Одним із провідних діячів української національно-визвольної боротьби на теренах Галичини та Буковини був уродженець Городенківщини Василь Паращук-«Заверюха», «Макар». Згідно з актовим записом №18 від 14.02.1921 р. у метричній книзі с. Тишківців Городенківського повіту Станіславського воєводства, Василь Паращук народився 13 лютого 1921 р. у середньозаможній родині Дмитра Васильовича (1892 р. н.) та Анни Дмитрівни (з дому Пищак, 1894 р. н.) Паращуків. Він був найстаршим із дітей, мав братів: Михайла (19.09.1922 р. н.) та Федора (1924 р. н.). Батька Дмитра після початку Першої світової війни забрали до австрійського війська, воював він стрільцем у Леріоні УСС, під час польсько-української війни 1918—1919 рр. — десятником УГА. Тож Василь зростав у національно свідомій українській родині.

По завершенні навчання у початковій сільській школі та Городенківській гімназії, які закінчив на «відмінно», з 1938 р. він студіював медицину в Львівському університеті. Василь брав активну участь у культурно-освітньому, громадському та спортивному житті села: був членом «Просвіти», організатором фестинів «Лугу», активістом філії Карпатського лещатарського (лижного) клубу в Тишківцях.
У 1942 р. В. Паращук склав присягу та вступив до лав Організації українських націоналістів, отримавши псевдо «Заверюха». За завданням ОУН влітку 1943 р. подався на військовий вишкіл до дивізії «Галичина» (із с. Тишківців до лав дивізії вступило 38 юнаків), зокрема — артилерійський. По його завершенні в липні 1944 р. командував артилерійським підрозділом (на жаль, не вдалося встановити, яким саме і в яких формаціях дивізії: артилерійському полку, зенітному чи протитанковому дивізіонах) у боях з частинами Червоної армії під Бродами. Після виходу з бродівського оточення «Заверюха» повертається на рідні терени та вступає до лав УПА. Як досвідченого вояка його призначають чотовим у сотні «Дністер», що згодом увійшла до складу куреня «Гуцульський» ТВ-21 «Гуцульщина»  на чолі зі Степаном Чуйком-«Орликом». У 1946 р. він недовго командує цією сотнею. Проте невдовзі «Заверюха» передає сотню Михайлові Юрцуняку-«Юркові», а його скеровують на працю до служби безпеки ОУН.
Під час перебування у повстанських рядах у 1945 р. він отримав серйозне поранення правого плеча, внаслідок якого була роздроблена кістка, і рана не заживала впродовж тривалого періоду. Зиму 1946—1947 рр. «Заверюха» перебував у двох збудованих будинках напіввідкритого типу (біля г. Гомул, масив Чорногора), де зимувало 23 есбісти: крайовий референт СБ Карпатського краю Володимир Лівий-«Йордан», окружний референт СБ Коломийщини Роман Тучак-«Кіров», надрайонний референт СБ Косівщини Юліан Матвіїв-«Недобитий» та інші, де  «Кіров» з «Недобитим» читали лекції по лінії роботи СБ, а вже наприкінці зимівлі іспити особисто приймав крайовий референт СБ КК «Йордан».
Після зимівлі у квітні 1947 р. більша частина есбістів пішла до с. Космача Яблунівського (тепер Косівського) району, а «Заверюха» з іншими — на зустріч до командира боївки СБ Жаб’євського районного проводу ОУН івана Манчука-«Білогруда», яка відбулася біля г. Підкострича. Після зустрічі (на Великдень) есбістів обстріляли солдати МВД, але вони відступили без втрат.
