Велич Галича, яку зберігає дім Михайла Фіголя - 8 Серпня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Субота, 2016-12-03, 11:46 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Серпень » 8 » Велич Галича, яку зберігає дім Михайла Фіголя
10:01 PM
Велич Галича, яку зберігає дім Михайла Фіголя

В Івано-Франківську є чимало цікавих вулиць та будинків. От в одному з будинків на вулиці Михайла Фіголя оживає в мистецьких формах велич Давнього Галича — саме там мешкав великий художник, мистецтвознавець Михайло Фіголь, який ще  за життя встиг створити на власному подвір’ї музей, хоча і в самому будинку — справжня картинна галерея. Важко відвести очі від стін, котрі прикрашають полотна-шедеври. Нині безцінні картини Михайла Фіголя та інших не менш знакових художників оберігає дружина майстра Тетяна Фіголь. Вона й провела кореспондентові «Галичини» незабутню екскурсію художнім князівством свого чоловіка.

Святовид на Долинській
Раніше вулиця Фіголя називалася Долинською. Її перейменували того ж року, коли помер митець — у червні 1999-го. Швидко знаходжу потрібний мені будинок. За високою брамою не бачу нічого. Натискаю на дзвінок. Мені відчиняє інтелігентна жінка. Це вдова Михайла Фіголя Тетяна. Нині вона сама владарює у будинку-музеї та оберігає безцінні полотна свого чоловіка й інших не менш знакових майстрів пензля.  
За брамою відкривається затишне подвір’я. Одразу увагу привертає кам’яна язичницька скульптура. Це Збруцький Святовит (Світовид). «1848 року після повені його голова показалася з води Збруча в селі Личківці Гусятинського району на Тернопіллі, — розповідає Тетяна Фіголь. — Його оригінал зроблено з вапняку, наша копія — бетонна». Зупинившись на хвилинку біля Святовита та прослухавши цікаву розповідь про скульптуру від пані Тетяни, йдемо далі. Мій екскурсовод відчиняє двері, і я потрапляю у прохолодне та просторе приміщення музею.

Екскурсія музеєм
— Михайло Фіголь з Крилоса, народився 18 жовтня 1927 року, — починає екскурсію пані Тетяна. — Його мама розповідала, що коли він був ще маленький, бігав у сорочині, штанців не мав, то тато його брав за руку і водив до себе на роботу, на розкопки. і там Михайлик усе щось знаходив, тому мама попришивала йому до сорочини кишеньки, щоб він мав куди  складати свої знахідки. і потім це все виросло у нашу експозицію — своє життя мій чоловік присвятив Галичу...
Музей Михайла Фіголя збудовано ще під пильним наглядом майстра та за його проектом. Усі полотна розвішував сам художник. «Музей будували до 1100-річчя Галича. Я чула, як він говорив архітекторам: «Хлопці, зробіть мені проект якоїсь такої шопи, аби я міг зробити виставку». Оце, що є тепер, то все він виставив, окрім тих пейзажів, які я тепер доклала, бо всі питають: А що, Михайло не малював нічого, окрім Галича? Малював. А 18 вересня 1998 року було урочисте відкриття музею, мій чоловік сидів отут за столом, було повно людей. За якийсь час він зачав хворіти, а 25 травня 1999-го помер».
Пані Тетяна веде екскурсію докладно, цікаво, добре знає історію княжого Галича, тому детально розповідає про ті давні події, котрі через багато століть ожили з-під пензля її чоловіка. Зізнається, що ця іпостась їй до вподоби, хоча все життя пропрацювала лікарем-педіатром. А чи часто до музею приходять відвідувачі? «Приватні особи бувають час від часу, — чую у відповідь, — а студентів мені водять багато, з усіх трьох університетів івано-Франківська».
Верхній ряд експозиції — це закономірно, портрети 17 володарів Галицько-Волинського князівства. По боках — храми, збудовані галицькими майстрами.  Внизу — великі полотна: «Вернигора», «Крилоське Успіння», «Посли візантійського царя Еммануїла II в Галичі»... «Це його остання робота, — коментує пані Фіголь. — Вона майже до його смерті висіла у хаті, а потому він переніс її сюди і казав, що буде деталізувати орнаменти, але вже того не зробивѕ» 
Дружина митця зізнається, що не може вибрати з численного доробку свого чоловіка якусь одну найбільш улюблену картину, адже знає їх усі. Помалу просуваємося до середини виставкової зали — збоку на полицях книжки художника: монографія, докторська дисертація, яку Михайло Фіголь захистив перед самою смертю, поряд висить його професорська мантія, яку він жодного разу так і не одягнув, над стелажем — його автопортрет. Відчувається присутність майстра. 
Не зупинитися біля «Роксолани» складно, проникливий погляд цієї видатної українки, тонко виписаний Фіголем, вабить, мабуть, усіх відвідувачів експозиції. За словами дружини, малював Роксолану з гравюри, яку зробив німець з натури. «Одяг, орнамент — усе таке, як на тому портреті, а от обличчя змалював зі своєї дочки Ксенії», — констатує пані Тетяна.

