Читачі «Галичини» мали змогу довідатися про сенсаційну знахідку бідона з гарно збереженими документами підпілля ОУН і УПА початку 50-х років саме в цьому селі ще 28 травня нинішнього року (див. www.galychyna.if.ua/publication/society/istorichnii-bidon/), але мало кому відомо, що ентузіасти-пошуковці не обмежилися збереженням віднайденого і передачею копій безцінних повстанських нотаток усім зацікавленим у їх вивченні, а вирішили облаштувати на тому місці історико-туристичний комплекс «Криївка-музей». У доволі стислі терміни, головним чином власним коштом і руками, у вільний від роботи час патріотично налаштована група під керівництвом лісничого Петра Пліхтяка виконала неймовірний обсяг робіт з відновлення повстанського бункера і благоустрою прилеглої території на дільниці Підбагна (кінець вулиці Т. Шевченка) з тим, аби тут можна було проводити відкриті уроки з історії, пластові табори, приймати гостей чи просто приємно провести відпочинок, поєднавши це з детальним ознайомленням із суворим побутом борців за волю України та головними віхами становлення й функціонування УПА на теренах Косівщини та всієї України. 14 жовтня в Пістині відбулося урочисте відкриття й освячення комплексу.
Строго секретна криївка, де розмістили окружний архів за 1951 рік (так випливає із знайденого в бідоні), дозвіл на що мусив дати окружний провідник Коломийщини (він же мав схвалити також місце її спорудження, на той момент ці функції виконував сотник «Сірий»— іван Кулик з Донеччини(!) родом), була розташована не в дрімучому лісі, а не так уже й далеко від найближчих сільських осель (якихось 300-400 метрів по прямій) і біля самісінької хоч і не магістральної, але грунтової дороги, котра веде з Пістиня на Хімчин. Розповідають, що нею майже щодня снували підводи влітку й сани взимку. Однак про існування криївки не здогадувався ніхто понад 60 років і лише осілий ррунт на місці прогнилого від часу перекриття дозволив пошуковцям здогадатися, що тут, можливо, був сховок повстанцівѕ Отака була конспірація і практична реалізація суворих правил боротьби з підступним ворогом, а з позицій нинішнього дня — ідеальне за доступністю місце для створення музейно-просвітницького комплексу з вивчення історії національно-визвольної боротьби нашого народу в 40—50-х роках ХХ століття.
Коли ви прийдете сюди вперше, то відразу в очі впаде гарно облаштована водойма — з мостиком і поручнями, таблиця-банер біля якої сповіщає, що перед вами «Повстанське озеро», а текст і відповідні фотографії розповідають про гігієну в УПА. Нам, людям звиклим до максимального комфорту, які легко простуджуються і хворіють, невтямки, як це можна провести півроку в холодному підземеллі й вийти звідти не просто живим, а й готовим до важкої боротьби!
Важко сказати, чи відтворено саму криївку до деталей так, як її було споруджено повстанцями, але коли пройти майстерно облаштованими лабіринтами, через «запасний вихід» потрапляєш на схилок над озером і потічком, з якого, безумовно, брали воду мешканці підземелля. і тут вам на очі потрапляє наступний банер — «Бункери, схрони та криївки УПА». Видно, що реконструктори не імпровізували, а докладно вивчили документальні схеми облаштування криївок і відтворили інтер’єр максимально близько до оригіналу. З однією особливістю: у відтвореній криївці все зроблено з дуба, отже «переживе» не менше сотні років. Будемо сподіватися, що наступне покоління знайде спосіб продовжити життя криївки на віки вічні — як вдячну пам’ять про незламних героїв нашого минулого.
Над центральною площею підземелля реконструктори спорудили добротну альтанку, яка захищатиме криївку від просочування дощової та снігової води, а водночас слугуватиме сценою для різноманітних дійств. Саме на ній і розгорнулися основні події відкриття й освячення комплексу.
Промовців присутні зустрічали дуже тепло, але коли на «сцену», тримаючись за руки піднялися зв’язкова УПА «Роса» (Марія Строжук) та воїн АТО «Тин» (Руслан Тинкалюк), їх привітали бурхливими оплесками — всі зрозуміли цей жест як символ єдності поколінь борців, адже німецький поет ўете сказав: «Лиш той життя достоїн і свободи, хто кожен день іде за них у бій!».
Численні присутні притихли і здивовано переглянулися, коли раптом на сцену вийшов сільський голова Пістиня Тарас Бейсюк. Він забрав із рук ведучої мікрофон та заявив: «Ми змінюємо порядок денний». Витримав паузу і продовжив: «До нас на свято завітали почесні гості — поранені бійці АТО, які перебувають у Косові на реабілітації. Зустрічаймо!»
Тиша змінилася оваціями, коли на сцену піднімалися четверо вояків у камуфляжах з бойовими орденами й медалями на грудях. Від імені групи слово мав старшина 11-го батальйону «Київська Русь» житомирянин Едуард Мальований (позивний «Краб»). У своїй промові він підкреслив, що нинішня війна на Донбасі — це пряме продовження справедливої боротьби УПА і застеріг від принципу «моя хата скраю» — так, на жаль, притаманного багатьом українцям, що і стало головною причиною всіх наших бід у минулі віки. «Ми всі повинні викоренити в собі почуття байдужості, і тоді Україна стане міцною й шанованою в колі світових держав», — завершив «Краб».
Згодом я мав розмову з іншим пораненим — полковником спецназу «Легіонером» (Валерій Фісюн з Дніпропетровська). Учасник Революції гідності, він прямо з Майдану без роздумувань вирушив на передову російсько-української війни. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. З великим зацікавленням «Легіонер» оглянув інтер’єр повстанського бункера, прочитав фактично всі вісім банерів про різну діяльність УПА і сказав: «Так, у нас славна і велична історія. Важливо, аби молодь її знала». Ми обнялися і розпрощалися; я сказав по-військовому: «Пане полковнику, дозвольте відійти». Він усміхнувся й промовив: «Знаєш, а в УПА до командирів зверталися не «пане», а «друже». Варто, мабуть, подумати про введення такої форми у звертання ЗСУ...»
із задоволенням зазначу, що добра половина учасників патріотичної акції в Пістині — це молодь. Якщо вони прийшли за покликом душі і серця, то справа з облаштуванням «Криївки-музею», котру ініціювали Петро Пліхтяк, Василь Котюк, Дмитро Мартиняк, Іван Воротняк, Андрій Ониськів, Костянтин Мосейчук і підтримав сільський голова Тарас Бейсюк, вже відіграла позитивну роль. Будемо сподіватися, що добра справа продовжиться, а «слава не вмре, не поляже», як писав Тарас Шевченко.
І на завершення: ініціатори просили згадати добрим словом Косівську районну раду, Кутський лісгосп (директор — Павло Ванджурак) та всіх тих, хто надав посильну матеріальну допомогу і брав участь у роботі з облаштування території. Їхні імена буде вписано до Книги пам’яті «Криївки-музею», відлік часу якої розпочато 14 жовтня 2015 р. Ласкаво просимо відвідати!
«Явір».
Член Братства ветеранів УПА ім. Р. Шухевича. |
