Після переїзду Юзефи Хані-Дембіцької з дітьми у Львів до чоловіка, їхній родинний будинок у Коломиї на сучасній вул. І. Франка, 21 винайняв директор Каси ощадності. А у Львові подружжя замешкало в орендованій просторій квартирі з сімома кімнатами. Юзефа займалася сім’єю, а також майновими справами родини Альбіновських, а її чоловік, окрім основної праці, здійснював наукові дослідження, писав.
Зокрема у 1922–1923 рр. опублікував ґрунтовні статті про теорію та засади радіотерапії новоутворень, лікування рентгенівськими променями, а також “Необхідну інформацію в галузі рентгенотерапії для практичних лікарів”, згодом – “Про місце рентгенології в медицині” (1925 р.) та “Навчання рентгенології на лікарських студіях” (1928 р.). Цікаво, що мав публікації не лише польською, а й німецькою, французькою та англійською мовами. Наприкінці 1924 р. Юзеф вивчав ветеринарну рентгенологію у Дрездені, Лейпцигу та Берліні, відтак ним було опрацьовано проект апарату для рентгенологічних досліджень у ветеринарії, який був відзначений 1925 року на І Міжнародному з’їзді радіологів у Лондоні. Наступного року Ю. Дембіцький отримав посаду доцента рентгенології у Львівській академії ветеринарної медицини. Успіх супроводжував талановитого лікаря й науковця, здавалося б, у всьому – став він членом-кореспондентом Міжнародного товариства професорів лікарської радіології у Відні, членом Польського лікарського радіологічного товариства, був першим львів’янином, котрого обрано членом Британського інституту радіології у 1925 р., двічі був делегатом міжнародних з’їздів радіологів у Лондоні та Стокгольмі.
Але не все в житті сім’ї Хані-Дембіцьких ішло спокійно та безхмарно: у 1927 р. Юзеф забажав розлучення, щоб одружитися зі своєю симпатією ще з коломийських часів панею Турянською. Врешті решт, Юзеф залишився з новою дружиною у Львові, донька Кристина виїхала на вищі студії до Познаня, син Ян від 1925 р. навчався у Франції, а Юзефа повернулася у свій будинок до Коломиї.
Нас, звичайно, більше цікавлять коломийські події, але й подальша доля такої визначної особистості, яким був Юзеф Ханя, у минулому коломиянин, нам не байдужа. Отже, наприкінці 1920-х рр. працював він над власною атомною теорією, котрою намагався пояснити природу променевої енергії, у 1929 р. був відзначений командорським хрестом ордену Румунської Корони як президент Ліги польсько-румунської дружби. Але економічна криза спричинила несподівані дуже серйозні проблеми з кредитними зобов’язаннями сестри, поручителем яких він був. Ю. Дембіцький опинився у глухому куті, з якого знайшов для себе єдиний вихід – 26 червня 1930 р. позбавив себе життя вистрілом з пістолету. Поховали доктора в родинній гробниці у Снятині.
Юзефа Ханя-Дембіцька ще у 1938 р. вела лікарську практику в Коломиї, про що свідчить “Інформатор польської торгівлі, промислу і рукоділля”, а 7 травня 1939 р. була обрана до Ради міської. Мабуть, з початком Другої світової війни виїхала до Польщі, бо вже під час німецької окупації мешкала у свого брата у Варшаві, а від другої половини 1940-х рр. працювала лікарем санаторію у Високій Луці повіту Єленя Гура. Померла 1962 року.
Що ж до будинку Ханів-Дембіцьких, який має таке цікаве минуле, то до Першої світової війни мав він номер 27, а у 1938 р. доктор Дембіцька приймала пацієнтів згідно з “Інформатором…” за адресою вул. Крашевського, 21. Про зміну нумерації на вулиці десь на початку 1930-х років, свідчать і дані стосовно приміщення закладу сестер Уршулянок (тепер – ліцей ім. М. Грушевського), яке спочатку мало номер 23, а вже у 1935 р. – №19. Тож недавня будівля Управління державної ветеринарної медицини в Коломийському районі – це і є помешкання коломийських лікарів, які приймали імператора і переховували українського коменданта. Світлини інтер’єру кількох кімнат цієї розкішної споруди з 1936 р. надіслав разом з історією родини внук докторів Юзефа і Юзефи Юліуш Лео. До світлин додано опис стилю, місця виробництва й навіть віку меблів, картин, ваз, тощо.
Після війни тут були житлові квартири, від 1958 р. – Станіславська державна сільськогосподарська дослідна станція, потім – управління сільського господарства; райветлікарня містилася тут у 1984 – 2003 рр., а від 2003 р. – управління державної ветеринарної медицини в Коломийському районі. Та вже кілька останніх років історична будівля стоїть порожня. Яка її подальша доля – побачимо.
©Наукова співробітниця
Музею історії міста Коломиї
Мирослава Кочержук |
