10 лютого 2015 року церква Різдва Христового у місті над Дністром відзначатиме 25-ліття повернення у лоно Української Греко-Католицької Церкви. З нагоди ювілею відбудеться Свята Літургія за участю високоповажних гостей. Галич святкуватиме День відродження храму. 
Чимало галичан пам’ятають той урочистий день, адже були безпосередніми учасниками цієї історичної події. Українська Греко-Католицька Церква — одна із двадцяти двох самоуправних Східних Католицьких Церков, які знаходяться у повній єдності з Апостольським Престолом. За кількістю своїх вірних (понад 5,5 млн ) вона є найбільшою у світі з усіх Східних Церков у католицькій спільноті, відповідно другою після Латинської Церкви і однією з найвпливовіших релігійних інституцій у сучасній Україні.
Маючи безперервну ієрархічну спадкоємність від часу офіційного Хрещення Руси-України та становлення на її території церковної структури, УГКЦ відігравала консолідуючу роль в українському суспільстві. Оскільки греко-католицька церква була національною за суттю і виступала духовним натхненником українського народу у визвольних змаганнях, вона становила потенційно значну небезпеку, тому і стала об’єктом особливої уваги відповідних владних структур, а зрештою – брутального насильства. Тоталітарний режим влаштував широкомасштабний наступ на УГКЦ і фальсифікував  «самоліквідацію» Церкви. А щоб надати актові правового оформлення, влада підготувала і провела 8-10 березня 1946 р. у місті Львові так званий Собор Греко-Католицької Церкви, який прийняв рішення «скасувати постанови уніатського Брестського собору 1596 року, ліквідувати унію, анулювати залежність від Рима і повернутись до нашої батьківської Святої Православної віри і до Рускої Православної Церкви». 
Храми Західної України переходять під юрисдикцію Московського Патріархату.Такий хід подій змусив свідомих душпастирів УГКЦ, з метою збереження прадідівської віри та національної церкви, проводити релігійну діяльність в умовах конспірації, попри все перемогти наявні перешкоди й довести брехливість твердження патріарха російської православної церкви Пімена про «тотальне знищення УКЦ і тріумф РПЦ». А нелегальна діяльність греко-католиків переконливо доводила неспроможність комуністичної влади остаточно покінчити з небажаною конфесією.

Відчула на собі більшовицькі гоніння й церква Різдва Христового у місті Галичі, яка  знаходилася в лоні УГКЦ. Свого часу нею опікувався Митрополит Галицький Михаїл Левицький, який взяв на себе всі витрати з ремонту храму у 1825 році, здійсненого з ініціативи пароха Корнила Левицького.  
А у 1906 році при канонічній візитації до Галича храм освятив Митрополит Андрей Шептицький. Та після Львіського собору рука Москви поклала свій відбиток на долі храму, передавши його Московському Патріархату і позбавивши греко-католицьку громаду святині.Суспільний рух за відновлення діяльності Української Греко-Католицької Церкви став історичною складовою національно-визвольного руху кінця 80-х — початку 90-х років.  Сорок чотири роки вона перебувала у підпіллі після насильницької ліквідації. 
Радянська компартійна преса намагалися сформувати спотворений образ УГКЦ, залякуючи віруючих латинізацією та денаціоналізацією. Могутній комуністичний пропагандистський апарат і промосковська церква здійснювали широкомасштабний ідеологічний тиск на віруючих українців. Тоталітарно-атеїстична система намагалася викорінювати релігійність населення західних областей, жорстоко боролася з греко-католицькою церквою, яка віками була оплотом національної свідомості. УГКЦ мала виняткову життєздатність, а її духовенство й вірні — незламну віру у відновлення батьківської церкви. З кожним роком, попри намагання влади зупинити процес відродження національної за суттю релігійної інституції, рух за легалiзацiю та реабiлiтацiю УГКЦ зростав, стаючи не лише масовішим, але й вiдкритішим. І врешті-решт набув таких значних масштабів, що зумів досягти своєї головної мети. 
