В інтерв’ю для газети «Галичина» етнолог, доцент кафедри етнології і археології ПНУ ім. В. Стефаника Світлана Боян розповіла про особливості Святого вечора на Прикарпатті — як у цей день господиня добувала новий вогонь, для чого у вареники клали копійки та обкурювали хату, чому всі члени родини святу вечерю їли з однієї миски, яке магічне значення має свічка на святвечірньому столі.
- Як відомо, надвечір’я Різдва Христового має свої особливості. Розкажіть про них.
— Надвечір’я Різдва Христового сповнене глибоких церковних відправ, багатих народних обрядів і звичаїв. Чимало народних традицій, що сягають ще язичницьких часів, набули християнської символіки і несуть у собі християнські ідеали любові, прощення, щедрості та є яскравим свідченням української ментальності — працьовитості, гостинності, поваги до предків, відчуття святості родини, дбайливого господарювання. Вся родина цього вечора неодмінно має бути разом, щоб протягом року пам’ятати про міцність родинних зв’язків. Старі люди вважали, що той, хто проведе Святвечір поза сімейним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. Важливо також цього дня пробачити всі кривди, що були заподіяні, щоб не брати образи й поганий настрій із собою у майбутній рік.
На Прикарпатті, як і у всій Україні, кожна християнська родина виконувала магічні дії з надією на великий урожай, приплід худоби, а також на мир, спокій та здоров’я всіх її членів. Неприпустимі цього дня сварки, гамірне поводження дітей, щоб неспокій не ввійшов у хату на цілий рік. Уся родина, усе живе й неживе, що має стосунок до сім’ї, повинно бути готове до зустрічі урочистого свята. і обов’язково треба повернути до господи все, що було де-небудь забуте або кимсь позичене.
- У чому виявлялася магія на Святвечір?
— На Прикарпатті Святий вечір супроводжувався, крім приготування 12 страв, ще й їх магічним насиченням, а також вся робота, яку виконували цього дня господар чи господиня, мала магічний або навіть сакральний характер. Відомо, що в нашому краю ще з ХIХ ст. цього дня від самого ранку господиня готувалася до вечері: передовсім виконувала магічну дію — добувала новий вогонь. Для цього брала кремінь та кресало, що пролежали під образами останні 12 днів, хрестилася тричі й аж тоді викрешувала «новий вогонь», ставши обличчям до сходу сонця. Протягом останніх 12 днів останнього місяця господиня сушила 12 полін, якими й на Святий вечір розпалювала новий вогонь у печі. Відтак наставав час готувати 12 святкових страв. Зазвичай — це кутя, узвар, гриби, варений горох, капуста, смажена риба, квасоля, вареники, картопля, пампухи, голубці, кисіль. У кілька вареників замість начинки клали копійки — кому дістанеться, той увесь рік буде багатим. Особливістю Святого вечора було те, що вечеря мала бути обов’язково пісна; до столу господиня переважно подавала дари саду й городу — узвар із сушениць, капусту, картоплю, бурячки тощо, аби таким чином подякувати рокові, що минає, за добробут родини.
У день перед Святвечором дотримувались строгого посту. Заведено було цього дня не снідати й не обідати. Дещо з’їсти в обідній час дозволяли хіба що дітям. Всі члени родини мали підготувати як душу, так і тіло до Різдва.
Важливим ритуальним дійством було обкурювання хати. Господарі дому з хлібом і ладанкою в руках обходили все своє господарство, обкурюючи і таким чином забезпечуючи захист дому від різних злих сил. Для цього господар набирав жаринок з печі у горщик чи миску та кидав трохи ялівцю і обходив з тим хату.
Тим часом господиня посипала землю довкола своєї господи дрібним насінням маку-самосівки, щоб вберегти своє господарство від відьом та злих сил.