«Заверюха» кілька місяців працює слідчим при окружній референтурі СБ Коломийщини. Проте на початку літа 1947 р. його скерували на підсилення збройного підпілля Буковини і призначили референтом СБ Заставнівського («Запрутського») надрайонного проводу ОУН, провідником якого був іван Мензак-«Кобзар». З метою конспірації його псевдо змінили на «Макар». Крім того, йому як есбісту присвоїли цифронім (на жаль, не вдалося встановити точно який, але він був «228» чи «229» або «232»-«236»). Також йому надали охоронця, колишнього кущового Миколу Дмитрюка-«Скорого». На озброєнні він мав радянський автомат ППС та пістолет ТТ.
Понад півтора року емребісти не могли встановити анкетні дані «Макара», знали тільки те, що він прибув з Галичини. «Макар» взагалі відзначався конспіративністю, що навіть підпільники з найближчого оточення тривалий час не знали, яке його справжнє ім’я і звідки походить. На встановлення місця перебування надрайонного есбіста була орієнтована агентура Заставнівського, Кіцманського та Садгірського РВ УМўБ. Зокрема, досвідченому і комунікабельному агентові «Вербі» доручено було виявити довірених людей, до яких заходив на постій «Макар», котрий у кожному з районів мав кілька явочних квартир. Наприклад, у Заставнівському мав квартири в таких придністрянських селах: с. Василів — утримувач Греул Андрій Петрович, с. Вікно — Манчул іван Васильович, с. Мосорівка — Копичанський іван Васильович, с. Звенячин — Лисюк Михайло Дмитрович (заарештований 22.01.1949 р.); у Кіцманському районі: с. Валява — Вакарюк Василь, с. Южинець — Гнатюк Ганна іванівна та інші.
Наприкінці липня 1947 р. районний провідник ОУН Кіцманщини Василь Кантемір-«Остап» застрелив кущового Ярему Одинського-«П’ястука», запідозривши того в зраді (хоча згодом, під час розслідування, з’ясувалося, що зрадником він не був). За кілька днів на зустріч до «Остапа» прийшли окружний референт СБ Буковини Мирослав Сулятицький-«Кривоніс», надрайонний провідник «Кобзар», надрайонний референт СБ «Макар». Після розмови з «Остапом» «Кривоніс» доручив «Макару» провести слідство у цій справі.
14 листопада 1947 р. оперативно-військова група прочісувала лісовий масив поблизу с. Васловівців Садгірського (тепер Заставнівського) району. Помітивши двох підпільників, які намагалися відірватися від переслідувачів, оперативники і солдати відкрили вогонь. Один з партизанів був убитий, а другому вдалося втекти. Захоплений у полон підпільник Василь Делікатний-«Славко», якого привезли для упізнання тіла загиблого, повідомив слідчому, що це надрайонний референт СБ «Макар». Але то був не «Макар» (насправді вбитим був бойовик СБ «Бойтур»), і з якою метою «Славко» так вчинив — невідомо.
Зиму 1947-1948 рр. «Макар» перебув не в бункері, а квартирував по кілька днів у довірених людей в таких селах Заставнівського району: Брідок, Василів, Вербівці, Горошівці, Митків, Погорилівка, Юрківці. На початку січня 1948-го. він разом із охоронцем «Скорим» перебували у с. Юрківці Заставнівського району в господині Фрозини Господарюк. Несподівано будинок обстріляла опергрупа Заставнівського РВ УМўБ, яка приїхала арештовувати її у справі батька. Есбісти кинули кілька гранат і в ході збройної сутички прорвалися з оточення, залишивши в будинку зимовий одяг та деякі речі. Під час прориву вони застрелили одного емребіста, проте «Макар» отримав поранення у праву руку.
На початку лютого 1948 р. упродовж кількох днів «Макар», «Скорий», районний провідник ОУН Заставнівщини Григорій Гайдей-«Лев», його охоронець Андрій Крейторик-«Грізний» квартирували у придністрянському селі Василів у Василини Гнатівни Королик. Про це 15 лютого того ж року повідомив оперативників Заставнівського РВ УМўБ агент «Вільний». 1 березня 1948 р. «Макар» зустрівся з районним провідником ОУН Кіцманщини «Остапом» та дав йому доручення підготувати списки співробітників Кіцманських райвідділів УМВД і УМГБ.
