Субота, 2019-10-19, 8:45 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2019 » Вересень » 2 » Вересневі дні у Галичі в 1939 р. – забуті епізоди. До 80 – ти річчя початку Другої світової війни і окупації міста Червоною армією
11:13 PM
Вересневі дні у Галичі в 1939 р. – забуті епізоди. До 80 – ти річчя початку Другої світової війни і окупації міста Червоною армією

23 серпня 1939 року було підписано угоду про ненапад між Німеччиною та СРСР (пакт Молотова - Ріббентропа). До угоди додавався таємний протокол. Згідно нього, визначались радянські та німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі.
1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна - Третій Рейх та Словацька республіка розпочали військову операцію проти Польської Республіки, а 17 вересня у конфлікт втрутився Радянський Союз. Червона армія перейшла кордон Польської Республіки і розпочала бойові дії проти польської армії.
На локальному рівні ці події суттєво вплинули і змінили життя багатьох населених пунктів, зокрема Галича. До останнього часу цей період історії міста практично не висвітлювався, питання подавалося тільки крізь призму нового етапу міського життя пов’язаного з «визволенням Радянським Союзом споконвічних українських земель» або «воз’єднання Західної України з Українською РСР».

 

Галич у 1939 році.
З кінця травня 1919 р. і до вересня 1939 р. Галич був у складі ІІ Речі Посполитої. Місто належало до Станиславівського повіту Станиславівського воєводства. Територія міста становила 24,90 км2. Чисельність населення складала 4700 осіб, в тому – 2300 українців (49 %), 300 поляків (6 %), 1060 євреїв (23 %), 140 караїмів (3 %).
У місті була залізнична станція, річковий порт, електростанція, школа. Діяли цегельний завод, склад дерева, склад сільськогосподарських продуктів, завод бетонних виробів, тартаки, водяний млин, кілька пекарень, районна молочарня, каменоломні, олійня та інші промислові заклади. Транспортувалося дерево Дністром, провадилася торгівля худобою. Серед основних промислів – бляхарство, боднарство, столярство, теслярство, гончарство, кошикарство, кушнірство, кравецтво, виготовлення будівельних матеріалів. Загалом приватним підпрємництвом займалося близько 200 осіб. Місто поступово розвивалося, ставало одним з центрів водного туризму.

Перший день війни, 1 вересня 1939 р.
1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна. Галич, як місто розташоване на південному – сході ІІ Речі Посполитої не перебувало в перші дні війни у епіцентрі бойових дій і не зазнавало бомбардувань німецької авіації. Постійного військового гарнізону у місті не було, тут тільки щорічно перебували на навчаннях відділи саперів та проходили маневри кавалерії. Разом з тим, початок війни поступово змінював укладений спосіб життя і функціонування міста, вплинув на становище його мешканців.
Звичайно, кожна етнічна група мешканців сприйняла початок війни по своєму – поляки вболівали за майбутнє своєї держави, натомість українці відчували, що усталений спосіб життя змінюється і не особливо поєднували своє життя з долею польської держави (хоча у Війську Польському відбували військову службу ряд галичан – українців, які зі зброєю в руках приймали участь у боях з Німеччиною).

Член ОУН, в’язень польських, а згодом німецьких та радянських режимів Іван Дрогомирецький у своїх спогадах згадує про перший день війни у Галичі: «…Війна. 1 вересня 1939 року я був у Галичі. Коло полудня я вийшов на вулицю і помітив якийсь дивний рух. Люди збиралися групами і щось із захопленням розповідали. Я побачив знайомого і питаю: «Що таке?» Він із здивуванням до мене: «Та що ти, ти ще не знаєш? та ж почалася війна - Варшава, Краків та інші великі міста збомбардовані в перші години». - «Що ж нам робити, напевно, нас будуть арештовувати? ». «Я думаю, що ні, - каже Янович, - наші парламентарне коло заявилися по стороні Польщі. ОУН зайняла вичікуюче становище». Так ми з Яновичем поговорили і розійшлися…».

Підготовка польською армією захисту переправ на Дністрі. Галич – як один з мостових плацдармів (15 – 18 вересня)

Під час Польської кампанії захист південних кордонів ІІ Речі Посполитої повинна була здійснювати армія «Карпати». До евакуації польського уряду та військових формувань на територію Румунії, польські військовики ведучи бої тільки з німецьких агресором, планували забезпечити оборону переправ на р. Дністер (місцевості Галич, Єзупіль, Нижнів та Устечко) – як важливій стратегічній лінії. Це завдання покладалося на військову групу «Дністер».

