Полечу вниз, по Черемошу вниз. З історії ремесла звитяжних людей у Карпатах. - 3 Вересня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-09, 5:23 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Вересень » 3 » Полечу вниз, по Черемошу вниз. З історії ремесла звитяжних людей у Карпатах.
6:58 PM
Полечу вниз, по Черемошу вниз. З історії ремесла звитяжних людей у Карпатах.

Знаючі люди кажуть, що в Карпатах тяжче, ніж ліс сплавляти, було хіба мольфувати.
На Черемоші сплав лісу в дарабах [1] почали в 1850-х роках. До того часу був "дикий сплав" – дерево скидали у воду, його зносила  висока вода вниз, де його ловили на спокійній воді. 
Останній сплав лісу на Чорному Черемоші був 1968 року, на Білому – 1969-го.
Що спричинило припинення лісосплаву:
- просто скінчився доступний ліс, його весь вирубали. 
Ну і:
- дараби били рибу. Після сплаву в ріці знаходили купу побитої риби;
- ліс серйозно стирався об каміння. Ґарантовано втрачалося в об'ємі, сплавлене дерево набирало багато вологи, його доводилося довго сушити.
Розповідає Дмитро Могурак – давній сплавщик лісу, 1937 року народження. Мешкає в селі Нижня Дземброня. Водив дараби по Чорному та Білому Черемошах.
На Чорному Черемоші ліс сплавляли до 1968 року, на Білому – на два роки довше
Ліс сплавляли до шістдесят восьмого, до червня місяця. Кінчився ліс, дерево тутки, вже більше не йшов. Послідний сплав ми звезли, аж з Лустунця, з потока, видтак вже в червни місяці конец, та й ше нас туда, в Білу Ріку. Один сплав з Білої, а відтак в Путилові, а відтак я вже не схотів бути там, в лісокомбінат перейшов, але й там ше довго не було, на Білій, два роки.
Старі люди досі кажуть «Чорна», «Біла» (Ріка). Назва Черемош – прИйшла за часів Австро-Угорщини.
Колись так було: три роки має проробити сплавщик молодий, так би не дозволили його  пустити старшого та й набрати собі бригаду. Та й і то не кождий! То так хитро на воді треба, хитрому вести то…
На дарабі було, на широкій ріци, три керми [2]. А Добрин, Лустун, Бангофа – ті потоки вузькі, та якраз дараби йдут через клявзи [3] – то лиш дві керми. Вода туда шугає, нема, де вміститися. Вужчий передок – п’єть метрів впереді. Сюда по ріці ширина – шість метрів передок, перша талба [4]. А відтак йде сім метрів, відтак – вісім, а відтак – дев’ять, і так до штирнадцять метрів ширина ковбків [5].  Впереді мало, а до берегів – то, як парасоля.
Єк нема такої, шо одинадцять метрів, є десять. Але ліпша одинадцять – сила більша брати. Одинадцять метрів тешеш, та й то втесати би’хто не втесав, ади йо, такі майстри. То треба ловко, би то добре брало. Так вЕршили – де вперед, а гузар [6] сей від пня йде взад, то так стісуєш туда з трьох боків.. Така накінци опачина, три метри. То так розмір тутечки на три пальці має йти від керми, так опачина має стоєти. Сим кермом собі кермуєш, в єден бік, в другий. Направо – се «волоська» сторона, а «лєцка» сторона – се ліва [7].
Слухала, та й добре, єк суха, поворачувала. Разом! Ні, шоб один став, а один – ні, бо вже путати буде, керми мусят разом, отакої, шо викидаєт таке, як колач, воду вверх.
А се має рука йти сюда направо, а права рука вже згори, сила така згори. Отак, єк мав силу, та й поворот добрий. Шоб не закопав в камінь, тра то реґулірувати, дивитися добре, бо єк закопаєш у плиту, то тобов вержит і другого може збити. То вже тре осторожно .
Там, де стоют сплавщики, – то це 12 метрів довжина єдної талби. А відтак вже йде тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, шістнадцятка, вісімнадцятка... Аж йшло було  до двадцять, але то вибивало, я закинув сесе, то вже потім до 16 метрів.
Лісопункт знав, як миґлувати в штабеля, де там має бути яка товщина, передок, однакі штуки приблизно, до 20 сантиметрів, двадцять один, двадцять два. Відтак вже друга, се тамки тоже негруба, та й третя, й четверта – вже ті ковби йшли грубі, задні. Бо то передок якби грубий, та й переходив на острів, і се ловило. Там такий є острів в Розтоках – то туда, нижче, Білоберезка, Хороцево, то може закинути.
Довжина кожної талби – якщо по п’єтнадцять, то рахуй, шо то десь біля двохсот метрів. То в середному, сплав невеликий, триста кубометрів. А один Минайлюк–Васильчук з Криворівни (було дві бригади) – то вісімсот кубометрів в єдній дарабі.
Але це лихо йшло туда, ломило, метрувало, вже більше се ніхто не пробував. Триста – се не дуже таке, штириста, п’єтсот.
 
