Четвер, 28.03.2024, 14:42:37

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Березень » 31 » Науковець і... монах
11:06:06
Науковець і... монах

Завідувач кафедри всесвітньої історії інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника професор, доктор історичних наук Олег Жерноклєєв — відома постать у наукових історичних колах. І хоч особисто він вважає, що живе звичайним християнським життям, але доволі незвичним для багатьох є його належність до третього Чину чернечого Згромадження Воплоченого Слова. Пропонуємо увазі наших читачів його розповідь про чернецтво та власний духовний шлях.

- Сьогодні ви завідуєте науковою кафедрою університету. До речі, ви вважаєте себе належним до школи Карпенка?

— Немає найменшого сумніву. Я захищав кандидатську під його керівництвом у 1995 році і народжувався як науковець саме під його опікою. Звичайно, Олександр Юхимович дуже авторитетний науковець-історик і відомий учений як в Україні, так і за кордоном. Для мене було великим подарунком долі, що я  почав працювати під його керівництвом спершу як студент, а згодом — як аспірант і молодий науковець. Багато чим завдячую йому і в плані підходу до наукової проблематики, наукового пошуку, шляхів написання наукового тексту, певною мірою, навіть до повсякденного стилю життя науковця. Я гордий, що є його учнем.

До цієї школи можна зарахувати і Володимира Великочого, Сергія Адамовича, Тамару Галицьку, Степана Кобуту, тобто цілу плеяду добрих науковців.

- Нагадаємо нашим читачам, що ще за Радянського Союзу Олександр Карпенко відстоював викладання у ВНЗ історії ЗУНР, а вже в часи незалежності України став ініціатором фундаментального зібрання документів і матеріалів ЗУНР, у роботі над яким активно брали участь його учні.

— Це тільки дві з багатьох заслуг його перед нашим суспільством, хоч і мало відомих загалові. До речі, нагадаю всім його колишнім студентам: у квітні цього року Олександрові Карпенку виповниться 90 років!

- Що підштовхнуло відомого науковця до чернецтва?

— Це особисті переконання і пошук співзвучних мені духовних змістів та конотацій. Хоч можу сказати про себе, що з 1992 року живу активним християнським життям, тобто як практикуючий християнин. А щодо монашої спільноти, то я з 2005 року є членом Згромадження Воплоченого Слова. 

- Належність до чернечої спільноти накладає на людину певні зобов’язання: реколекційні науки, духовні практики, а це не так просто, як може здаватись на перший погляд...

— Звичайно, але це звичайний духовний пошук кожної віруючої людини, кого більше — кого менше. Як на мене, це вдала спроба віднайдення оптимального шляху духовного розвитку і зростання. Бути парафіянином-статистом, який прийшов і постояв на Літургії в церкві скраєчку — такий шлях мене не надто приваблював. У мене була потреба спілкування, а через ближче знайомство з отцями Воплоченого Слова ми зблизилися через спільні заходи і численні бесіди. Виявилося, що в нас багато спільних тем, які нас  по-справжньому цікавлять. Тим більше, що на багато питань самому доволі важко було знайти відповіді. А як будь-який чоловік, який перебуває у духовних пошуках, я потребував духовної допомоги.

- Ви завжди поділяли християнські підходи в житті?

— Я завжди вважав себе християнином, який віддає перевагу особистому плеканню християнського миру в серці, ніж спробам проповідництва. Більше десяти років ходив до православної церкви, і сьогодні залишаюся при великій повазі до православія та Східної Церкви. Ніколи не робив і не роблю надто принципових відмінностей та різниці між православ’ям і католицизмом. Переконаний, що в цих двох гілках християнства набагато більше спільного, ніж відмінного. Як християнин намагаюся в духовній сфері співдіяти з іншими віруючими в екуменічному річищі. і передусім шукаю як у минулому Церкви, так і в сучасності саме ті моменти, які оновлюють і зміцнюють соборність віри. 

- Головні акценти доповіді, яку ви виголосили на недавньому єпархіальному Соборі УГКЦ, були пов’язані з початками монашества у світі й в Україні зокрема. Очевидно, важко було адаптувати науковий текст для широкого загалу.

— Зрозуміло, що в обмеженому форматі доповіді неможливо викласти всю історію чернецтва. Але для мене особисто важливим було показати процес зародження історичного феномену чернецтва і схематично простежувати основні прояви його справжнього внутрішнього змісту, яку роль відіграв інститут чернецтва в історії Церкви. Адже джерела ідеї християнського чернецтва сягають апостольських часів. Уже серед ранніх християн було чимало людей, які в добровільній убогості та зреченні земних благ, відмовляючись від шлюбу та майна, цілковито посвячували себе проповіді Слова Божого, покаянню, посту й служінню бідним. І, що співзвучне моїм духовним пошукам, чернецтво народжувалося як мирянський рух і протягом перших двох століть було фактично поза церковною ієрархією. Це був духовний рух, який народжувався з низів суспільства, а не був придуманий чи ініційований церковним урядом чи ієрархією.

