Неділя, 2021-10-24, 8:24 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Січень » 27 » Село Шевченкове, а знане навсібіч головно завдяки Святому Пантелеймону
5:06 PM
Село Шевченкове, а знане навсібіч головно завдяки Святому Пантелеймону
Нещодавно офіційно оголошено про початок Шевченківських днів на Прикарпатті. На Івано-Франківщині є три села з промовистою, інколи її називають ще «дивною», але водночас зобов’язуючою назвою «Шевченкове» — у Долинському, Галицькому і Снятинському районах. Але відвідали ми село Шевченкове, що майже поряд з містом Галичем, за неповні два місяці до відзначення на державному рівні ювілею Кобзаря не випадково. По-перше, галицьке Шевченкове найближче і до районного, і до обласного центрів; по-друге, це село — найменше з-поміж інших і без сільської ради і, по-третє, цей населений пункт «унікальний» ще й тим, що, на відміну від долинського чи снятинського, не має навіть придорожнього знака-вказівника зі своєю назвою...

Камінне диво
Та попри все село Шевченкове Залуквянської сільської ради найбільш відоме в Україні з-поміж усіх прикарпатських сіл з Шевченковою «ознакою». Передусім завдяки давній церкві Святого Пантелеймона на Виноградній горі — єдиній вцілілій споруді, зокрема яка зберегла стіни давнього Галича ХII ст. Колись село належало до міста Галича — столиці Галицько-Волинського князівства і було осердям потужного оборонного комплексу, утвореного системою валів, ровів, захисних стін та річками Лімницею і Дністром. Нині ж Шевченкове, «перехрещене» зі Святого Станіслава, — непоказне, непримітне, нема й натяку, що його сучасна назва, яку ще означають «ідеологічною», прижилася чи стала візитівкою села. У Шевченковому нема пам’ятника Кобзареві чи бодай якогось пам’ятного знака на його честь, є одна вулиця — і та Музейна. «Наша сільрада охоплює два села — Залукву і Шевченкове, — каже залуквянський сільський голова Михайло ЗАЛЕЦЬКИЙ. — Шевченкове займає площу приблизно півтора квадратного кілометра — сорок дев’ять дворів і сто шістдесят вісім жителів. У селі із соціальних об’єктів є хіба ФАП, провели освітлення і налагодили централізоване водозабезпечення, а дітей за два кілометри довозимо до школи в Залукву. У комуністичні часи у Шевченковому навіть плани під забудову не давали, сподівалися, очевидно, що село занепаде. А вже згодом село почало поволі відроджуватися. і передусім завдяки церкві Святого Пантелеймона — найдавнішій на теренах Західної України».
Іван ДРАБЧУК, історик-краєзнавець:
— Власне храм Святого Пантелеймона і дав свого часу життя поселенню, на місці якого нині село Шевченкове. Але знаємо, що ще у ХV ст. навколо храму було поселення Григорів, яке згодом зникло. А храм дивом уцілів з-поміж інших сорока храмів часів княжого Галича, є його величчю і взірцем унікальної галицької архітектурної школи. Його руйнували і палили упродовж історії, але фундамент і частина стін збереглися такими, як на початку ХIII століття. Очевидно, що він був найпотужнішим серед інших святинь. На початку ХVII ст. храмом заволоділи поляки і зробили з нього костел Святого Станіслава.
