славу. Захід тривав далеко за північ, а відвідали його близько тисячі гостей.

Світлана Лелик


Переглядів: 325 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019