Слідами старого Станиславова. Плац Франца - 11 Липня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Понеділок, 2016-12-05, 10:29 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Липень » 11 » Слідами старого Станиславова. Плац Франца
4:14 PM
Слідами старого Станиславова. Плац Франца

Першою альтернативою площі Ринок у Станиславові стала площа Франца. Хоча попервах на площу вона мало скидалася.
Сьогоднішній Івано-Франківськ налічує сім площ і майданів. За Потоцьких місто не могло дозволити собі таку розкіш і мало лише одну площу – Ринок.
Це пояснювалося ней­мовірною дорожнечею землі у середмісті, землі, яка була захищена потужними фортифікаціями. Через те щільно забудовувався кожен вільний клаптик, а про сквери, площі та дитячі майданчики годі було й мріяти.
Усе змінилось, коли Станиславів втратив оборонне значення й мури почали розбирати. Першою альтернативою Ринку стала площа Франца. Так звали австрійського цісаря, який примудрився розпочати своє правління як Франц ІІ, а закінчити Францем І (не плутати з його онуком Францем Йосифом І).
У 1835 році монарх помер, і з подачі станиславівського старости Казимира Мільбахера його ім’ям нарекли площу. Хоча попервах на площу вона мало скидалася.
Перший історик міста Грибович пише, що «завдяки його (Мільбахера – Авт.) старанню у 1838 році тут встановлено статую цісаря Франца І, на площі того ж імені, перед циркулярною будівлею. Це немало важило для слави та покращення міста. Перед тим площа Франца була вся забудована маленькими дерев’яними будиночками. Для звільнення місця під статую всі ці ґрунти й будинки були викуплені за 3775 флоринів та знесені».
На станиславівських мапах ім’я цісаря протрималося аж до розвалу імперії восени 1918 року. За ЗУНР майдан перейменували на первосвятителя Русі князя Володимира Великого, за Польщі – на прем’єр-міністра й талановитого піаніста і композитора Ігнація Падеревського. Після війни совіти наз­вали площу іменем начальника пет­роградської ЧК Мойсея Урицького. Що спільного мав той чекіст зі Станиславовом, для краєзнавців і досі залишається загадкою.
У 1990 році площа Урицького стала майданом Шептицького. Митрополит Андрей починав духовну кар’єру як єпископ станиславівський і правив у катедрі, що бічним фасадом виходить на майдан. До того українці вже називали площу іменем Шептицького – в часи німецької окупації.
Поштівка 1907 року заглиблює нас в атмосферу старої Австрії. У глибині ще видно бронзовий пам’ятник Францу І, який поляки знесуть, щойно захоплять владу у місті. Далі височіє катедра, яка від сьогоднішньої відрізняється формою куполів і наявністю невеличкої вежі – сигнатурки, яку згодом знищили арт­обстріли Першої світової.
Кам’яниця ліворуч є справжнім хмарочосом старого Станиславова. Вона була першою та протягом всього ХІХ століття єдиною житловою чотириповерхівкою міста. Споруда має три фасади й досить складну конфігурацію. Першу чергу, від площі Ринок, спорудив домовласник Абрагам Регенштрайф у 1835 році.
Будував на віки. Стіни першого поверху зробили завтовшки 88 см, а вгорі – 65 см.
Через 12 років наступний господар, Абрагам Шльоссер, розбудував ще й з подвір’я. Під час «мармулядової пожежі» будинок теж горів, але потім його не лише відновили, а й розширили. Власник придбав сусідню ділянку з боку майдану й забудував її по фронту. Так утворився третій фасад – удвічі ширший за протилежний.
З самого початку будинок використовувався як житловий. Останній польський перепис подає, що кам’яниця мала 15 квартир, які належали родинам Шльоссерів і Гафуерів.
На початку 1950-х обвалилася частина стіни, що виходила на безіменний провулок. Під уламками загинула дівчина. Тоді кам’яницю відремонтували та укріпили потужними контрфорсами.
У 1955 році перший поверх передали приміській автостанції, автобуси якої зупинялись на площі. Від 1980-го будинок на балансі філії проектного інституту «Укркомунремшляхпроект» (тепер НДІ «Проектреконструкція»). Також там містилася редакція газети «Прикарпатська правда».
Наступні кам’яниці, вже на сучасному фото, закривають дерева. Але вони не схожі на будинки зі старої поштівки. Наприкінці 1980-х майже весь квартал був розібраний як аварійний. Згодом його відбудували, намагаючись зберегти архітектурний стиль ХІХ століття.

Іван Бондарев, Михайло Головатий


Переглядів: 128 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016