Проте люди цієї назви не сприймали, а історія розпорядилася так, що храм повернув собі своє первісне ім’я. Святиня розташована на унікальному місці — городищі, з якого князь Володимирко прокладав собі шлях до дитинця. Бо Галич був містом боярським, і бояри керували навіть князями. Кого хотіли — пускали у Крилос, а не бажали — не пускали. Заснування храму Святого Пантелеймона 1200 року пов’язане з іменем волинського князя Романа Мстиславовича, дід якого мав ім’я Пантелеймон. Схиляюся до думки, що на Виноградній горі було княже поселення з церквою і палацом неподалік, а навколо селилися люди. Тепер Святий Пантелеймон — це не щось ілюзорне. Кожен може прийти і торкнутися його давнього каміння, яке додає сили. Бо воно намолене і живе. До речі, ви знаєте, що логотипом національного заповідника «Давній Галич» є розквітлий хрест, який зберегли настінні графіті храму Святого Пантелеймона. Тож якби не храм — камінне диво на Виноградній горі, то й ця дивовижна, загадкова і ще не пізнана геральдична спадщина не дійшла б до сучасних нащадків.

Ген волі
Яку б тайну віків не зберігав той унікальний розквітлий хрест — чи ще з язичницьких часів, або вже як християнський символ, він осібно мені виглядає знаком волі. Це хрест, який дає людині крила, зцілює душу і возносить її, а не пригнічує. і приніс цей хрест на своїх кам’яних раменах до наших часів давній храм Святого Пантелеймона.
Отець Василь ЗАВІРАЧ, адміністратор парафій УГКЦ Верховних апостолів Петра і Павла села Залукви і Святого Пантелеймона села Шевченкового:
— Це не лише мої слова, що храм Святого Пантелеймона є візитівкою чи обличчям не тільки нашої парохії у Шевченковому, а й міста Галича, а можливо, і загалом Галичини. Є різні точки зору про час спорудження цієї архітектурної пам’ятки, а охоронні таблички з різними роками почеплені (жартує. — Авт.), щоб нікого з дослідників не образити. Але однозначно, що на цьому місці у Шевченковому церква стоїть вже  понад вісімсот років. Її духовне життя в історії переривалося, але не через людську байдужість, а через лихоліття воєн та інші суспільні потрясіння. Але Святий Пантелеймон, як та птиця фенікс, щораз відроджувався з попелу і був оберегом духовних цінностей нашого народу. У Шевченковому десь півтори сотні жителів — лише у понад тридцяти дворах живуть люди. Але церква Святого Пантелеймона не лише святиня села, а передусім маленька часточка колись великого міста — славного Галича. Знаємо, що святий Пантелеймон є покровителем лікарів, великий цілитель і молитвеником. і щороку в часі храмового празника 9 серпня ми служимо відправу на прославу цього великого святого. Кілька років тому я мав велику честь перевезти до нашого храму частку мощей святого Пантелеймона з Крехівського монастиря на Львівщині. Тепер у храмі в Шевченковому кожен має змогу помолитися перед іконою святого Пантелеймона з часткою його мощей. А минулого року на рівні Патріаршої комісії у справах охорони здоров’я УГКЦ до нашого храму відбулася перша всеукраїнська проща медичних працівників. і керівник департаменту охорони здоров’я нашої облдержадміністрації, з яким ми мали розмову, палко бажає заопікуватися нашим храмом. Наскільки ті плани будуть втілені у життя, покаже час. Хоч ми би того дуже хотіли. Адже громада маленька, і важко без фінансування дати собі раду з багатьма невідкладними проблемами належного функціонування храму. Богослужіння зазвичай відбуваються у храмі щонеділі і в свята. А останньої неділі щомісяця о дванадцятій годині служимо Святу Літургію за всіх хворих, недужих, немічних і, звичайно, за тих, хто опікується такими людьми. Окрім цього, людей, з одного боку, приваблює історична велич храму, а з другого — духовна велич святого Пантелеймона як цілителя душ і тіл. Помолитися перед його мощами здебільшого приїжджають родинами чи осібно люди у своїй потребі. Духовна енергія сходить звідусіль, навіть від того віками намоленого каміння.