 


 

Її командиром був ген. бригади Максиміліан Мілан – Камський; заступником – плк. дипл. Роман Гвелесіані; шефом штабу – майор Стефан Міхно.
Раніше Штаб Начального Командування розробив дві концепції оборони даної території, які змінювалися в силу оперативної ситуації. Згідно першої концепції, обговореної 13.09. у Володимирі на Волині вважалося за необхідне: «…Опиратися правим крилом на Дністер, на румунський кордон, в районі м. Городниця – р. Дністер через Нижнів, Галич і Жидачів, звідки перехід на р. Стрий до м. Синьовидне – тут опиратися лівим крилом на Карпати». За другою концепцією (т. зв. зменшеного плацдарму), прийнятої 14.09. у Млинові були внесені зміни: «… скорочення лівого крила: р. Дністер до м. Галич без змін, західна частина Чорного лісу – м. Перегінське – опиратися лівим крилом на Горгани».
Підставою для нової концепції були кращі умови для оборони зумовлені береговим ландшафтом ріки Дністер. Важливим для польських збройних сил був і стратегічний міст у Галичі – як засіб для швидкої переправи військ. Подібно, як в період Першої світової війни, місто могло опинитися на бойовій лінії – враховуючи наявність залізничного вузла і місця річкової переправи – за які вели бої ворогуючі сторони.
Квартермістр полк. Рудка отримав наказ для згуртування відділів, забезпечення амуніції з районів на північному березі Дністра (DOK IV); до всіх військових гарнізонів, які знаходилися на північному березі Дністра, належало вислати наказ (телефоном або офіцером) щоб невідкладно вислати всі відділи, забезпечення, амуніцію на переправи на Дністрі між Галичем і Устечком.

15 вересня до Галича з Перемишля прибув Запасний Осередок Саперів (Ośrodek Zapasowy Saperów) під командуванням підполк. Тадеуша Біштуги. Загальна кількість військовиків становила 1700 осіб озброєних 200 карабінами.
З них утворили два відділи: 120 озброєних військовиків залишили на переправі в Галичі, а 80 – відправлено для оборони переправи до Єзуполя. Осередок мав значні запаси вибухових матеріалів.

16 вересня, згідно наказу заступника командира армії «Карпати» генерала Г.Пашкевича, командир групи «Дністер» ген. М.Мілан – Камський зранку о 05.00 год. вирушив на об’їзд свого відтинку. Спершу поїхав до Галича. У своєму звіті він писав: «…В Галичі застав осередок саперів близько 1700 осіб в тому тільки 200 карабінів, плюс значну кількість вибухових матеріалів.
Наказав:
1) Негайне вислання дружин саперів на мінування мостів в Галичі, Єзуполі, Нижневі та Устечку;
2) Формування дивізійного батальйону саперів;
3) Організацію оборони переправ в Галичі і Єзуполі. Командування відтинку Галич – Єзупіль довірив заступнику командиру осередка, полк. Дамрошу;
4) Визначення постійного чергування на пошті в Галичі та Єзуполі для сполучення з Станиславовом….
…Розпрацював впродовж дня 16.09. оборону ,приймаючи передбачуване охоплення на переправі по батальйону, а по 3 - 4 відділи з саперами плюс 10 гармат на кожному з трьох відтинків: перший Галич – Єзупіль, другий Маріямпіль – Нижнів, третій Незвиська – Устечко…».
Тільки о 18.00 год. 16 вересня штаб армії видав оперативний наказ, згідно з яким група генерала Камського мала організувати оборону переправ на Дністрі - на ділянці від Войнилова до Устечка у наступних пунктах: Галичі, Єзуполі, Нижневі, а далі, в міру прибуття військ - в Сівці Войнилівській, Побережжі, Незвиську та Устечку. Місцем штабу генерала М.Мілана - Камського був Станиславів.

Безпосередню відповідальність за оборону переправи на р. Дністер в Галичі ніс командир 3 компанії Запасного Осередку Саперів №4 підполк. Вацлав Дамрош.
15 - 17 вересня 1939 р. в Галичі і Єзуполі під командуванням Вацлава Дамроша з залученням цивільних робітників, будувалися барикади та протитанкові рови, створювалися лісові завали, мінувалися поля і створювалися вогневі становища. Було заміновано 2 мости. Розпочато закладення на передпіллі засіків з колючого дроту. Таким чином, плацдарм поступово укріплювався.

