Прихід перших совітів до Станиславова відзначився масовими репресіями. Ареш­товували значних державних чиновників, партійних функціонерів, колишніх військових і громадських діячів. Під роздачу потрапляли усі національності – поляки, українці, євреї. Втім, траплялися винятки.
Наприклад, 25 вересня 1939 року народний комісар (тобто міністр) оборони того СРСР Климент Ворошилов видав наказ – у жодному разі не чіпати добре відомого у Станиславові пастора Теодора Цьоклера. Хоча, як для більшовиків, то пастор мав би бути просто ідеальною мішенню – і фабрика в нього, і нерухомість, і частка в різних комерційних структурах, і, нарешті, неабиякий авторитет у громади. Мало того – священик!
Але Ворошилов наголосив, що зніме голову з кожного, хто посягне на майно Цьоклера, на нього самого чи його родину.
То звідки ж такий захист? Все просто – велика політика. Пастор був головою німецької громади Станиславова. СРСР тоді мав союзницький договір із нацистською Німеччиною. А вона дуже прискіпливо придивлялася, де б хтось у Європі притиснув «німецькоязичних». Псувати стосунки з Гітлером Сталін тоді жодним чином не прагнув…
Але вже в грудні 1939-го 1300 станиславовських німців разом із Теодором Цьоклером депортували в Німеччину.

Іван Бондарев