Небезпечна робота
Ну йо, се таке. Се треба бути такому, жвавому. То сокращали вже старших, сокращали послідний чєс молодих вже, котрих стажу не було. То лиш мене з молодих лишили, йо, шо я вже до послідку таки був…
Два випадки так, шо я знаю. Трос упав електричний, він хотів перекинути (кермо) на сплаві… Потім, шо ‘кос вдарило в кашицу [8], шо велика вода була, та й попав під кашицу, та й під дарабу.
А то такі моменти були, такий Семенюк, його називали Люлькар, з Ясенова, тоже такий сплавщик, цікавий, шо його вдарило в кашицу, в Бангофі з цеї клявзи, то сильно било вправо, в сю волоську сторону. Та й він випав з дараби та й впав під дарабу. Але тамечки каменисто було, та й такі поперечки були, та й зарубана фоя [9]. Та й його верґло, було 12 табел, він як іймився, би його не затєгло, за фою, та й це перелітіло його, та й то, шо на воді, пехкало ним. А то аварійні такі були чоловіки з флажками, під клявзов. Білі флажки – добре, червоний – якась аварія. Флажок опустив вверх – і вже другого не пускали, зі сплава з клявзи. Се підоймили флажок, ото його та й вибігли. Нічо там, трошки лиш плечі болят, бо то, єк падав, дерево се так плескало.
Та одного тоже у Верховині – Волинюка то син – шо його вергло в кашицю. То він на кашицю наверх, з маху такого вивергло та й вломило ногу, та й лишився. Бо то вода велика була, треба було сильно триматися.

Найскладніше місце для керування на Чорному Черемошу
Таке скрутне, нижче Буркута. Довгі Толоки. Ото паршиво було, там коси є такі, та й стане, єк замалу воду дадут, а другий приходить, та й б’є. Та вже тоді таке, шо як вздриш, то який би не був змерзлий, вже горєчий тоді. Мусиш ловити, гакувати одно в друге.
Там стоєв такий спеціально зроблений був міх, то кашиці не годні були, кашицю виполікувало та й відтручувало. То таке було прив’єзане, виробили таке кантове, шо плавало отак, шо тамечки вужче, а тут ширше. Били передком туда, тоди так кермував, шо лиш викошувало туда.
 
Як сто хюндаїв, де машиністів нема
Це від води (залежить). Нам писало з Лустунця дванадцять годин до Віжниці, але то ми більше йшли через то, шо перестановки, десь регуліровка, якась часом загата сє зробит. Навесні можна за дванадцять годин бути вже у Віжниці.
Таке восени,  єк відси ніч, не видко на сій ріці. А єк відти, з Лустунця, робили на дарабі п’єц отакий, тут сидення маємо, багажник такий, а тутечки на тім застелювали. Робили плиття, носили глини, заготовєли собі сухих дров, а нє, то кОлених, мали ‘кєсь таке, би горіло. То так зночи пускали відти, так шо ми пропливали коло нашої хати, то темно – так рано пускали відти.
Зупинка була в Кирничному, ми регулірували. Та й відтак, як ніч ловила, напримір, на Білоберезци, Хорицево, то вже  розпалювали, бо не видко, темінь. Якщо місячна, то добре. А як такий хмарний, то вже мусіли палити. Видиш береги, шум чути, так на слух кермуєш. Вже чуєш, так присікаєш, так дивишся, слухаєш  поворот. Гірше сюда було, а тамечки безпечне, широка ріка.
 