Дім-галерея
Після оглядин експонатів у музеї йдемо до хати. З порога нас зустрічає запах свіжої випічки та голос «брехунця». На стінах — картини. Їх надзвичайно багато: полотна Михайла Фіголя, Опанаса Заливахи, Мінаса Аветісяна, Григорія Смольського, Данила Нарбута, Дениса Іванцева, Михайла Гаврилка, Олександра Коровая, Ярослава Пстрака... «Це така у нас колекція, — випереджає моє запитання господиня. — Вона досить велика, щось товариші дарували, щось купували, і так вийшло».
Кожна кімната просторого будинку більше нагадує музейну залу, аніж житлову кімнату, тут не лише художні полотна, піч зі старовинними кахлями, керамічні тарелі, подушки, вишиті давнім орнаментом. «Отак я живу в музеї, — констатує пані Тетяна. — Старовинні речі ще почав збирати мій чоловік. Як ми зійшлися, то я мала валізку книжок і він мав валізку книжок, більше нічого. Ми змінили 11 квартир. Вже у нас було двоє дітей, як моя мама приїхала до нас і каже: «Доки ви будете в кімнаті і кухні по найму жити? Я продаю хату в селі і дам вам гроші будуватися». А 1970 року ми перейшли в цю хату».
Тетяна і Михайло Фіголі у шлюбі прожили 43 роки. Мають сина Олексія, дочку Ксенію, четверо внуків і троє правнуків. А познайомилося подружжя на танцях. «Михайло був дуже порядною людиною, — розповідає дружина. — Брехні для нього не існувало. В молодості він за мною дуже упадав, а для мене він був просто недосяжний за своїми знаннями. Ми, медики, дуже вузькоспеціалізовані, а він був інтелігентом, інтелектуалом, усе знав, усе мені щось розказував, а я дивувалася, звідки він то знає, бо тоді освіти ще не мав. До інституту живопису, скульптури та архітектури ім. іллі Рєпіна, що в нинішньому Санкт-Петербурзі, вступив аж після армії, тоді йому було 30 років. А в житті по-всякому було. За дітей з ним часто сварилися. Син наш був дуже жвавий. Він як прийшов до класу після появи «Ну, постривай!», то всім хлопцям малював ззаду на майках вовка чи зайця. Деякі мами тих дітей дякували за ті малюнки, інші сварилися. Дуже жива була дитина — то на дах школи залізе, то на дерево, і нас завжди кликали до школи. А чоловік мій не хтів туди йти і не ходив. А от Ксеня — кругла відмінниця».
Нині Олексій та Ксеня живуть у Львові. Дочка — викладач з класу фортепіано в школі Соломії Крушельницької, син — завідувач кафедри рисунка у Львівській академії мистецтв. Тетяна Данилівна розповідає, що то так чоловік розпорядився, щоб Олексія дати на малювання, Ксеню — на музику. «До речі, донька малювала не гірше за свого брата, деколи тепер жаліє, що не розвивала свій художній талант, — констатує вона. — Творчі почерки Михайла і Олексія зовсім різні. Батько іноді хвалив роботи сина, часом не дуже, а спільну мову вони завжди знаходили».