...У часі перебування під покровом Святого Пантелеймона у селі Шевченковому, молитви перед іконою з його святими мощами і спілкування з духівником-адміністратором нам проясніло: ген волі ніколи не прокинеться у хворих душах — у збайдужілих і лукавих, у крутіїв і облесливих, у нарікальників і пристосуванців, у злодіїв і грабіжників, у зажерливих і злорік тощо. Бо ген волі не живе в рабах. Село Шевченкове всією соціальною інфраструктурою, як пуповиною, з’єднане з сусідньою Залуквою, яка ще до кінця XVIII ст. була передмістям Галича — «Галичем за Луквою», а також добре відома в новітній Україні завдяки стигматику Степанові Навроцькому та ін. Але залуквянці вирізнялися історично і вирізняються у сьогоденні своєю національно-патріотичною ментальністю. Обличчя громадянської спільноти в селі творять передусім сільська рада, церква, місцевий осередок «Просвіти», школа тощо, які, образно кажучи, шанують той «ген волі», який успадкували з давніх-давен. Про них писати б і писати, переконаний, що дійдуть руки і до окремого журналістського висвітлення.
Наприклад, Залуквянська ЗШ I-III ст. має чудові традиції краєзнавчого літописання, свого часу активно втілені нині вже покійним директором навчального закладу Миколою Скаврінком у низці досліджень і студій та продовжені під керівництвом теперішнього керівника школи Володимира Чаграка. А ще школа в Залукві є єдиним шкільним освітнім закладом у районі «з іменем» — названа на честь Іванни Блажкевич, письменниці, педагога і видатної громадської діячки XX століття, засновниці сільської «Просвіти».
Володимир ЧАГРАК, директор Залуквянської ЗШ  I-III ст. ім. Іванни Блажкевич:
— Наша школа разом з церквою, сільрадою і громадою села досить активно працює в просвітянській царині. Село має потужний осередок ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, робота якого чітко проступає у краєзнавчо-пошуковому напрямі і який нині очолює Ольга Рарик. Наприклад, колишнім вчителем нашої школи Степаном Пашинським та редколегією видано книжку «Село над Луквою», а нами разом з покійним директором Миколою Скаврінком — «Нарис історії Залуквянської школи». Особливістю селян Залукви і Шевченкового є їхня історично глибока національна свідомість, яка, як той своєрідний ген, щораз проявляється.
Як на нас, то шанування національних традицій у Залукві і Шевченковому таке свідоме і щире ще й завдяки плеканню любові до своєї землі, зокрема рідної вулиці чи села, змалечку. Як приклад — старання шкільного бібліотекаря Людмили Палагняк, переможця Всеукраїнського конкурсу «Шкільний бібліотекар». «Не у кожній школі бібліотека має таку велику увагу від керівництва, як у нашій, — переконана її завідувач. — Особливо щодо поповнення її фонду. Маємо, до речі, чимало стародруків, пов’язаних з іменами Тараса Шевченка, Лесі Українки та ін. А у роботі з дітьми для нас краєзнавство займає одне з чільних місць. Не можна жити в селі і не знати його історії та людей. і третє місце в районі на конкурсі «Я — громадянин України» за краєзнавчу роботу про визначні місця села Залукви для наших одинадцятикласників — добре тому підтвердження. А наймолодші школярі під керівництвом Ольги Рарик реалізують краєзнавчий проект «Вулиці мого дитинства», традиційно за моїм сценарієм провадимо і заочну подорож околицями Залукви, яка вже стала візитівкою нашої школи, і т. д. Всі матеріали збираємо, описуємо, класифікуємо і належно зберігаємоѕ»
Зрозуміло, що Тарас Шевченко ніколи не мандрував селом, яке названо нині його ім’ям. Але у часі відзначення Шевченківських днів на Прикарпатті або у пошуці нових і цікавих сценаріїв святкування 200-річчя Кобзаря не можна обійти увагою й ті села, які хоч лише і метрично, але пов’язані з іменем великого українського поета. Бо вони — Шевченкові.

Ігор ЛАЗОРИШИН

Переглядів: 510 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 21. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2021