Гамованка у Слупейці
Гамованка [10] – се клявза так, по-гуцулски. По давньому се клявзИ сє називає.
Але шо недалеко гамованка була, Шпитки, Устєріки, та й вже там си рятує один з другим. Схватчик такий, ловили сплав тамечки. Регуліровка була, відси з цего, з Устєрік, така  гамованка. То така велика вода, фист велика гамованка. Сего ловлят, схватуют, сего тримают, на шварі витягают, такі слупи були на березі. Ловили та й  реґулірували в Верховині та й на Устєріках, тут на Шпитках, там знов клявза була одна.
У Віжниці сильна гамованка була, в Тюдові, де дві ріці. Тут реґуліруют, та й привозили  (у Віжницю), та й ми ймилися, били в берег так передом, та й таку ґульку на середині робили , шоби гаком зачепив бульдозер. Бульдозер дає шміру, а звідти потискає вода,  то витєгає по чотири-п’ять талбів . Він на ходу заведений, се нема коли, так зачепив, гаком вилітає туда, а відтак рубают там, попри швару тоті електропили  рубают та й реґуліруют, бо єдно на вагони грузєт, єдно десь на котельні.
Але послідний чєс то сплави були погані, пустий ліс, бо вже зробили завод у Верховині теперечки, у Ворохті. Котрий файний ліс сюда, а таке, май кривулі, ‘кесь тонке, шо годі зшити було, май поганий ліс, бо це вже щитай у Віжниці, та й Тюдові – друга область [11].
 
Що то коштувало
Нє, протів того, шо лісоруби зароб’єли, то добре зароб’єли, тими грішми рускими чотириста, а премія яка, то і п’єтсот рублів було. А  такий лісоруб  стоп’єтдесєт, двіста, зароб’єли. Ну але вони так не робили, єк ми. Ми встали, єк пташка заспіває, лихо видко, а вже ми в штихах сверлимо тото та й робимо, лиш вже даємо на воду тото.
Дрелька така, я десять років переробив на сій дрельці, то коли свердлив, то так крутили, силов, то так кижко, шо йой. А цим, шо трісло, сверло таке довге, і так трясе, аж так у голові сє крутит, єк насверлишся та стільки кубіків. Осе просверлив єдну штуку два рази, сверлиш, потім на воді се зв’єзуєш, а відтак тоті гакарі, в’єжеш тросом цим. Середній гакар, а відтак крайні  гакарі, аби се поверталося, бо би зв’єзав докупи плотно, то би не вивіз з поворотами, а то так знали, кілько пустити довжину сеї швари на передку . Се три талби реґуліруєш,  так аби міг кирмами кивати у воді.
 
Воду пускали раз у тиждень
Се прийшов, чуглиш, вертиш, єдні вертєт, другі.. Ну а єк же, ви не думайте, се вивозєт в понеділок, то віддихаєш та й на ранок берешся. На суботу то вже треба, вже готове бути, повністю готове. 
Було колись-то два рази. То недобре було. Дараби малі, не вспівали. Було, шо в середу пускали. Зіб’ют файних табел, та й дараби невеликі, та й куці (патики) лишилися. А відтак вже сказали, шо цілий тиждень, ти маєш коли. То се в’єжеш, а зверху пусте накєгуєш, так шо кілько кубІків було насилено, стільки ми зверху наложували.
Колись рубалося багато, сплавів було багато, до 80 дараб, а відтак мало. Дерево ше то колгоспне було, єкісь воєнні всєкі, то ми здавали в Тюдові. То таке, шо сплав нам платив, і той колгосп ше давав. Нам добре було таке. Полосу таку червону, шо знав, шо се на підприємства.
Деякі назви порогів – Гук, Гучок – дійшли до сучасного покоління сплавників – тих, що сплавляють не ліс, а туристів
Тото тамечки «в Єслах», де була кашиця, називали. Малий Гучок – се спереду, а Великий Гук – там нижче. То зараз випливаєш нижче того вже на Красник, нижче до тої кашиці, до Грузів.
Тутечки вище, єк коло Топільче, «Коло Когута» назвали так сплавний. Бо в діда когут був, та й піяв зрання так на ґанку, старовіцький ґанок. Так назвали «Коло Когута», аж поки ми були. А тут на Бистреци, на Дземброни, от тутки гезди тут ше Бусорина. Казали, шо «коло Огіря».
 
Оркестр
Та‘як на першу навігацію – ми пару раз в Ясенові збивали – ставлять тамечки оркестр, в Тюдові. Оркестр вздрит ту дарабу – грає так, шо волосся піднімаюцци.
Та й вже звезли, передали, фактура, накладна, перерахували – точно всьо, ідуть на берег – в столовій їсти, випити. Один стіл – це задурно. Вже як більше, вже добав’єли там. Та й  попоїли, випили, поприбирали, та й танці вже тогди, в чоботях таких, вальсуют, чоловіки з чоловіками, оркестр грає.
 
