Середа, 2019-09-18, 4:36 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Травень » 30 » Згадати, аби пам’ятати
9:48 PM
Згадати, аби пам’ятати

«Свято Героїв» місцеві скаути відзначили конкурсом маршової ходи, а родичам закатованих у минулому столітті пластунів вручили найвищу посмертну відзнаку.
«День Героїв» івано-франківські пластуни розпочали з відкриття фотовиставки «Обличчя звитяги», приуроченої 100-річчю Українського Січового Стрілецтва. Тоді цей легіон був зразком вишколу та моральних якостей, нині його заслуги можуть вивчити усі охочі, до речі, не лише пластуни. На плацу фортечної площі провели відкритий конкурс маршової ходи серед юнацьких куренів. Вже згодом у Меморіальному сквері вшанували пам’ять Січових Стрільців. Їх могили прикрасили зеленими віночками. А родичам пластунів, які полягли за Українську державність, вручили найвищу посмертну відзнаку - Залізний пластовий Хрест.
«Залізний пластовий Хрест вручають родичам тих, хто загинув в бою чи закатований в концтаборах. Упродовж незалежності України передали не більше 40 Хрестів. Цього року родичі івано-франківських пластунів отримали аж вісім», - говорить пластун Тарас Зень.
Він розповів, що окремою діяльністю скаутів є пошукова робота, над нею працюють історики. Вони вивчають архівні сховки та досліджують пластовий рух. У базі – 8 тисяч пластунів усіх часів, тих, кого замордували чи які померли не своєю смертю - біля тисячі, чверть з цієї кількості – з Прикарпаття. Такі дані з 1911 по 1943 рік.
Копають історію станиславівського скаутського руху троє пошуковців. «Пласт» то виринав, то потопав. Історія непроста, його забороняли поляки, згодом «Пласт» діяв у підпіллі. Два роки тому ми дослідили життя наших героїв та вручили лише два хрести, потім п’ять, цього разу - вісім, - продовжує розповідати дослідник Тарас. - Шукаємо дані, де та людина народилася, їдемо туди, виходимо на родичів. Що цікаво, деколи про подвиги ми знаємо більше, аніж їхні близькі».
Трапляється, що знаходять не лише мертвих. Зустріти найстаршу в Івано-Франківську пластунку Тарасу Зеню також допоміг щасливий випадок. Пригадує, інформацію про те, що шукає історії про пластунів, поширював у Фейсбуці. Йому один із друзів відписав, що його дядьки були скаутами у міжвоєнні часи. «Я питаю: а є якісь фотографії? Він каже: є приходь, подивися. В мене мама жива, вона дещо пам’ятає… Після приходу до них, на десятій хвилині розмови вона каже: я теж була пластунка…» Неприховане здивування на обличчі Тараса не зникло і досі, адже пошуковці були впевнені, що живих післявоєнних пластунів у місті не залишилося. А тут пані Мирослава Радовська. Їй 89 років, але вона і нині з точністю відтворює пережиті буремні події минулого століття.
«То був нелегальний «Пласт», у нас він був заборонений ще в 30-му році. Зав’язався гурток – нібито краєзнавчий, нібито якийсь біологічний. Я була у першому класі, а наша виховниця була справжня пластунка, і вона організувала нас», - пані Радовська переповідає події 1938-го року. Вона навчалась у першому класі місцевої жіночої гімназії українського товариства «Рідна школа» за адресою вулиця Шевченка, 82. В нелегальному гуртку було семеро гімназисток, до закінчення року залишилось – три. 
«Все було шито-крито. Ми не носили однострою, то був «Пласт» у душі», - пригадує пані з минулого століття. Вона в родині була наймолодшою дитиною, батьки таке захоплення схвалювали, адже старші двійко братів та сестер також пластували.
Мирослава Радовська до сьогоднішнього дня носить почесну пластову хустинку сеньйори.  У супроводі онуків прийшла отримувати Залізний пластовий Хрест за заслуги перед батьківщиною брата Омеляна Литвиновича, якого замордували у довоєнному Ленінграді. Його доля невідома, сестрі лаконічно порадили ще у 90-их роках: «Пишіть у головне управління таборів».
«Він пластував з малих літ. Закінчив гімназію і навчався у політехнічному інституті у Львові. Там очолював гурток оунівців. Омеляна Литвиновича арештували у 1938 році», - пригадує жінка. Розповідає, що зв’язковий, який переходив кордон, аби зав’язати контакт з львівськими оунівцями, легковажно залишив записку із їхніми адресами у кишені. Її вилучили, а людей з прізвищами з цидулки заґратували.
У 1941-ому брата вивезли на будівництво електростанції в Боровичі, Ленінградська область. Перед окупацією Ленінграда будову призупинили, а в’язнів кинули копати укріплення перед містом.
«Ще 30 червня усіх в’язнів бачили, а першого липня табір був порожній – так розповідали місцеві жителі. Що з ними сталося? Чи їх погнали кудись дальше, чи розстріляли…», – роздумує старенька. Вона пригадує, що перший і останній раз він написав ще перед війною. Далі – тиша… Помер він у 24 роки.
«Для мене ця відзнака означає дуже багато – що наша країна не забуває своїх героїв. Не забуває тих, хто життя віддав не приземним справам, а ідеї», - каже пластунка. Під час отримання нагороди плакала не лише Мирослава Радовська. Очі на мокрому місці були у ще одної франківчанки, Радослави Михайлович-Прийми. Вона розповідає, що в неї у маминій родині всі були патріотами. Найстарша сестра Стефа Шкорута похована у Меморіальному сквері у спільній могилі з Січовими Стрільцями. А друга сестра, Марія, була пластункою, членом ОУН, опікункою 54 куреня ім. О. Степанівної, була ув’язнена польськими жандармами. За Союзу їхню родину вислали у Сибір.
«Коли Марія помирала, просила: не залишайте мене тут. І досі мені на серці тяжко. Коли побачила фотографію тітки, зрозуміла, що вона нарешті повернулась на батьківщину. Сьогодні я і засмучена, і щаслива», - пані Радослава є родичкою єдиної увіковіченої жінки-пластунки Марії Шкорути. Їх, порівняно з чоловіками, небагато.
Аби отримати почесну відзнаку, родичі загиблих пластунів приїхали з Ужгорода, Львова, Надвірної, Коломиї, Косова та Калущини.
Світлини визнаних героїв відправлять у Львів. Там їх зберуть під одним дахом. Вони однакового формату та мають однотипні рамки, адже доповнюватимуть історію Музею-архіву пластового руху. Один раз на рік на честь «Свята Героїв» портрети виносять на огляд львів’ян, пластуни формують колони і з фотографіями власних героїв крокують звивистими вуличками міста Лева.


Ірина ТИМЧИШИН


Переглядів: 208 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019