Саме в той час оперативники завербували до агентури Миколу Ілліча Кокоячука, жителя с. Мамаївців Кіцманського району, присвоївши йому оперативний псевдонім «Сивий». Він раніше підтримував зв’язок з підпільниками і був завербований на основі компрометуючих матеріалів. Унаслідок отриманої від нього інформації  8 березня 1948 р. у с. Мамаївцях було проведено чекістсько-військову операцію, під час якої загинули: районний провідник ОУН Садгірщини Кость Майданський-«Юрась», кущовий Георгій Федоряк-«Борець» та його охоронець іван Шупеня-«Мирон», а районного провідника ОУН Кіцманщини «Остапа» пораненим захопили в полон. Після цієї вдалої операції «Сивого» перевели до категорії агентів-бойовиків, йому видали зброю та дали завдання убити надрайонного референта СБ «Макара», який обов’язково прийде до нього для розслідування справи загибелі підпільників. Невідомо, з якої причини, та він не виконав цього завдання, хоча слідство в цій справі було проведене.
Навесні 1948 р. «Макара» призначили заступником окружного референта (субреферентом) СБ Буковини. Під час квартирування
4 червня 1948 р. у вчительки-східнячки в с. Мосорівка Заставнівського району «Макар» і ще троє підпільників були заблоковані в її будинку. Під час бою двоє з них були поранені і дострелили себе, а двом пораненим, у т. ч. «Макару», вдалося прорватися. Ось як цю подію подано у звіті за 
III квартал 1948 р. окружного проводу ОУН Буковини: «4.06.1948 р. в с. Мосорівка Заставнянського  р-ну загинули від своєї кулі «Артем» (Антонюк Григорій с. Гната, нар. 1921 р. в с. Дорошівці Заставнянського р-ну) і «Грізний» (Крейторик Андрій с. Андрія, нар. 1925 р. в с. Дорошівці). Повстанців «Макара», «Білого», «Артема» і «Грізного» заскочили більшовики в хаті Роздобудько Марії Михайлівни (учителька-східнячка). У нерівному бою повстанцям «Макарові», ранений легко в ногу, і «Білому» вдалось відступити, а повстанці важко ранені — «Артем» в ноги і «Грізний» у живіт, відбиваючись, останніми набоями себе постріляли. З ворожої сторони впало кілька більшовиків».
Як есбіст «Макар» сам проводив оперативні заходи, зокрема щодо дезінформування ворога через свою агентуру. Відомо про один такий захід. Поранений у ногу «Макар» лікувався в с. Вікні Заставнівського району. На терені району впродовж літа 1948 р. проводили обширні облави з пошуку пораненого. Через довірену людину він поширив «легенду», що після поранення перебрався через  р. Дністер на Тернопілля і лікується у с. Синькові Заліщицького району в місцевого жителя Киян Василя. Заставнівський і Заліщицький райвідділи УМўБ підготували та провели чекістсько-військову операцію в с. Синькові, проте «Макара» там не виявили. Як з’ясувалося, Киян Василь у цьому селі не проживав понад п’ять років.
Варто зазначити, що керівники Карпатського крайового і Буковинського окружного проводів ОУН вважали, що «Макар» загинув
4 червня 1948 р. у с. Мосорівка.
У жовтні 1948 р. крайовий референт СБ КК «Йордан» призначає «Макара» окружним референтом СБ Буковини. Він переходить на терени Вижницького надрайону та разом із окружним провідником ОУН Буковини Василем Савчаком-«Сталем» тривалий період базується у гірській місцевості біля хуторів Бозна і Рошишний  с. Розтоків Вижницького (тепер Путильського) району. Упродовж 1949 р. «Макар» постійно перебував разом з окружним провідником «Сталем». У серпні того року вони в супроводі охоронців перейшли на терен Коломийської округи ОУН, звідки повернулися з призначеним окружним референтом пропаганди ОУН Буковини «Кошовим» і великою кількістю підпільної літератури.