Царство вишиванок
І так у цікавій розмові піднімаємося на верхній поверх, а відтак і на горище. А там — справжнє царство вишитої давнини. Це вже колекція господині. Тут сорочки чи не з усіх прикарпатських сіл, а також полтавських, закарпатських, львівських...  «Оця з Тлумача, ця зі стефаниківського краю — Русова, ця з Криворівні, ці дві з Верховини...» — як фаховий музейний працівник розповідає мені пані Тетяна про кожну давню сорочку. А за кожною річчю, звичайно, людські долі, історії сіл, родинѕ Жінка знає історію кожної вишиванки зі своєї колекції й сама досі вишиває. 
За вишитими сорочками — вишиті рушники, скатертини, портьєриѕ та ціла низка старовинних орнаментів, нині безцінних. «Мій чоловік поїхав до Косова до художника Олексія Соломченка, — розповідає моя співрозмовниця. —  А Соломченко сидить, малює і подолком отої сорочки, що зі стефаниківського краю, пензлі від фарби витирає. А Михайло мій каже: «Ти що робиш? То ж така сорочка! Давай сюди!». і тоді Соломченко каже до нього: «Ти що, то збираєш? У мене на стриху стільки вишивок!». і пішов повибирав самі вишивки і напакував йому їх у торбину, то я то покласифікувала й тепер маю такі візерунки».

Творча майстерня
Майстерня — то святиня художника. Нашу розмову продовжуємо саме там, серед  картин, ікон та книжок. «Пан Михайло часто вас малював?» — запитую дружину митця. «Багато, на стриху є повно моїх портретів — і в гуцульському строї, і з дитиною на рукахѕ Він багато портретів малював, але ніколи їх не виставляв. Через рік після його смерті, 25 травня 2000 року, я зібрала 46 портретів і зробила таку виставку».
У будинку Фіголів свого часу було чимало видатних людей — художників, письменників. Серед них — Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Микола Вінграновськийѕ «Вічно мені казав: «Жінко, йди щось готуй, зараз хтось прийде», — згадує дружина.
Михайло Фіголь помер від раку. З того часу минуло вже 15 років. До Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, де завідував кафедрою образотворчого мистецтва, ходив, доки міг. «Постійно казав: знаєш, так мене отут щось болить, — і показував на живіт, — що якби міг, то б викинув і був би здоровий, але йду малювати... Тяжко вмирав, дуже страждав, самі розумієте, рак з метастазами у всі органи, але ні разу не застогнав. Лежить, поруч стоїть картина «В’їзд Данила Галицького в Галич», виконана в коричневому відтінку. Я йду на чергування, приходжу, а полотно перемальовано в інший колір, в зелені тони», — ділиться спогадами пані Тетяна.
— Я мрію, щоби знати, хто тут буде, — сумно констатує Т. Фіголь. — Мені страшно, що залишу цю спадщину, а  її почнуть потрошки продавати. Дуже хочу дожити, доки мій син перейде сюди, бо його теж це все цікавить, він теж цим живе...
Ми проговорили з Тетяною Фіголь десь близько трьох годин про минуле, теперішнє і майбутнє, про життя і мистецтво, про реальність і мрії, про Давній Галич і теперішній Івано-Франківськ. Й справді, це була унікальна екскурсія світом Михайла Фіголя, адже її провела жінка, яка його знала найкраще.    

Ольга Мончук


Переглядів: 173 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016