Проте, оперативна ситуація вчергове несподівано змінилася – Червона Армія 17 вересня 1939 р. перейшла радянсько - польський державний кордон. Нові обставини цілком змінювали ситуацію, оскільки досі збройні сили Польщі вели бої з німецьким вермахтом і не очікували боротьби з двома окупантами.

Польський письменник, поет та фольклорист Станіслав Чернік (1899 – 1969), який служив у саперних підрозділах, згадує яким був той день у Галичі, коли отрималось повідомлення про вторгнення Червоної армії на територію Польщі (17.09): "Два дні ми чекали новин від нашого полку (полку саперів). Ми стояли у Галичі. Прибули туди вночі. Полк приховався в місті, але кожної хвилі очікувався вимарш. Ніхто не знав, куди і чому (...) Перебували в Галичі у будинку черниць біля підніжжя високої замкової гори.
Навколо сади. Тихий сонячний день. Неділя, 17 вересня. Гарний день осені, погода прекрасна, ласкаве сонце над жовтіючими галицькими садами. Настрій недільний, святковий, підкреслений голосами дзвонів. Здавалося б, велика тиша, дозволяла на мить забути про війну, про нальоти, про постій саперного полку в місті.
Вже половина дня пройшла марно. Нічого не чути про вимарш на Львів, про який говорилося вчора. Справжня ідилія при пробощстві. У саду, оточений квітами, дрімає на лежаку сивий полковник.
Погляд біжить до близької замкової гори. Маю бажання прорватися через колючі кущі і стати над руїнами. Випереджує мене український хлопчик, пастух. Видно його крихітний силует на фоні руїн. Він співає. Селянська пастуша пісенька про героїзм. Руські звуки відбиваються від вікон католицької парафії біля підніжжя гори.
Раптом я розумів собі несамовитість тієї тиші, яку не відчував впродовж довгих сімнадцяти днів. Одразу гине спокій. Мені здається, що в тишину святкового полудня вторгається дивний пронизливий тон. Щось трапилося. Це напевно щось незвичайне.
Ніби на підтвердження цих підозр до саду перед плебанією заходить ксьондз і нервовим шепотом щось говорить старому полковнику. Офіцер зривається і переляканий зникає в глибині подвір’я. За хвилину дзвонить телефон, потім вибігає ад’ютант, біжить до міста.
Надзвичайне повідомлення. Інформують про це всі радіостанції світу. Радянські війська перейшли кордон на всій довжині Дністра до Даугави і швидко посуваються в глибину Польщі…».

Повідомлення про вторгнення Червоної армії на територію Польщі було несподіваним і тривожним не тільки для польського населення, а й для патріотично налаштованих українців. Галич поступово заповнювався відступаючими польськими військовими частинами та населенням, що евакуювалося з центральних польських воєводств.
Єжи Мишковський з м. Босько (тепер Сяноцький повіт Підкарпатського воєводства згадував: «…Несподівано як грім з неба, прийшла з ефіру новина, що радянська армія перейшла кордони Польщі і швидко посувається на захід. Мама казала запрягати і сказала, що не залишиться в маєтку ані хвилі, бо добре знає, як більшовики поступають з землевласниками.
Інші тлумачили мамі, що то вже не більшовики, що є окультуреними і т.д. Мама одначе вперлася і під вечір 17 вересня 1939 року дві наші фірманки доїхали до Галича…».

Станом на кінець дня 17 вересня підрозділами підполк. В.Дамроша було викопано 800 м танкових ровів і знищено два пороми на річці. Таким чином, за два дні 15 – 17.09. фортифікаційні роботи були вже практично виконаними, а на окремих ділянках перебували на стадії завершення.
Увечері 17.09. відповідальний за спорудження фортифікаційних споруд в околиці Галича підполк. Дамрош був повідомлений про перехід кордону відділами Червоної Армії і отримав наказ відступити за кордон. Ним було розпущено цивільних робітників і о 24 год. батальйон підполк. Дамроша відмарширував в напрямку Станиславова.

18.09. польські збройні сили, згідно наказу «відірватися від противника і відходити на південний схід, до Галича над Дністром» продовжували прибувати до міста. Відомо, що на світанку цього дня до Галича прибула 10 – та бригада кавалерії під командуванням полковника Станіслава Мачека. На мості через Дністер її очікував офіцер присланий зі Станиславова шефом штабу DOK VI полк. дипл. Рудке. Він без слів вручив полк. Мачку письмовий наказ, в якому говорилося: «10 Бригада Кавалерії перейде угорський кордон на Татарському пасі під Татаровом».
Цього ж дня о 14 год. до Галича прибула 24 – а дивізія, яка йшла в тиловій сторожі; о 15 год. вона перейшла міст через Дністер. О 17.00 год. в Галичі зупинилися 1 – 2, та 4 батальйон танків.

