Серед багатьох франківських вулиць цій поталанило. Вона є на мапах міста вже понад сотню років і за цей час жодного разу не змінила назви. Першу згадку про неї знаходимо в ухвалі міської ради за 1897 рік, якою панам Іммердауеру і Сусману дозволили відкрити нову вулицю, що мала сполучати Камінського (Франка) та Кілінського (Лепкого). Тоді це виглядало наступним чином: через ґрунти найбільших землевласників прокладалась дорога, після чого робили парцеляцію (поділ) прилеглих ділянок під забудову. 25 травня 1899 року нова вулиця отримала свою першу та єдину назву – Коперника, на честь видатного астронома Миколи Коперника (1473-1543). Його головною заслугою є теорія геліоцентризму, за якою Сонце є центром Всесвіту, навколо якого обертаються усі тіла, у тому числі Земля. Цікаво, що на Коперника претендують і Німеччина, і Польща. Батько астронома був поляк, мати – німкеня, усі свої твори він писав латиною чи німецькою. Можливо, через це німці й не чіпали вулицю під час масових перейменувань 1941 року. Старих поштівок з видами цього куточка Станиславова є лише дві. Одну з них видав власник місцевої книгарні Роман Ясельський у 1910-х. Про особняк на передньому плані інформації обмаль. Його звели наприкінці ХІХ століття на місці давнішого будинку. Він став першим на вулиці. Раніше всі будинки мали конскрипційні номери. Кожен район Станиславова мав реєстр кам’яниць, і коли зводився новий дім, йому присвоювали черговий номер. Особняк на Коперника, 1 має конскрипційний номер 51, решта будинків цієї вулиці – від 270-го. У 1910 році будинок належав містянину Петру Піндельському. Не виключено, що саме він його і збудував. А от перепис 1939-го подає вже іншого власника – доктора Гучнекера. Сьогодні ж там міститься Івано-Франківський центр обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. На жаль, будинок дещо втратив з архітектурного декору. Повністю зник аттик* з боку вулиці Коперника. Можливо, там була ікона Богоматери і через це конструкцію знесли у радянські часи. А на парадному аттику щезли дві масивні вази й велика куля, що увінчувала надбудову. Є й надбання – додатковий димар на даху. Втішає, що збереглися старі вікна. Навіть середнє, яке замурував ще сам Піндельський, досі ніхто не чіпав. Наступні будинки на непарному боці вулиці також щасливо збереглися до наших днів. Вони збудовані на початку ХХ століття й належали аптекарям і чиновникам. Незважаючи на скромні розміри, ці будиночки мали по кілька квартир (зазвичай три), які власники здавали у найм. Взагалі вулиця Коперника трохи нагадує вже знайому нам Словацького (Тарнавського) – такий самий спальний район, тільки для менш заможних мешканців. У глибині поштівки привертає увагу кам’яниця із напівкулястим куполом. Це особняк доктора Міхала Мартиновича, датований 1903 роком (Коперника, 23). Тоді це була чи не найкрутіша будівля на вулиці, зведена у стилі пізнього історизму, з елементами сецесії у декорі. Перед Другою світовою тут мешкав такий собі Ян Михайлів. Зараз будинок також житловий. Протилежний бік вулиці за Австрії виглядав пусткою. Ділянка на розі довго лишалась незабудованою, аж поки у 1930-х поляки не звели чотириповерхову житлову кам’яницю у конструктивістському стилі. Її фрагмент можна побачити на сучасному фото. І на завершення трохи міського фольклору. У міжвоєнній Галичині великою популярністю користувалась пісенька із нехитрим приспівом «Фай-дулі, фай-дулі, фай». Ось один з її куплетів: На вулиці Коперніка, Сидить баба без буціка** Я питаю, де той буцік, Вона каже, же він уцік***. Авторство приписують львівським батярам, але співали її і в Станиславові
* Аттик – декоративна стінка, що міститься над карнизом і завершує споруду. **Буцік – черевик. *** Уцік – утік. Іван Бондарев, Михайло Головатий | 
