Чи вам колись хотілося потрапити… в давню поштівку? Пройтися вулицями Станиславова, зайти до магазинів, чиї вивіски помітні на фасадах будинків? Спробуймо "завітати" до відомої станиславівської крамниці прянощів і делікатесів.

Історія цієї крамниці сягає ще середини ХІХ ст., коли вона належала купцю Вінцентію Маєвському. Вона знаходилась на вул. Карпінського (нині вул. Галицька, будинок не зберігся). В той час там продавали вина, прянощі, делікатеси й солодощі, каву, чай, а також галантерейні товари.

Проте Маєвський увійшов в історію міста не лише як власник магазину, а й як учасник "м’ясної війни" в 1869 р. В той час продаж м’яса в місті повністю знаходився в руках євреїв, які утримували високі ціни. Іґнацій Камінський, який тоді був заступником бургомістра Суханека, рішуче боровся проти єврейських монополістів. За ініціативою Камінського і з допомогою Маєвського, Францішка Седельмаєра, тодішнього власника броварні, і ще кількох свідомих громадян у місті було відкрито "християнський м’ясний магазин".

Різників-християн у місті та його околицях не було, тож активісти запросили фахівця зі Львова. Маєвський і його колеги займалися купівлею худоби на ярмарках і в приватних господарствах, а потім доставляли її різникові. На кожному ціннику в крамниці була зображена туша, розділена на чотири частини відповідно до властивостей м’яса. Ціна шматка залежала також від наявності в ньому кістки. Справи крамниці йшли дуже успішно, але не варто думати, що єврейські м’ясники так легко змирилися з конкуренцією. Вони платили служницям, щоб ті брали у них погане й несвіже м'ясо, а своїм господиням говорили, що придбали той негодящий товар у християнській крамниці. Через постійні інтриги й підступи конкурентів крамниця врешті-решт припинила своє існування.

Вул. Карпінського і будівля крамниці (крайня справа)

В жовтні 1880 р. власником крамниці став такий собі Х. Майзельс, який значно розширив її асортимент. В продажу з’явилися різні види рому, вишукані лікери, мариновані овочі. Згодом бізнесом заволодів Адольф Ґуравський. Крім крамниці, він керував залою для сніданків, а також був акціонером міщанського банку. В 1903 р. пан Ґуравський мало не став директором банку. Більшість акціонерів підтримувала його, але після підрахунку голосів виявилося, що переміг не Ґуравський, а його суперник Мечислав Пашковський. Обурені акціонери надіслали протест до господарського суду, в якому висловили недовіру до результатів виборів. Під протестом поставили підписи близько ста осіб, але їхні зусилля виявились марними, бо директором банку все одно став Пашковський.

В жовтні 1904 р. крамниця Ґуравського збанкрутувала, але її викупила Ксаверія Ґуравська – мабуть, донька чи інша родичка власника. В червні 1906 р. вона продала крамницю новим власникам – Александеру Боніковському і Віктору Брошньовському.

Якщо уважно придивитися до поштівки, на вивісці крамниці можна побачити ім’я "Aleksander", а на рекламі збоку – напис польською мовою "Handel towaròw korzennych, deikatesòw i win A. Bonikowskiego" (Гандель прянощів, делікатесів і вин А. Боніковського).

Але куди ж подівся другий співвласник – Віктор Брошньовський?

Його доля склалася трагічно – він помер у травні 1909 р., проживши лише 28 років. Брошньовський перебував у віденській клініці, яка спеціалізувалася на легеневих хворобах, тож, очевидно, причиною такої ранньої смерті були сухоти – туберкульоз на початку ХХ ст. вважався невиліковним.

Судячи з усього, "осиротілий" Боніковський непогано давав собі раду з бізнесом. На вітрині крамниці можна помітити рекламу паленої, тобто обсмаженої кави.

Як бачимо з реклами в "Кур’єрі станиславівському" від 11 листопада 1906 р., Боніковський і Брошньовський справді основний наголос робили на продажі кави. Півкіло обсмаженої кави "меланж" першого ґатунку в крамниці продавалися за 2,80 корон, другого ґатунку – по 2,40, третього і четвертого відповідно по 2 і 1,60 корон. В рекламі власники запевняли, що кава обсмажується за допомогою гарячого повітря відповідно до всіх правил гігієни. Свіжу порцію кави обсмажували щодня.

Колишній власник Адольф Ґуравський інколи розміщав віршовану рекламу свого магазину. Пани Боніковський і Брошньовський продовжили цю добру традицію. У вересні 1906 р. вони розмістили у пресі рекламний віршик такого змісту:

– Ти куди спішиш так дуже?

– Та до гандлю, милий друже!

– А, до гендлю? До якого?

– Був давніше Ґуравського.

Зараз власник – Боніковський

І партнер його Брошньовський.

Вони лад там навели

І товарів завезли.

Що за цукор, що за кава,

Масло, сир і всяка страва!

Бринза свіжа і смачнезна,

Вибір вин там величезний.

Аж вже слинку в роті чую.

Хто не вірить – хай скуштує!

Олена Бучик