Ймовірно, що ситуація в місті станом на вечір 18 вересня характеризувалася хаотичним відступом польської армії, панічними настроями серед населення та цілковитим безвладдям. Вищезгаданий Іван Дрогомирецький писав: «…Заходить до мене мій сусід Іван. «Вставай, - каже, - підемо до міста подивитися, що діється в Галичі». І пішли, приходимо до моста, але через міст перейти неможливо - так забитий польським військом. Ми перевезлися човном і входимо до міста. Червоної армії ще нема, ціле місто забите військом.
На головній вулиці чотири жидки наділи на рукави червоні опаски і роззброюють польських лицарів, лицарі пригноблені, в розпуці кидають зброю. Коло церкви Святого Різдва гори зброї. Очам своїм не вірю, що такі горді лицарі віддають жидкам зброю без ніякого спротиву. Йду далі і бачу, що і наші хлопці роззброюють польських героїв. Іван Корчинський і Гринів наділи червоні опаски і наказують польським лицарям кидати зброю.
«І ви, - кажу, - роззброюєте Польську армію?». «Пильнували вони мене двадцять років, я їх попильную кілька годин», - каже Гринів. Підходжу далі і бачу, як наш селянин забирає коня в польського офіцера. Офіцер у розпуці покірно віддає поводи селянинові і звертається до нього: «Ґосподажу! Оленька єй на імє, волайце йов Оленька! (Господарю! Оленька її на ім’я, кличте її Оленька!)». «Мені не в голові, Оленка чи Маринка, аби тягнула плуг, - каже селянин. - Заберемо свою землю і будемо господарити самі на своїй землі. Вже досить напанувалися на нашій землі». Та не довелося нашому селянинові бути господарем на своїй землі.
Підходжу далі і бачу гурток знайомих галичан, стоять мовчки сумні і дивляться, що діється кругом. Я привітався і не знаю, з чого почати розмову. По якомусь часі питаю: «Що думаєте робити, панове: лишатися чи йти на Захід?». На те Водославський: «Куди на Захід, що будемо робити на Заході, якось живуть тридцять два мільйони наших людей, то і ми будемо якось жити, будемо терпіти вже всі разом, а може, воно аж так зле не є, як пишуть в газетах, може, воно щось зміниться, так вічно не буде. Отак надивилися, як розпадалося польське лицарство, без найменшого спротиву Польська армія здавала зброю…».

 

Прихід Червоної армії (19 вересня)

19.09. вдосвіта (за іншими даними увечері 18.09) підвідділи Червоної 5 - ї танкової бригади несподіваною атакою здобули Галич, а також захопили переправи через Дністер, приготовані польськими відділами до висадження в повітря. В Галичі взято в полон близько 500 офіцерів та 2000 вояків, які становили мінно – понтонну компанію з 6 гарматами, а також протилетунську батарею з 5 гармат.
Окрім того, в західній частині Галича роззброєно близько збірного полку, що складався з різних дрібних підвідділів. Того самого дня в місті взято в полон 54 кадрових офіцерів польської летунської школи, які на автівках хотіли виїхати в Румунію.
Бригада запобігла повстанню в Галичі, приготованому зібраними там офіцерами та жандармами (близько 300 осіб), які до 18 год. були роззброєні (за підтримки танків).
Наявні джерельні матеріали, які засвідчують, що принаймні троє польських військовиків загинули в сутичках з Червоною армією – проте, є непорозуміння з датами їхньої загибелі. Згідно даних у Галичі загинули:
1. Буржа …, стрілець 8 - го полку піхоти Легіонів. Вбитий у бою 17.09.1939 р., захищаючи переправу через Дністер в Галичі;
2. Бира Станіслав. Вбитий у бою, захищаючи переправу через Дністер в Галичі;
Сандер …, підофіцер, загинув в бою вбитий у бою 18.09.1939 р., захищаючи переправу через Дністер в Галичі. Похований в Галичі.

Цікавим є описи цих подій, які збереглися у пам’яті очевидців – як з польської, так і української сторони. Незважаючи на певні розбіжності, вони подібні у сприйнятті візуального вигляду Червоної армії.

