Якщо ви думаєте, що шопінг-тури і віртуальні екскурсії – це винахід нашого часу, то мусимо вас запевнити, що наші предки на початку ХХ століття теж дуже полюбляли ці розваги. Плануючи «вицєчки», тобто екскурсії, мешканці тодішнього Станиславова враховували кожну дрібницю, а особливо зважали на примхливу погоду. Що стосується вибору екскурсій, то він практично не поступався сучасній пропозиції на туристичному ринку.

Туристичні екскурсії та поїздки на природу

Ще на початку ХХ століття преса активно переконувала містян у корисності піших екскурсій на природу. Причому газети радили не брати з собою алкоголь та забагато їжі, щоб отримати максимальну користь для здоров’я.  В квітні 1901 року журналіст газети «Кур’єр станиславівський» описав ідеальну, на його думку, вилазку на природу: «Краєвид змінюється щохвилини, очі насолоджуються зеленню та блакиттю небес, легені спрагло вдихають пахощі квітів та збіжжя, втомлений розум відпочиває. Аж ось видно лісок. Тут екскурсанти роблять привал і купаються в чистому потічку. Потім вони п’ють по склянці молока, купленого в селянській хаті, й повертаються до міста. Саме такою мусить бути екскурсія на природу – багато зелені і повітря, руху і пісень. Цивілізація віддалила нас від природи, тож стараймося повертатися до неї якнайчастіше».

Найбільш завзятими екскурсантами були станиславівські залізничники, адже різноманітні мандрівки дуже часто організовувало їхнє професійне товариство. Так, у серпні 1906 року залізничники вирушили на екскурсію до Ворохти, де знаходилася їхня база відпочинку. Тут екскурсанти насолоджувалися вечіркою в саду під звуки оркестру і співи чоловічого хору. Цікаво, що екскурсія була настільки добре організованою, що враховувала всі примхи погоди, яка в горах є дуже непостійною. Перед виїздом організатори отримали з Ворохти телеграму про стан погоди. Екскурсанти перебували на базі три дні, і в програму входили також походи в гори. Про те, відбудеться похід чи ні, гостей повідомляли… залпи з мініатюрної гарматки, що розміщувалася на туристичній базі. Якщо гарматка давала три залпи, екскурсія мала відбутися, якщо ж мовчала, то похід переносився на наступний день.

Великими любителями мандрівок були також станиславівські пожежники, які часто організовували цікаві екскурсії. Так, у липні 1911 року вогнеборці дуже великою компанією – близько чотирьохсот чоловік – вирушили до Яремчі. Екскурсія всім настільки сподобалася, що по приїзді пожежники влаштували вдячну ходу для Юзефа Вєжейського – тодішнього начальника станиславівської пожежної служби. Ввечері 26 липня того року учасники екскурсії пройшлися вулицями міста з різнокольоровими ліхтариками та у супроводі місцевого оркестру «Гармонія» до будинку, де мешкав Вєжейський, і під його будинком оркестр заграв гарну мелодію.

У серпні 1903 року відбулася поїздка на Говерлу, організована Станиславівським відділенням польського Татранського товариства – громадської організації, яка займалася розвитком туризму у Східних Карпатах. Туристи прибули до Ворохти 15 серпня о десятій ранку і звідти вирушили в дорогу. Група йшла вздовж Прута до схрону, де подорожні переночували. Наступного дня о шостій ранку почався підйом на Говерлу, після якого група перебувала на вершині близько двох годин, відпочиваючи і милуючись чудовим краєвидом. Близько одинадцятої години дня туристи спустилися з гори і відбули до Ворохти, де повечеряли і сіли на вечірній потяг до Станиславова. Кожен подорожній мав із собою запас їжі на два дні, але нести важкі рюкзаки учасникам екскурсії не доводилося. Для цього вони наймали спеціальних працівників, які супроводжували їх під час поїздки.

Популярним напрямком як для коротких екскурсій, так і тривалого відпочинку був пансіонат доктора Ромуальда Жураківського в Татарові. Він розташовувався на вишині і був весь оточений хвойними лісами. Станом на 1911 рік тут уже працювало електричне освітлення, що було рідкістю в ті часи. Тут можна було не лише відпочити, а й підлікуватися та зняти нервове напруження за допомогою ванн із мінеральною водою та інших фізіотерапевтичних процедур.

Промислові екскурсії          

У 1878 році в Станиславові запрацювала філія львівського Політехнічного товариства. Його основною метою було поширення серед населення технічних, природничих та промислових знань. В різні роки станиславівську філію очолювали найвідоміші інженери міста – Кароль Шукевич, Ґустав Ґейер, Володимир Крупка, Александер Адельман. Товариство влаштовувало пізнавальні лекції, зустрічі, організовувало в середньому по п’ять екскурсій у рік до різних промислових об’єктів, музеїв чи інших місць, які допомогли б охочим збагатити свої знання.

У 1903 році учасники товариства здійснили низку екскурсій промисловими об’єктами Станиславова та його околиць. Зокрема вони вирушили до фабрики пресованих дріжджів у Драгомирчанах, яка мала найновіше на той час устаткування, до міської газовні, де їм розповіли про спосіб виробництва газу, продемонстрували внутрішнє обладнання та лабораторні дослідження щодо використання газу та його якості. Гості завітали також до гарбарні панів Горовіців, яка, однак, їх не вразила, бо шкіри оброблялися там застарілими методами, які вимагали значно більше часу і зусиль ніж новіші технології. Значно краще враження справила на екскурсантів рафінерія братів Габерів, яка мала цілком прогресивне як на той час обладнання. Щоправда, у рафінерії були великі проблеми з утилізацією шкідливих відходів виробництва.