А такі високі чоботи…
Чоботи довгі, за руских було тяжко добувати ті довгі, в тата ше було. Короткі – то в’єзав штани ґумові , так натєгав, тут раз в’єзав, тут нижче. Але єднако то промокало. Главне – осінь та й весна, а літо – то таке. То так, ви рахуйте, шо се чобіт, і рачки такі, підкови на шість зубів. А се бігаєш по дарабі, то такі зуби робили, шо скачеш на камінь, то се не ломилося, вискакуєш ловити дарабу, дивисси, за шо би замотати, за якісь вільхи, за шо-небудь замотуєш, і всьо. І там пристановлюєшся, вже не ломе, не корче тако, йо. І не путався я, а тепер путаюся на стеблі.
 
На послідний сплав взєв жінку
Жінка моя була така дрібненька.. Се послідний сплав, так шо я сказав, шоб йшла від Кирничного. Кирничний – є клявза така.
Я взєв, начальник був на клявзі, взєли плащами вкрили. До него дійшли, та й накрили, та й шурнулися в шумору ото ту. Виплили, та й зняли, вже сюда, собі їхали. То суха дараба, напослідок, санітарний сухий ліс. Легко йшла.
Лиш вже мали страх, коли з Білої виходи (дараба) і з Чорної. Рядом може вийти, але ми якраз передньов вийшли, а з Білої – тогди. То тогди вже дИвисси сплавщик, котрий легший сплав, то протєгают так. Они мали такі такі гакарі, на пличе – сей вперед, а той си лишєє, і той накермовує на камінню, кудис притискає, та й кине його на острів, та й потому вже лебйодка приходит, викигают .
Вже ми показалися в Розтоках, а там по техніці безпеки якийсь був Баранов. Вздрів – юююй, махає кулаком, обзиває, шо страшне діло. А то були два такі грубі-стрункі, свояк, вуйко мій такий повний був та й був той, шо 800 кубіків зв’єзав у Криворівні. Та й напали  не цего, а того в Тюдові, та й сказали: шо ти возиш тото!
А я собі думаю, та май, се вже і так розпадається, вже конец. Три талони там були, шо нарушиш, то вирвав один, якшо третий нарушиєш, та й вигонили. Я си думаю, най вигонят, най проїхаєцця. На пам’єтку, лиш не було фотографії...
 


Записав Андрій МЕЛЬНИЧУК
 
ПРИМІТКИ
 
[1] Дараба – скріплені між собою талби (плоти), у яких сплавляли карпатськими річками ліс. Об'єм однієї дараби – 300-800 кубометрів деревини. Враховуючи, що довжина талби – до 20 метрів, а так їх було 10-15, то завдовжки могла тягтися на 200 м. Можна тільки вражатися майстерністю керманичів, які проводили гірською рікою таку масу дерева. 
 
[2] Керма – весла завдовжки 10-11 метрів, закріплені на переді дараби. На Черемоші на дарабах було по три керми, на малих потоках у верхів’ях – по дві.
 
[3] Клявза – гідротехнічна споруда на ріці, дамба, за допомогою якої акумулювали та у визначений час давали воду для повноводного сплаву лісу Черемошем.
 
[4] Талба – один із плотів,  із якого складалася дараба. Розміри: завдовжки – 12-20 метрів, завширшки – до 15 метрів, збільшуючись до хвоста дараби.
 
[5] Ковби, ковбки – колоди.
 
[6] Гузар – грубша частина ковбка, від боку кореня.
 
[7] «Волоська сторона»,  «лєцка сторона» – буковинський (правий) і галицький (лівий) береги Черемошу.
 
[8] Кашиця – конструкція для укріплення берегів, що амортизувала удари дараби, повертаючи її назад на глибоку воду. Колись береги Черемошу у всіх наглих місцях були обшиті кашицями, а в непрОстих місцях – спеціальними конструкціями, що були спроектовані так, що гасили удар ліпше за дарабу.
 
[9] Фоя – хвоя.
 
[10] Гамованка – гідротехнічна конструкція, яка «гамувала» ріку. Вище загати утворювалося велике дзеркало озера, де сплавники могли відрегулювати сплав.
 
[11] Друга область – Чернівецька.

Дмитро МОГОРУК


Переглядів: 146 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016