Недавно в музеї історії міста Болехова відбулася зустріч-спогад про людину чистої совісті, незвичайної долі і своєрідного таланту — Романа Скворія (Скварія). Заснуванню і розвитку музею він присвятив не один десяток літ сумлінної праці. Тут розквітнув його талант краєзнавця, публіциста, літератора і громадського діяча.
Володимир Рудий (таке справжнє прізвище Романа Скварія) народився й виріс у Куличкові — невеличкому селі на Сокальщині.
Шлях Романа Скворія до самоствердження був нелегким. Матеріальна скрута повоєнного часу, підозри і переслідування, відсутність надійних особистих документів — лише частина його митарств. Завдяки добрим людям і вірним друзям вдалося вижити, здобути освіту. Після закінчення Львівського культосвітнього технікуму він 1951 року переїхав на роботу до Болехова. Відтоді назавше поріднився з Бойківщиною. Його «Пісня про Болехів» випромінює щиру любов до нашого міста. А вперше вона прозвучала на величному святі його 620-річчя, 2002-го була визнана гимном Болехова.
У розмовах Р. Скворій ніколи не згадував про минуле і своїх рідних. і коли його почали називати Романом Скворієм, прийняв цю зміну як ще одну нагоду вберегтись від пильного ока підозрілих вивідувачів. Краєзнавство для Романа Скворія стало єдино можливим способом пізнання й популяризації української історії та культурної спадщини. Досліджував минуле усієї Долинщини, але мріяв відтворити літопис рідного Куличкова. З його любові до України, досвіду, важкої праці народився музей нашого міста, а в ньому — свідчення матеріальної і духовної культури Болехова і околиць, спогади, публікації, світлини про життя і творчість відомої письменниці, організаторки жіночого руху Наталії Кобринської.
Зацікавлення Романа Скворія минулим українського народу не збігалося з комуністичною ідеологією і насаджуваною нею історією. Влада відновила негласний нагляд за ним. Через три роки після надання музею статусу народного його закрили під виглядом реконструкції експозицій, а засновника і керівника усунули від улюбленої справи.
Та Роман Скворій не припинив своїх досліджень: збирав етнографічний матеріал, спогади та фотосвідчення про визвольну боротьбу в нашому краю, працював у архівах, упорядковував зібрану інформацію, публікував статті у періодиці. Вивчав унікальну пам’ятку української писемності «Слово о полку ігоревім», зробив поетичний переклад і дав власні пояснення до тексту. Ярослав ісаєвич у відгуку на рукопис перекладу «Слова...» писав: «Новим, оригінальним серед українських перекладів буде переклад відомого краєзнавця, засновника Болехівського народного музею Р. Т. Скворія. Не наслідуючи жодного з попередніх перекладів, автор поєднує прагнення до точності з безсумнівною художністю. Якщо ми сприймаємо «Слово» як поему, то це визначається не лише поетичністю образної системи, а й ритмічною будовою тексту. Перекладач не відійшов від духу оригіналу, дбаючи про ритм, мелодійне чергування наголосів. Є й сумнівні місця — але в якому перекладі їх нема. Відходячи подекуди від загальноприйнятих тлумачень, автор нового перекладу загострює нашу увагу на багатогранності змісту, сприяє пошукам більш досконалих відповідників».
Кінець 80-х — початок 90-х років минулого століття засвідчив відновлення державотворчих процесів в Україні. Найактивнішим учасником і лідером цього руху на Болехівщині став Р. Скворій. Те, про що мріяв завжди, — вільна й незалежна держава — починало втілюватися в життя. Тоді відродили «Просвіту» і створили Союз українок, налагодили їхню тісну співпрацю з освітніми й культурними закладами.
Відродження духовності, історичної пам’яті і культурної спадщини — такими були спільні кроки болехівської громади, що намагалася стати частиною української нації. Ці прагнення виливались у багатолюдні мітинги і віча, вшанування відомих людей краю, святкування ювілеїв. Одним із таких велелюдних свят стало відкриття пам’ятника Наталії Кобринській у червні 1990 року. Того дня вперше прозвучала пісня про Кобринську «Етапами болю і боротьби», співавтором якої був Р. Скворій, а музику до неї написав Василь Стецик з Долини.