Евакуйований Єжи Мишковський писав: «…На ринок в Галичі в’їхали радянські танки, а на них воїни в незнаних у нас гельмофонах, з карабінами націленими в натовп, який їх оточував. Натовп в основному складався з жидів і українців, з червоними опасками на лівому рамені, які піднімали кулаки в гору і кричали: «Віват! Нехай живе!» і т. п. викрики українською та жидівською мовою.
Було це жахливе видовище, яке на завжди залишилося в моїй пам’яті. Після цього почалися самосуди, вистачало щоб хтось вказав совєтам іншу людину зі словами «ето урядник, ето кровопійца» і т.п., а молодець витягав наган і стріляв в невинного поляка.
Знаю, що на терені Галича та околиць загинуло кілька поліціянтів, коморник, скарбові службовці і інші, які через виконувані ними обов’язки не були люблені серед своїх «клієнтів» ...».

Мешканець Галича Роман Чемеринський згадував: «…В районі галицького залізничного двірця, на перехресті доріг в напрямку Тустань і Станиславів, Червона армія зупинила значну транспортну валку втікачів. Всіх їх було затримано. Офіцерів чекала Катинь… Впродовж цілого місяця на т. зв. «толоці» (пасовиську вздовж сучасної вулиці імені Степана Бандери) перед будинками галичан стояли два десятки покинутих великих польських військових автобусів, якими поляки хотіли втекти у Румунію».

Згадує Іван Дрогомирецький: «…Червона армія вже в Галичі. Люди натовпами йдуть подивитися на своїх визволителів. Приєднався і я до гурту. Приходимо до міста. Тут усі вулиці забиті величезними танками. Підходимо до танків, з них виглядають танкісти — якісь сумні утомлені обличчя. Питаємо їх, як їм живеться під радянською владою, але вони не хотять з нами говорити. По хіднику ходить військовий і відганяє людей, щоб не підступали близько до танків. Але люди вперто намагаються завести з танкістами розмову.
Підходимо до одного танка і питаємо, з якої він області. «З Кам`янець-Подільської області, - оглянувся кругом і тихо сказав: - Поживете - самі побачите». Ми не могли зрозуміти, чому таке ставлення, небажання говорити з людьми. І ось бачимо, що коло одного танка зібралася купка людей, а військовий старшина розказує, яке щасливе життя в колгоспі, як заможно люди живуть, що на заводі робітник заробляє тисячу рублів, тютюну сади собі скільки хочеш, податки ніхто не платить.
Люди радіють, що дочекалися такого щасливого життя. Адже за Польщі не було де заробити навіть на сіль, а на цукор мало хто міг собі дозволити. Податки були великі, а платити нічим, забирали останню корову за податок. А тут тисяча рублів на місяць! Як не радіти? Люди вірили і почувалися щасливими, що дочекалися радянської влади. І ось заїхала ця «армія - визволительська» до села. Дуже нещасний вигляд був у тих вояків: бідна уніформа, чоботи не чищені, без підборів, самі виснажені, наче роки воювали…».

За оцінкою окремих дослідників підготовка оборони переправ на р. Дністер групою «Дністер» під командуванням генерала Максиміліана Мілана – Камського за способом організації і подальших дій характеризується, як «велика імпровізація». При цьому у короткий час вдалося організувати оборону плацдарму на лінії Дністра (4 переправи на Дністрі від Галича до Устечка). Проте, цього не було достатньо – цю лінію обороняли всього 410 польських військовиків, які мали на озброєнні 380 карабінів, 2 кулемети і кілька гармат.

У випадку війни з німецькими частинами, польське командування мало можливість використати даний рубіж для перегрупування сил або створення тимчасових перешкод для ворога на переправах – проте, у випадку війни на два фронти (додатково з Червоною армією), ці зусилля були б марними.
Переправи на Дністрі виконали основну функцію – через них пройшли відступаючі польські частини, які переїхали в Румунію, були частково збережені і згодом воювали на стороні союзників у антигітлерівській коаліції.
У разі ведення військових дій між Червоною Армією та Військом Польським в околицях Галича, місто могло зазнати значних руйнувань та людських жертв. Мав бути вчергове знищеним металевий міст на Дністрі, який вже було заміновано – тільки швидкий наступ Червоної армії і відсутність наказів польського військового командування допомогли цього уникнути.

Місто щасливо пережило ці вересневі дні, проте вже за кілька тижнів розпочався новий шлях випробувань – арештів та репресій НКВС, зміни господарського укладу, нової ідеології…

Почесний краєзнавець України

Андрій Чемеринський


Переглядів: 19 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019