Ось яку характеристику «Макара» подав захоплений у полон 
2 квітня 1949 р. районний провідник ОУН Садгірщини Микола Дмитрюк-«Рубан» (його колишній охоронець на псевдо «Скорий»): «Прізвище його мені невідоме, 1921 року народження, уродженець Станіславської області, Городенківського району, с. Вербівці (не точно) чи сусідніх з ним сіл. Освіта незакінчена вища, навчався в медичному інституті, серед учасників підпілля ОУН користується великим авторитетом, в спілкуванні з учасниками підпілля ОУН не строгий, фізично розвинений, в своїх діях сміливий і рішучий».
А от як його схарактеризував крайовий референт СБ КК «Йордан» у поданні щодо присвоєння ступеня хорунжий СБ (серпень 1948 р.): «ідейний, активний, дисциплінований, ініціативний, в роботі СБ має мало практики, політично підготовлений». Наказом ГВШ УПА №3/48 від 23.10.1948 р. булавному «Заверюсі»-«Макару» присвоєно ступінь хорунжого.
У 5-му томі агентурної справи «Змовники», заведеній оперативниками відділу 2-Н УМўБ Чернівецької області на керівників окружного проводу ОУН Буковини (за якою розроблявся і «Макар»), зберігся оригінал повідомлення «Макара» про призначення Миколи Корженівського-«Миколи» окружним субреферентом СБ, яким він повідомляв надрайонних провідників та референтів для сповіщення їхніх підлеглих.
Заходи із розшуку окружного есбіста «Макара» керівники  УМўБ Чернівецької області поклали на начальника 2-го відділення відділу 2-Н капітана Геркулєсова, начальника Заставнівського РВ УМўБ капітана Довгаля, начальника Кіцманського РВ УМўБ капітана Свириденка. Але довший час оперативно-розшукові заходи не давали позитивних результатів. Наприкінці листопада 1949 р. керівництво УМўБ одержало від агентури інформацію, що «Макар» зимує у бункері на терені Вижницького району. Агентурно-бойова група відділу 2-Н (агенти-бойовики «25», «Огонь», «Вільний») здійснювала кількаденний пошук і 30 листопада 1949 р. виявила місце зимівлі підпільників на північно-східному схилі хутора Баньків. Група повернулася до Вижниці, де доповіла про результати пошуку начальнику Вижницького РВ УМГБ майору Дідушенку. Увечері сюди приїхав начальник УМўБ Чернівецької області полковник Шевченко та начальник відділу 2-Н майор Довгаль. Наступного дня о 3 год. ранку агенти-бойовики за підтримки оперативно-військової групи вирушили в квадрат «3872». Підпільники, помітивши наближення ворога, відкрили вогонь. На пропозицію здатися відповіли відмовою. Бій тривав понад три години — з 9 до 12 год. Одні підпільники вели вогонь, інші — спалювали архів (документи СБ, організаційне листування). Унаслідок перестрілки «Макар» отримав поранення. Щоб не потрапити непритомним до рук ворога, дострелив себе з пістолета. Разом з «Макаром» загинули: відповідальний за зв’язок між Коломийським і Буковинським окружними проводами ОУН Дмитро Грещук-«Вітер», кущовий ОУН у Вижницькому районі іван Пилип’юк-«Козак», станичний 
с. Рівні Антон Симчук-«Чумак» та станичний с. Підзахаричів Микола Гордейчук-«Лісовий».
Тіло «Макара» та інших підпільників емребісти привезли до райцентру Вижниці. Про те, що з тілами загиблих вороги вчинили далі, невідомо.

Дмитро ПРОДАНИК, Богдан КУПЧИНСЬКИЙ