Завдяки Роману Скворію болехівці вперше за період існування міста святкували його 620-річчя. За його ж пропозицією затверджено герб нашого міста, повернено давні та надано нові, пов’язані з українською історією, назви вулиць. Своїм внеском від реалізації книги «На болехівських видноколах» він започаткував створення фонду побудови пам’ятника іванові Франку в Болехові. Р. Скворій піклувався, щоб унікальна пам’ятка природи «Скелі Довбуша» набула державного статусу як пам’ятка історії і культури. З його ініціативи було встановлено пам’ятник Н. Кобринській, реставровано її могилу. На Волоському цвинтарі Болехова він віднайшов могилу священика й письменника Михайла Петрушевича.
Працюючи в бібліотеці, Роман Скворій цікавився захопленнями читачів, особливо молоді, вмів вислухати кожного, і співрозмовники цінували його думку. Чи не тому так багато щирих і вдячних слів своєму колезі залишили у поетичних рядках Юрій Проненко, Василь Олійник, Василь Щеглюк, Степан Барабаш.
У пам’яті поета-просвітянина Василя Олійника Р. Скворій назавжди залишився життєлюбом, людиною з твердими переконаннями, знавцем історії, літератури. Ось як він згадував про нашого земляка: «Романа Скворія добре знали в Болехові, шанували в Долині. Мали за честь поспілкуватися з ним у наукових колах Івано-Франківська, Львоваѕ Завжди привітний, розсудливий, доскіпливий до всього того, що відбувається в суспільстві, він мав незамінний авторитет у своїх колег по роботі, друзів, сусідів».
Роман Скворій володів великим даром переконання. Серед обдарованої молоді шукав послідовників. Під його впливом деякі з них докорінно змінювали свої захоплення й уподобання, а навіть рід занять чи професію.
Людмила Фреїв, директор Долинської централізованої бібліотечної системи, завжди з теплотою згадувала свого колегу: «У роботі він був неперевершеним, справді професором, народним академіком. Кажуть, що незамінних людей немає, але відсутність нашого вчителя і порадника відчувається й сьогодні. Ми йшли до нього за досвідом і вчилися не лише професії, а й відданості справі, бережливості, людяності..."
Скворій був депутатом районної ради першого демократичного скликання, головою координаційної ради політичних партій і громадських організацій. Олег Дудар, колишній голова Долинської районної ради, знайомий з Романом Скворієм з часу створення Товариства української мови у 1989 році, запам’ятав його людиною всебічно обізнаною: «Я звертався до нього за порадою. і в ті роки, як і тепер, зрештою, мудре слово важило дуже багато. І прийняття багатьох рішень залежало саме від зваженого і переконливого слова Романа Теодоровича. Це був депутат, яких сьогодні бракує. Він не міг стояти осторонь тих процесів, які відбувалися в краї. і віддавався їм усім серцем. На Романа Скворія можна було покластися в будь-якій справі, вмів відстоювати свою позицію».
Понад 30 років пошукової праці Р. Скворія склали вагомий доробок на ниві краєзнавства. Починав з історії життя однієї людини — Наталії Кобринської, а відкрив нам історію століть, що сягає далекої минувшини. Свої багатолітні пошуки встиг викласти в дослідженнях: «На болехівських видноколах», «Розгадка Бубнища?», «В Болехові баталіяѕ», «Відлуння середньовіччя», «Озаркевичі — рід подвижників», у численних статтях на краєзнавчу тематику. За багатолітню діяльність та значний внесок у збереження історико-культурної спадщини та природних скарбів України його визнано лауреатом обласної премії імені івана Вагилевича в галузі краєзнавства (1992) та посмертно удостоєно звання «Почесний член Спілки краєзнавців Прикарпаття» (1996). П’ять років тому про
Р. Скворія було створено документальний фільм «У дзеркалах вічності...» (режисер Роман Соболь), в якому відображено увесь життєвий шлях нашого краянина.
В останні роки життя він багато працював, намагаючись встигнути якнайбільше. Сподівався завершити написання своїх спогадів. Та не судилося... Пішов із життя несподівано 20 лютого 1996-го.
Час невблаганно забирає від нас найкращих людей — працьовитих і жертовних, талановитих і авторитетних. З відстані років ми розуміємо цінність їхньої наукової, творчої, духовної спадщини. Про Романа Скворія завжди нагадуватимуть його книги-дослідження, вулиця його імені, пам’ятна дошка на будинку бібліотеки, в якій працював. І музей історії міста Болехова імені Романа Скворія — один із найкращих музеїв Прикарпаття, який цього року відзначатиме півстолітній ювілей.
Галина СКВOРіЙ-ЯКИМіВ. Науковий співробітник музею історії м. Болехова ім. Романа Скворія |