Заява про реєстрацію релігійних громад греко-католиків, зроблена Радою в справах релігій при Раді Міністрів УРСР 30 листопада 1989 року, означала відновлення історичної справедливості. Українська Греко-Католицька Церква отримала  можливість  офіційного  відновлення  своїх  структур та передачі конфіскованого після псевдособору 1946 року майна. 
«Не стояли осторонь цих історичних подій і галичани, лояльно налаштовані до греко-католицької церкви, - згадує член першої двадцятки УГКЦ пані Марія Чемеринська, мешканка м. Галича (Заріка).  – Напередодні 1990 року в церкві Різдва Христового священик, на той час Московського Патріархату, о. Юрій провів збори парафіян у світлі подій, що відбувалися навколо УГКЦ. Саме там я побачила, що серед присутніх є багато прихильників греко-католицької церкви. Я звернулася до отця Юрія з питанням: «Що треба зробити для того, щоб в Галичі діяла греко-католицька церква?». На що о. Юрій відповів: «Ми нічого не знаємо, у нас є наша православна церква, і нам іншої не треба».«Однак, люди почали складати списки прихильників УГКЦ. Я ж подумала, що самі  собою списки нічого не вирішать, а тому наступного дня з таким же питанням звернулась до відділу у справах релігії райвиконкому.
 Там мені пояснили, що потрібно зробити для  реєстрації громади УГКЦ і дали відповідні документи для заповнення». На 14 січня 1990 року було призначено голосування щодо визначення  конфесії, яка буде у церкві Різдва Хрестового. Голосування відбувалося в Народному домі міста Галича в присутності представників райкому компартії, райвиконкому і міської ради. На сцені стояли три скриньки з написами: «За руску православна церкву», «За автокефальну православну церкву» і «За греко-католицьку церкву». 
Після обов’язкової реєстрації   учасники  голосування отримували бюлетені і опускали їх у відповідну скриньку.За  підрахунками голосів було встановлено, що проголосували наступним чином:- «За руску православну церкву» – 3 голоси;- «За автокефальну православну церкву» – 26 голосів; - «За греко - католицьку церкву» – 740 голосів.Долю церкви було вирішено більшістю голосів. 
Та, коли довелося передавати майно громаді, православні парафіяни почали чинити спротив. На дверях храму повісили свій замок, викликали комісію з м.Івано-Франківська, потім - з Києва, скликали священиків і прихильників зі всього району. Та вдіяти вже нічого не могли. Всі документи були оформлені правильно і вчасно відповідно до тогочасного законодавства. 
Зрештою, було відновлено історичну справедливість: церкву Різдва Христового передано греко-католицькій громаді. 10 лютого 1990 року урочисте освячення храму здійснив єпископ Павло Василик. 
Процес відновлення історичної справедливості був невідворотним. І вже 14 квітня жителі Галича зустрічали після повернення на Україну високого гостя кардинала Мирослава Любачівського. Релігійні громади гуртувалися навколо Української Греко-Католицької Церкви. 
Рішенням виконкому Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 15.10.1991 року №186 у власність релігійних громад УГКЦ  району поверталися культові споруди і майно. Українська Греко-Католицька Церква відроджувалася. На теренах району велично поставали нові храми, відновлювали свою роботу недільні школи. Після гонінь і переслідувань це був період величного піднесення.
8 лютого 2015 року об 11 годині в церкві Різдва Христового відбудеться Архиєрейська Служба Божа, яку очолить Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський УГКЦ Володимир Війтишин за участю священиків та парафіян, які брали участь у історичних подіях 1990 року. 
10 лютого о 10:00 год. в конференц-залі Національного заповідника «Давній Галич» відбудуться релігійні читання з нагоди 25-річчя повернення церкви Різдва Христового греко-католицькій громаді.
Автор висловлює вдячність пані Марії Чемеринській та сотруднику церкви Різдва Христового м. Галича  отцю Володимиру Кузюку за сприяння в підготовці матеріалу.

Ярослав ПОТАШНИК