Неділя, 04.12.2022, 04:41:16

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
 
Архів новин
Головна » 2022 » Листопад » 16 » Богдан Лепкий і Коломия. До 150-річчя від дня народження письменника (Продовження)
16:39:21
Богдан Лепкий і Коломия. До 150-річчя від дня народження письменника (Продовження)

Коломия подарувала Богданові Лепкому кохання всього життя – його Олександру, Лєнду, Лєню, з якою одружився всупереч вагомій перепоні – родинному зв’язкові, адже була його двоюрідною сестрою. Тож єднала письменника з Коломиєю ще й велика родина тестя й водночас батькового рідного брата о. Миколи. Ця родина відіграла помітну роль в житті української спільноти нашого міста, тому варто більше про неї розповісти.

Народився Микола Лепкий 13 січня 1842 року в Куликові на Львівщині в сім’ї Теодора, управителя школи, і Євлампії з Метеллів, доньки патриціїв італійського походження. У подружжя Лепких, крім найстаршого Миколи, було ще четверо дітей: Сильвестр, батько Богдана, Анна, Теодозія та Іванна. Обидва сини обрали священничий сан й на все життя зберегли прищеплену в батьківському домі любов до рідного народу і своєї віри. Тож Микола після закінчення гімназії оо. Василіян у Бучачі студіював теологію і філософію у Львові. Ієрейські свячення отримав 1865 (1866) року й, можливо, був призначений на парафію в с. Дарахів на Тернопільщині, адже саме там народилася його найстарша донька. В 1868 – 1869 навчальному році о. М. Лепкий був уже суплентом, тобто помічником учителя Бережанської гімназії. Від 1870 р – викладач релігії греко-католицького обряду в Коломийській польській державній гімназії спочатку як помічник катехита о. Івана Лопушанського, згодом – катехит. Був одним із нечисленних українців, які в умовах панування польських настроїв у гімназії, намагався згуртувати, підтримати дітей-українців, виховати в них почуття національної гідності. Одночасно до 1974 року служив сотрудником пароха в Михайлівській церкві, згодом отримав титул радника єпископської консисторії.

З відкриттям українських паралельних класів при польській державній гімназії в Коломиї став там першим катехитом. Був надзвичайною людиною і педагогом, щиро вболівав за своїх учнів, про що свідчать слова некрологу: «З покійником зійшла у могилу небуденна постать, яка для нашого відродження приклала немалу працю… Сам слабого здоровля, вічно з хустинкою коло уст, точний на мінуту, приятель і оборонець молоді, поверх З0 літ учив і провадив молодь, вщіплюючи у неї любов і посвяту за свій Нарід. Мав рідкий дар приковування до себе людей. Талант покійного і його вдача викликувала до нього безоглядну пошану. Він відзначався небуденою спосібністю, вірою, добротою, уміркуванням, з’єднуванням людей, а передусім чистотою обичаїв. Виховав покоління. Дав чи не найвизначнійших робітників на всіх ділянках діяльности для свого народу. Його хата завсіди стояла отвором для його учеників, а багато з них завдячує йому теперішню свою екзистенцію». Та його повна посвяти праця для української молоді була не до вподоби керівникам освіти Галичини, тож шкільний інспектор змусив його 1894 року вийти на пенсію.

Небайдужий до долі рідного народу, о. Микола Лепкий був дуже діяльним і в громадському житті української спільноти міста. Разом з Альбіном Блонським, Григорієм Кульчицьким та іншими організував першу покутську виставку, був у числі тих, хто доклав чималих зусиль до придбання земельної ділянки під Український народний дім, брав участь у його будівництві. Знову наведу рядки некрологу: «Ніщо його не зражувало, працював, писав, переконував, і Народний Дім станув під дахом, та гордість українців у Коломиї і цілому Покуттю… Покійник, бачучи злидні нашої молоді, заложив з другими бурсу (гуртожиток – М. К.) св. Михаїла. Що та бурса значила – хай скажуть ті, що мали у неї приют, опіку, і все щире серце та раду катехита…І не було ні одної ділянки нашого життя, де не працював і не дав своєї лепти». Долучився о. Микола і до заснування читальні «Просвіти», а також створеної 1892 року «Гуцульської промислової спілки», завдяки якій зросло зацікавлення гуцульськими виробами серед поціновувачів мистецтва – не лише українських. Ця спілка дала ще й поштовх до заснування в Коломиї школи деревного промислу. Помер о. М. Лепкий 2 квітня 1924 р., похований на цвинтарі «монастирок».

З дружиною Климентиною, представницею славного священичого роду Темницьких, о. Микола Лепкий виховав шістьох дітей, майже всі – народилися в Коломиї. В сім’ї панували давні традиції, шляхетність і аристократизм, що проявлялися не лише в етикеті та зовнішніх манерах, а передусім в моральних принципах, культурі поведінки, освіченості, любові до мистецтва та меценатства. Всі діти Лепких отримали гімназійну та музичну освіту. Родина мала гарну бібліотеку, в «сальоні» був рояль, на якому грали і мати, і доньки, тут співали й танцювали.

Найстарша Ростислава (1866 – 1912) була одружена з адвокатом доктором Левом де Коровіца Алексевичем, сином священника о. Спиридона. Мешкали якийсь час в Станіславові, бо саме там поховані, дітей не мали.