У травні 1909 року учасники Політехнічного товариства відвідали фабрику залізних конструкцій «Енд і спілка» в Княгинин-Колонії. Екскурсія виявилася дуже пізнавальною, адже це підприємство було одним із небагатьох у тодішній Галичині, яке виготовляло продукцію з литого заліза. Зокрема там виготовлялися залізні бочки для нафти і спирту, металеві вікна, куполи для дахів. Саме підприємство «Енд і спілка» виготовило куполи під час реконструкції станиславівського вокзалу в 1906-1908 роках, залізну конструкцію для мосту через Дністер у Нижневі, мосту через Віслу в Кракові та купол для костелу отців-домініканців у Львові.

Шопінг-тури

Незважаючи на те, що в Станиславові початку ХХ століття було достатньо хороших магазинів із багатим асортиментом, мешканці міста час від часу вирушали на закупи до Львова, Кракова чи Відня. Там часто відбувалася великі промислові ярмарки та виставки-продажі, які були магнітом не лише для любителів покупок, а й для підприємців.

У Львові любителів шопінгу також приваблювали знамениті пасажі – пасаж Андреоллі на площі Ринок, збудований у 1768 році в стилі ампір, пасаж Гаусмана на нинішньому проспекті Свободи та інші. Так, у червні 1904 року непосидючі станиславівські залізничники та члени їхніх сімей вирушили у шопінг-тур до Львова, де тоді проходив великий ярмарок. Там була представлена промислова продукція виробників зі всієї Галичини. Однак, вирушаючи на закупи, екскурсанти не забули й про культурну програму, зокрема завітали у львівські музеї, а ввечері на театральну виставу.

У жовтні 1902 року екскурсанти зі Станиславова поїхали до Відня й Праги на шість днів. У Відні вони відвідали технологічний музей та численні крамниці, а в Празі завітали на велику виставку-продаж найсучасніших на той час промислових товарів і закупилися виробами ручної роботи чеських ремісників. Згодом туристи ділилися своїми враженнями від шопінгу у Відні: «Ґрабен – найкраща вулиця старого міста. Тут знаходяться розкішні кав’ярні та магазини і вечорами завжди натовп, який неквапом прогулюється. Найбільше звертають на себе увагу магазини одягу й модних аксесуарів. Дами постійно входять і виходять із них. Жительки Відня дуже ретельно слідкують за паризькою модою, але ставляться до неї більш незалежно, ніж дами у Берліні. Це помітно з того, що, незважаючи на слідування паризьким модним зразкам, вони додають до них свої оригінальні ідеї».

Віртуальні екскурсії

Ще у грудні 1897 року будь-який мешканець Станиславова міг собі спокійно сидіти у зручному кріслі, а перед його очима пропливали мальовничі краєвиди далеких та екзотичних країн. Ну чим не віртуальна екскурсія? Саме так працював фотопластикум, тобто демонстрація діапозитивів на фарбованих скляних пластинах. Основні теми показів – пейзажі, культурні й архітектурні пам’ятки різних країн, важливі події. Наприклад, у листопаді 1901 року глядачі мали нагоду «помандрувати» мальовничими містечками в австрійських Альпах, а у грудні 1908 року здійснити «екскурсію» до Флоренції та її околиць. Нова серія діапозитивів з’являлася кожного тижня й налічувала 50 зображень. Фотопластикум працював щоденно з 16.00 до 22.00, а в неділю й у святкові дні – з 10.00 до 22.00. Ціна за сеанс була просто смішною – лише 10 центів. У закладі безкоштовно роздавалися програми подальших показів. Зазначається також, що станиславівський фотопластикум був 46 разів премійований, обладнаний «у паризький спосіб», мав газове освітлення з рефлекторами, зображення приводяться в рух механічно, а зал з почекальнею просторі, з доброю вентиляцією і обслугою.

Першого власника фотопластикуму звали А. Кочурба, проте уже в 1900 р. господарем закладу згадується Станіслав Хованець, засновник відомої друкарні. Ось як описувала фотопластикум місцева преса в листопаді 1900 року:  «Фотопластикум пана Хованця був відкритий у четвер, і громадськість надалі відвідує його дуже активно. Облаштований надзвичайно елегантно, навіть більше, з великоміським комфортом, він також споряджений високоякісним склом, а інше обладнання таке зручне і гарне, що відвідувачі фотопластикуму проводять у ньому час із великою приємністю. В залі, де міститься фотопластикум, завдяки досконалій вентиляції панує приємна атмосфера, немає неприємного запаху гасу, оскільки лампи освітлюються газом, а зручні диванчики й крісла запрошують до відпочинку тих, хто на місці змушений почекати. Зала фотопластикуму прикрашена гарними драпуваннями й шпалерами, оздоблена дзеркалами, квітами й статуями і нагадує, а може й перевершує, подібного роду заклади в європейських столицях».

Фотопластикум кілька разів змінював адресу – знаходився у приміщенні друкарні Хованців (вул. Бельведерська, 8), у будинку № 5 поруч з друкарнею (до наших днів не зберігся),  а після 1906 року на вул. Смольки, 1 (нині вул. Л. Бачинського).

Олена БУЧИК