Коли сходила вечірня зоря, до хати входив господар і урочисто повідомляв, що Святвечір розпочався. Перед вечерею вся сім’я вклякала і молилася, щоб Господь Бог допоміг спожити вечерю, і всі дякували за прожитий рік. Першим споживав кутю господар. Перед тим благословляв її, тричі перехрещуючи ложкою. Після цього першу ложку куті, або три перші ложки підкидав до стелі, промовляючи при цьому: «Брикайте воли, корови, телята і ви, дитинята!» чи «Скачіть, бички, і ви, телички!». Це дійство мотивували тим, щоб «велася худоба, народжувались і росли здоровими діти». На останнє також вказує й інша примовка: «Щоб були хлопчики, як горобчики, а дівчатка, як ластівочки». Всі члени родини святу вечерю їли з однієї миски, щоб сім’я була дружна. Кутю не доїдали, а залишали на дні макітри. Далі переходили до інших страв, які турботлива господиня, постійно чергуючи, подавала до столу. За традицією і всі наступні страви теж їли з однієї миски.
Вважалося, що в цей вечір всі мають бути ситими, нагодованими, щоб достаток був у хаті. Після вечері родина колядувала.
- У нашому регіоні, як відомо, неабиякого значення надавали й господарській магії...
— Цього величного дня на Прикарпатті з пошаною ставились до свійських тварин, тому що вважали, що в ніч на Святвечір худоба має здатність розмовляти і може поскаржитись Богові на недбале ставлення господарів до них. В жодному разі не можна було бити тварин — це великий гріх. і перш ніж перейти до святкової трапези, кожен господар повинен досхочу нагодувати свою худобу щонайкращим сіном — отавою, подякувати їй за вірну службу протягом минулого року. Господиня в цей час так само годувала свійську птицю. Деякі господині сипали курям зерно посеред подвір’я, мовляв, «щоби ся кури не розходили по чужих дворах і яйця не губили».
Перед вечерею гуцули збирали по одній ложці з кожної страви і кидали її у відро, в яке доїли корову. При цьому казали, «що це пастухам ся належить». Всю ніч посудина зі святвечірніми стравами стояла на печі, а вранці господар йшов до стайні й згодовував кожній тварині, птиці.
Магічні дії помітні після завершення вечері — ложки, якими їла вся родина, зв’язували докупи, «щоб череда ся купи тримала», а потім, не миючи, запихали їх у дідуха, «щоб сім’я була дружна». Господарською магією пронизана імітація дітьми домашньої птиці. Діти часто залізали під стіл і там квокчали, щоб квочки сідали, а щоб кури неслись, примовляли: «Куд-кудак, куд-кудак, знесе курочка яйце, як кулак».
- На Святвечір кожна родина обов’язково згадує своїх померлих родичів, припрошує їх взяти участь у вечері. Як поминали померлих у цей день на Прикарпатті?
— У деяких прикарпатських селах господар дому тричі обходив «за сонцем» навколо столу з кутею та свічкою в руках, потім на колінах перед образами молився за померлих родичів. Дружина й діти діяли аналогічно. Далі господар закликав всі грішні й праведні душі на Святу вечерю, підійшовши до вікна, тричі промовляв: «Просимо, всі тайні, до вечері». Під цим означенням «тайні» розумілися всі померлі родичі, душі яких закликали на Святий вечір до хати на вечерю. інколи називали всіх померлих родичів по імені. Вірили, що коли сідати за стіл, необхідно подути на стілець, щоб не притиснути мертву душу, яка, ймовірно, прийняла запрошення на цю святкову вечерю. Під час вечері обов’язково має світити світло у всіх кімнатах будинку, що пов’язано із приходом померлих душ на вечерю.
Напередодні вечері, впоравшись з усіма передсвятковими турботами, сім’я, нерідко в повному складі, вирушала на кладовище, з тим, щоб, помолившись, запалити свічку на могилах померлих родичів. Дехто з собою брав невеличку тарілочку куті, кілька пампушків.
