Як ви вважаєте, хто з австрійських чиновників вважався найзаможнішим у старому Станиславові? За логікою це мав би бути староста, який керував краєм і вважався найголовнішим начальником. Однак жоден із них не збудував у місті власного особняка. А ось керівник бухгалтерії шляхетського суду Карл Баттернай на таке спромігся. У 1842 році він спорудив двоповерхову прибуткову кам’яницю, нині – Старозамкова, 2а.
Будинок виконаний у стилі класицизму, якому притаманні чіткість і стрункість композиційної побудови фасадів, використання ордерних форм, урівноваженість об’ємів, стриманість у зовнішньому декоруванні.
Станиславів першої половини ХІХ століття був, переважно, дерев’яний і одноповерховий, тож «хатинка» Баттерная, за оцінкою історика Грибовича, увійшла до п’ятірки найкращих міських кам’яниць.
Із перших років існування більшу частину будинку винаймала камеральна фервальтерія – відомство, що займалось зборами мита й податків, щось на кшталт нашої податкової. Також там містився склад тютюну і мешкали кілька чиновників, наприклад, начальник фервальтерії Андреас Жулавський, який вирізнявся своїми антипольськими настроями. Коли 27 квітня 1848 року тутешня радикальна молодь влаштували під його вік­нами «котячий концерт», переляканий чиновник викликав солдат. Спалахнула сутичка, під час якої загинув 16-річний гімназист Стефан Гошовський.
У 1860-х фервальтерія вибралася звідси, а споруду придбав купець Гуне Йонас. У 1892-му держава викупила в нього нерухомість для вчительської семінарії, яка 20 років животіла без власного приміщення. Для цього закладу будинок виявився дещо затісним, тож у 1897 році архітектор Георг Шльосс добудував крило від вулиці Шпитальної, внаслідок чого споруда набула Г-подібного вигляду.
Тогочасні вчительські семінарії були закладами освіти для підготовки вчителів початкових шкіл, українських і польських. Курс навчання тривав чотири роки. Існували семінарії державні та приватні, чоловічі та жіночі. Ця була державною чоловічою, при якій існувала початкова школа. У 1936-му, після реформи польських освітніх закладів, семінарія стала Першим державним педагогічним ліцеєм.
Наприкінці 1930-х у початковій школі навчався майбутній публіцист Тадеуш Ольшанський, який залишив цікаві спогади: «У кожному класі, окрім лавок, на яких ми сиділи, під стіною ще стояв ряд крісел, на яких розміщалися ліцеїсти, що спостерігали наше навчання. Траплялося й таке, що вони під наглядом моєї першої вчительки, дуже вродливої пані Антоніни Кузишин, проводили нам лекції. Тоді завжди приходив директор ліцею, Владіслав Драбік, який спостерігав за заняттями. Шкільні класи були на першому поверсі, ліцеїстів на другому, але на перервах ми кружляли по обох поверхах чи бігали у великому дворі. Ліцеїсти були не лише від нас значно старші, ще й вирізнялись одягом – ходили у довгих темно-синіх штанях і таких самих маринарках зі шкільними емблемами на рукавах. До нашого ж одягу, крім охайності, ніяких вимог не висувалося…».
Із встановленням радянської влади ліцей і школу ліквідували. Заклад вів свою історію з 1871 року і бачив багато визначних особистостей. Тут викладали біолог Іван Яхно, історик Роман Заклинський, очільник філії «Просвіти» Михайло Коцюба, вчилися художник Осип Сорохтей, етнографи Олекса Іванчук та Антін Онищук.
Після Другої світової колишня семінарія стала гарнізонною поліклінікою. Військовики тут лікуються і нині.
Сьогодні неможливо сфотографувати будинок у тому самому ракурсі, як на старій пош­тівці. Адже на місті, де тоді стояв фотограф, тепер речовий ринок, обнесений парканом. Але навіть під викривленим кутом видно, що зміни кам’яниці майже не торкнулись. Навіть вікна залишились старі, дерев’яні. На пластикові у військових медиків просто немає грошей.

Іван Бондарев, Михайло Головатий