Наталія (10.07.1872, Коломия – 25.09.1947, Коломия), друга донька о. Миколи, стала вчителькою. Мабуть, все життя пропрацювала в нашому місті, бо, як бачимо з довідників, вчителювати почала в 1895 – 1896 навчальному році в Коломийській жіночій школі, згодом – у школі ім. Міцкевича, а в 1920-х роках – школі ім. Миколая в Коломиї. Тож сотні коломийських дітей свої перші кроки до знань зробили під її опікою та наукою. Була самотньою, відомо, що похована в родинній гробниці на «монастирку», але напис на могилі не зберігся.

Анатоль народився в Коломиї 16 жовтня 1874 року. Після закінчення Коломийської гімназії – а що навчався саме в цьому навчальному закладі сумнівів немає – студіював право. Від 1903 року працював судовим авскультантом, тобто практикантом, в Коломиї. Згодом – з 1908-го – впродовж тривалого часу мешкав у Косові, де спочатку був ад’юнктом (молодшим працівником) повітового суду, а через два роки призначений суддею. Очевидно, користувався авторитетом української громадськості міста, адже в період Західно-Української Народної Республіки очолив косівське староство і повітову Національну раду. З усіх його розпоряджень того часу найбільше згадується видане ним спільно з військовим повітовим комісаром, поручиком УСС М. Саєвичем уже 4 листопада 1918 р.: «Всі головні написи… мають бути до дня 14 падолиста ... змінені на українські під загрозою 2000 К. (корон) кари». А площі й вулиці в Косові, Пістині, Кутах, Яблунові і Жабйому перейменовувалися на честь українських діячів. Як керівник староства Анатоль Лепкий надавав великої ваги й утвердженню в повіті національної школи. Тому, не чекаючи офіційних інструкцій «згори», 18 грудня 1918 р. постановив, що до вирішення державним законодавством всі австрійські постанови і закони в освітній галузі скасовуються, «бо інтенцією сих законів є виховання молоді на лояльних австрійських горожан, а… школа в Укр. Нар. Респ. мусить бути виключно національною». Тож постанова запроваджувала викладання всіх предметів українською мовою. Чи зазнав переслідувань з боку польських властей після поразки ЗУНР – невідомо, але через якийсь час став заступником прокурора. В 1930-х роках, коли Анатоль Лепкий був уже на пенсії, ймовірно, родина мешкала в Коломиї на вул. Романовського (тепер – М. Павлика),16.

1905 року А. Лепкий одружився з Ольгою Володимирою Ковблянською, донькою пароха в с. Розтоках на Косівщині, куди приїжджав і Богдан Лепкий. Через цей шлюб Анатоль поріднився з Шухевичами, адже Марія, мати Ольги, належала до цього славного роду. Їхні діти – Борис, Тарас та Лідія – народилися й навчалися в Коломиї. Хлопці були добрими футболістами, згодом Борис став адвокатом, а Тарас загинув 1939 року на початку Другої світової війни як старшина польського війська. Лідія була одружена з професором Львівської Богословської академії Костянтином Чеховичем. Анатоль з родиною покинув Коломию, ймовірно, перед наступом червоної армії й помер у польському місті Тчеві 1947 року.

Олександра, дружина Богдана Лепкого, та, про яку писав: «…без неї не був би я тим, чим є», народилася теж в Коломиї 1877 року, а відійшла в кращі світи раніше від чоловіка 9 серпня 1937-го в Кракові.

З усієї великої родини о. Миколи Лепкого найбільше пам’ятали в місті його сина Володимира, який, як і сестра Наталія, все життя прожив у Коломиї. Народився він 1 січня 1881 р. і йому пощастило бути в числі тих українських хлопців, які «прокладали шлях» української державної гімназії в місті і стали її першими випускниками 1900 року. А вже через п’ять років Володимир і сам почав викладати тут українську, грецьку, польську мови та історію. Вчив коломийських дітей тривалий час, вийшовши на пенсію на початку 1930-х.

У жовтні 1918 року Володимир одружився з чешкою Амалією Прідаль (Пржідаль), але дітей подружжя не мало. Мешкали у власній чудовій віллі на розі сучасних вулиць Моцарта і С. Тарабалки (колишня А. Чехова), де цілком імовірно міг зупинятися Богдан Лепкий під час приїзду до Коломиї в 1933 році. Володимир покинув цей світ 31 липня 1959 року. Дружина ж після його смерті вирушила на батьківщину до родини, але померла в дорозі.

Наймолодша донька о. Миколи Євгенія Ярослава (27.11.1883 р., Коломия – 1928, Львів) 21 лютого 1905 року взяла шлюб з адвокатом Романом Перфецьким, згодом знаним політичним діячем, послом Галицького сейму та польського парламенту, міністром в уряді ЗУНР Є. Петрушевича, співпрацівником «Союзу визволення України» у Відні.

Отже, з великої родини коломийських Лепких у місті не залишилося нікого. Лише будівлі, в яких вони мешкали колись, зберігають у своїй пам’яті і той «сальон», і музикування молоденьких донечок о. Миколи, і погляд юного Богдана Лепкого, зачарованого красою Олександри. У доступних нам метричних книгах різних років знаходимо декілька адрес представників родини Лепких: вул. Замкова, 23; вул. Міцкевича, 47; вул. Романовського, 16 (тепер – М. Павлика); вул. Сєнкевича, 48 (тепер – Староміська); вілла Володимира і Амалії Лепких на вул. С. Тарабалки, 1. В яких з них бував великий письменник – належить ще досліджувати.

Далі буде…

Наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї

Мирослава Кочержук


Переглядів: 13 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022