Саме у Яблуньці  відбулися районні урочистості із відзначення ювілею Антона Могильницького.  Вони розпочалися поминальною панахидою на могилі письменника, а продовжились у школі історико-літературним вечором  "Антін Могильницький — будитель народного духу в Галичині”.  То була щира і зворушлива година не просто спогадів про митця, але й роздумів над сенсом життя, над питаннями національної гідності та національної ідентичності українців. Заслуга в цьому — яблуньських педагогів, які працювали і над сценарієм, і над підготовкою свята.  А це — заступник директора школи з виховної роботи Світлана Гринішак, педагог - організатор Ольга Микитчак, вчитель історії Ольга Рудик, вчителі української мови та літератури Галина Кузюк і Галина Купчак, вчитель образотворчого мистецтва Наталія Князевич, шкільний бібліотекар Наталія Стефанців.  Під їхнім умілим керівництвом школярі презентували присутнім цілісну композицію про життєвий і творчий шлях Могильницького, звертаючись до його біографії і його творів.

Чи не найголовнішим їх змістом була боротьба за рідну мову. Про це він пише у вірші "Рідна мова”, де зазначає: "Кожний нарід, хоть би дикий, Любить свій родинний край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай... Лиш невдячний син Бескидів Згордив свій любимий рід. Жичив мови від сусідів, А до своєй чує встид...” Про це він говорив і в крайовому сеймі, і будучи делегованим у Віденську Державну раду, де неодноразово ставав на захист мови, вимагав її запровадження у школах і державних установах, пристрасно виступаючи: "...яко русин з роду, говорю я з глибини руського серця, що руський язик є цвітучий, совершенний і був колись язиком польського королівського двора і дворян... Нині твердять наші противники, що руський язик неспосібний до шкіл, до науки...”

Саме після цієї промови Могильницький позбувся чину декана, ще й нажив собі слави непокірного священика. І хоч його сім'ї, в якій виховувалось тринадцятеро дітей, було непросто жити в таких умовах, однак від своєї позиції Могильницький не відступався. А революційні події 1848 року в Галичині  дали поетові новий імпульс до надзвичайно інтенсивної творчої праці. У цей час він пише вірш "Пробудися, соловію”, звертаючись так до побратима Якова Головацького і закликаючи його до активної діяльності. Пише один із своїх найкращих творів - баладу "Русин-вояк”, показуючи героїзм русинів, які у складі австрійської армії воювали з Наполеоном. Пише поему "Скит Манявський”, основою якої стають перекази і легенди про заснування монастиря.

Усе це є свідченням того, що Антін Могильницький залишив після себе нехай невелику, але дуже вартісну літературну спадщину. Втім, у радянські часи про пошанівок творчості Могильницького практично не йшлося. Ще б пак! Головна думка його творів -  Україна, українська історія, українська мова. До того ж автор їх — священик! Ще й уніат!

У цьому ракурсі хочемо пригадати таку вельми цікаву історію. Наприкінці 80-их років уже минулого століття члени літературно-мистецької студії, яка працювала при тодішній богородчанській районній газеті "Нове життя” та виконком Яблуньської сільської ради вирішили провести вшанування памяті поета. Зібралися  жителі села, приїхали гості. Але захід не відбувся. Його відмінили... секретар райкому партії та працівник районного відділення КДБ. Відмінили через уже згадані вище причини "неугодності” Могильницького.

Але час наближав Україну до незалежності, до відновлення історичної пам'яті, до  повернення імен тих, хто заслужив цього своїм життям та діяльністю. Серед них – і Антін Любич Могильницький. У травні 1994 року на фасаді будинку культури у Яблуньці було відкрито меморіальну дошку письменнику. Про його творчість вчителі розповідають дітям на уроках української мови та літератури. А нинішній ювілейний рік — рік 200-ліття від дня народження Могильницького – привернув особливу увагу громадськості до його постаті. Свідчення цього – проведене у Яблуньці свято.

Участь у вшануванні пам'яті Могильницького разом із жителями села взяли почесні гості – заступник начальника управління культури облдержадміністрації Василь Тимків, завідувач сектора внутрішньої політики Богородчанської райдержадміністрації Ігор Семків, голова обласної організації Національної спілки письменників України Євген Баран, історик, краєзнавець, член НСПУ Василь Бабій.  У своїх виступах вони зазначали: добре, що такий вечір пам'яті відбувається саме у школі, бо кому ж, як не молодим, нести далі ідеї, якими була багата творчість письменника; добре, що ми звертаємося до таких постатей, адже Могильницький показав, як твердо і наполегливо треба захищати усе своє, рідне, українське.

Завітали у Яблуньку і калушани - поетеса, заслужений вчитель України, голова Калуської районної організації ВО "Свобода” Оксана Тебешевська,  краєзнавець із села Підгірки Микола Когут, скульптор  Ігор Семак, який виготовив погруддя письменника і передав його до музею родини Франка у Підгірках — там є експозиція, присвячена Могильницькому. Вони розповіли про те, що у Калуському районі також відбувся цілий ряд заходів, приурочених ювілею їхнього земляка. У рамках відзначення цієї дати делегація від району приїжджала 24 лютого у Яблуньку, залишивши на могилі письменника  пригорщу рідної йому підгірківської землі. А тепер калушани раді були приєднатися до урочистостей на Богородчанщині, де закінчився земний шлях Антона Могильницького.

..."Серед невизнаних і визнаних повинен бути хоч один, хто стане речником і вісником, і перевізником годин”, -- такими поетичними рядками завершували літературну зустріч у школі яблуньські старшокласники.  Про Антона Могильницького і справді можна сказати, що йому судилося стати отим перевізником годин, перевізником часу, адже своїм щирим і пристрасним словом він озивається до нас крізь дві сотні літ. І хоче, щоб ми почули його. І хоче, щоб берегли ті безцінні скарби, якими багата кожна нація — державність, історію, родовідну пам'ять, мову. Тож почуймо. І бережімо.

* за інформацією Богородчанської РДА