Після Святої вечері фактично на всій території Прикарпаття стіл, за яким вечеряли, не прибирали, обов’язково залишали на ньому свічку запалену, макітру з кутею та чисті ложки, а подекуди і немиті «для душ померлих родичів», які приходили на вечерю. Такий звичай поширений і тепер серед населення, в який твердо вірять і дотримуються його, оскільки вважають: коли не залишити святкового вечірнього столу на ніч, то душа померлого родича була б засмучена.
Велике магічне значення має свічка на святвечірньому столі, яка служить символічним дороговказом душам померлих, які у цю таємничу ніч навідуються в колись рідну домівку. Водночас свічка в таку мить виражає невмирущу пам’ять про померлих родичів. Таке ж значення має свічка, запалена у цей святочний час на могилах предків.
На Прикарпатті раніше часто були поширені народні вірування про смерть, що побутують у цей вечір. Скажімо, під час святвечірньої трапези не дозволялося вставати з-за столу, а чужим заходити до хати, адже це, за переконанням місцевих жителів, віщувало смерть когось у родині.
- Дуже поширеними на Прикарпатті були народні прикмети щодо Святого вечора. Розкажіть про них.
— Будь-яка дрібничка під час святкової вечері має величезне значення. Наприклад, якщо трапилося так, що в господі гостює стороння людина, її обов’язково кличуть до святкового столу. Гість на Святвечір приносить щастя в оселю. Якщо за святковою вечерею дівчина чхне — це знак, що вона заміж вийде незабаром, якщо хлопець — добрим козаком буде. існує заборона промовляти цього дня, а особливо перед вечерею, слово «мак». Для його означення використовують синоніми: «зернята» («зерніта»), «насіння» чи знеособлене — «те, що там лежить». Побутування такого повір’я зумовлене віруванням у те, що промовляння вголос може послабити магічні властивості цього оберега.
Цього вечора спостерігали за природними стихіями. Приміром, якщо на Святий вечір падає сніг, то корова даватиме багато молока, а якщо багато зірок на небі, то кури добре нестимуться. Якщо цього дня була відлига і утворилися бурульки на стрісі, то це на урожай зернових. Якщо на деревах іній — на багатий врожай саду.
У селах Прикарпаття ще й понині збереглися залишки вірувань у «полазника» — того, хто першим приходить колядувати на Різдво. Якщо до оселі першими увійшли діти, молоді здорові чоловіки, то це добрий знак: упродовж усього року всі будуть здорові й гроші не виходитимуть із хати.
- Чи робили в цей святковий час якісь дії, які б свідчили про любовну магію?
— Ніч на Різдво та Щедрий вечір — це період різноманітних ворожінь. Зокрема, повечерявши, молода дівчина, бажаючи вийти заміж, вибігала з хати і стукала ложками, а потім прислухалася, чи загавкає собака і з якого боку. Почувши гавкіт, вона раділа, знаючи, що це ознака скорого заміжжя, заодно дізнавалася і про те, з якої сторони буде її суджений. Відсутність гавкоту означало, що час одруження для дівчини ще не настав.
- Як ви вважаєте, нині прикарпатські родини належним чином дотримуються традицій, звичаїв, обрядів і ритуалів?
— Саме в нас на Прикарпатті повніше збережено народні традиції, переважно серед сільського населення. Щоправда, нині прикарпатські родини намагаються зберігати святвечірні звичаї, хоч у зміненій формі — без 12 страв, а з меншою кількістю, проте обов’язково з кутею, дідухом, свічкою, різдвяним хлібом на столі та колядками. Кожен із нас, українців, кожна українська сім’я, родина повинні відроджувати і примножувати ті призабуті звичаї, традиції, вірування у своїй родині, наповнювати переддень Христового Різдва радісною, світлою, чарівною атмосферою.
Оксана ПРОЦЮК |