- Ви означили його ще як контркультуру...

— Певною мірою для сучасного позиціонування й кращого розуміння явища з минулого, яке від нас відмежоване 17-ма віками. Коли християнство вийшло з підпілля, стали доволі розмитими  межі між християнами і гедоністичним та значною мірою морально деградованим суспільством, в якому панував споживацький культ, як би сказали сьогодні. Тоді постало в середовищі християн питання, як зберегти в чистоті вчення Христа та досконало наслідувати Спасителя. З другого боку, можна розглядати чернецтво як протиставлення формалістичним підходам християнства як державної ідеології з певними уніфікаційними та кодифікаційними засторогами. Чернецтво й справді виступило проти духовного формалізму в житті суспільства і піднесло євангельські ради чистоти й убозтва на неймовірно високий рівень. Пустинники, ченці, монахині перших згромаджень стали своєрідними орієнтирами християнства на тисячоліття, а  саме чернецтво протягом багатьох століть було основним охоронцем моральності й ініціатором реформ у церковному житті.

- Знаю, що ви зберігаєте пієтет і замилування до джерел християнського чернецтва і  ще років сім тому мали солідну бібліотеку текстів святих отців та монахів-подвижників. Чи не було наміру відвідати місце, де вони народилися: Святу Землю, Єгипет, Афон?

— Мрію поїхати і на Святу Землю, і на Афон, але матеріальні можливості мені наразі цього не дозволять зробити. Хоч і не дуже хвилююся з цього приводу. Звичайно, я з радістю би поїхав помолитися в святих місцях. Однак водночас я глибоко усвідомлюю просту, на перший погляд, істину, яку висловив один із відомих духовних подорожніх: «Я обійшов усі святі місця у пошуках Бога, а знайшов Його в своєму серці». Звісно, що для багатьох святе місце є визначальним у зміцненні їх віри, але спершу людина повинна відкрити Бога в своєму серці. Тоді людина перебуває з Ним, живе Ним і чинить та сповняє Його заповіді. Тобто, краще перше паломництво відбути у своє серце. З другого боку, не раз бачив, як добрі задуми  прощі перетворювалися на своєрідний релігійний туризм, який, мені здається, не може мати вирішального значення  для духовного становлення людини.

- Як щодо власного поєднання духовних практик минулого з сучасним трибом життя? Які зобов’язання несе адепт третього чину кожного дня?

— В згромадженні немає жорсткої регламентації денного розпорядку членів третього чину. Звичайно, кожний має свої певні обов’язки: щоденні молитви, вервиця, молитовні намірення, по можливості — щоденна участь в Службі Божій, часта сповідь та прийняття святих Тайн, проходження щорічних реколекцій, інші духовні заходи. Але всі перелічені обов’язки бажано сповняти кожному християнинові, їх мета — оживити віру в серці людини. До речі, це виступає певним об’єднувальним фактором для всіх інших згромаджень та монаших чинів, хоч, звісно, у кожному є й свої молитви, духовні практики та наголоси на харизмах. 

- Коли виникли треті чини в Церкві?

— З початком ХIII ст. у католицьких монаших орденах починають засновуватись «треті чини» (світські інститути, терціарії), які започаткували свого часу францисканці. В них  миряни спершу продовжували займатися світськими справами, але дотримувалися дещо м’якшого статуту ордену. Згодом жили в общинах, допомагали хворим, знедоленим, займалися іншою доброчинною діяльністю. На сьогодні треті чини мають францисканці, домініканці, кармеліти, редемптористи, василіяни, згромадження Воплоченого Слова, ряд інших згромаджень і чинів.

- Тобто третій чин на сьогодні залишається одною з форм активного духовного життя Церкви?

— Беперечно. І ми повинні не тільки робити це самі, а й заохочувати й сприяти в таких духовних практиках іншим людям. Як на мене, один із головних обов’язків, який лежить на членах третього чину нашого згромадження, — це свідчити своїм життям про Христа іншим людям і здійснювати щоденний апостолят і щоденне перетворення світу за Божими законами в сім’ї, на роботі, в усіх сферах нашого спілкування й життя. Члена третього чину, напевно, не можна назвати монахом у первісному значенні. Так, ми є членами чернечої спільноти Воплоченого Слова, але не є монахами в стислому розумінні цього слова, бо залишаємося в миру світськими людьми, живемо для своєї сім’ї й займаємося кожний своєю працею. А найважливішим, мабуть, є добре послужити власними талантами згромадженню, віднайти власну харизму й утвердити Христа у власному житті та в міру своїх сил допомагати іншим людям прийти до життя з Христом.

Роман ІВАСІВ


Переглядів: 1099 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024