Церква Святого Дмитра (за церковними шематизмами ХІХ – поч. ХХ ст., каплиця) вчергове вшановує свого опікуна, святого – мученика за віру.
Храм є діючим, відновленим майже автентично з мінімальними втручаннями; на даний час це пам'ятка архітектури місцевого значення. З метою фіксації стану будівлі церкви, створення візуального туру для всіх зацікавлених нещодавно було проведено 3-D сканування (фахівцями Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу); для популяризації історії поруч храму для мешканців та подорожуючих краєм встановлено туристичний інформатор.
На жаль, до цього часу залишається невирішеним питання щодо належного вшанування місця останнього спочинку пароха, за часів душпастирювання якого було побудовано храм. Мова йде про отця Корнелія Левицького. Безсумнівно, активним парафіянам обох давніх церков Галича – Різдва Христового та Святого Дмитрія відоме це прізвище. Служінню галицькій громаді він віддав майже 50 років свого життя.
Його життєвий чин у лаконічному описі наступний. Народився у 1787 р. в с. Ланчин на Надвірнянщині. Рукоположений у 1818 р. Парох у м. Галичі. У 1825 – 26 рр. за його ініціативою та підтримкою рідного брата – львівського митрополита Михайла Левицького було здійснено реставраційно-відновлювальні роботи у церкві Різдва Христового. В 1831 р. – «пожертвами парафіян і стараннями місцевого пароха К.Левицького» (напис на таблиці всередині храму) закладено каплицю Святого Дмитрія на Заріці. Віце – декан Галицького деканату (1840), адміністратор деканату, інспектор шкіл (1843). Жертводавець на цілі допомоги постраждалим від повеней в Галичині (1845); на будівництво лікарні для військовиків у Карлсбаді (1852); на створення корпусу галицьких військових добровольців (1859). Помер у 1864 р.
Більша частина галичан не обізнана в чому полягає зміст питання щодо вшанування місця останнього спочинку пароха; мабуть, багато хто й не задумувався – якою була доля попередніх галицьких священиків, де вони захоронені. З огляду на це, доцільно вчергове ознайомити мешканців міста щодо питання пов’язаного з могилою пароха К.Левицького.
В листопаді 2013 р. у газеті «Галицьке слово», сл. п. Ярослав Мусякевич надрукував допис під назвою «Галицькі святині». У ньому, серед іншого, йшлося про наступне: «…У Галичі (Заріка) в 1989 році було відновлено каплицю-церкву Святого Димитрія, в якій і по даний час проводяться Богослужіння. На внутрішній стіні святині на кам’яній плиті читаємо напис, який залишив невідомий майстер. Тут і згадується отець Корнелій, який народився 1788 року в Ланчині Надвірнянського району. Помер 1864 року на 76 році життя. З 1818 року був на парафії в Галичі.
Парафіяни Галича (Заріка) почали цікавитися, а де похоронений отець Корнелій. Стараннями старшого брата церкви Святого Димитрія Романа Кривоноса було зроблено письмовий запит до Національного заповідника «Давній Галич». Краєзнавець Іван Драбчук в архівах віднайшов схему цвинтаря Галич-Заріка, датовану 1951 роком, на якій вказано могилу отця Корнелія Левицького, яка знаходиться зліва при вході на прицерковний цвинтар. Роман Кривоніс із прихожанами віднайшли зруйновану гробницю отця, за відновлення якої взялися зарічанські майстри-добровольці Ярослав Чав’як та Олекса Мельничук. Повернути давній вигляд гробниці було нелегко, бо була дуже зруйнована. Після реставрації могилу отця Корнелія Левицького освячено на храмове свято Св. Влкмч Димитрія Солунського 8 листопада 2013 року…».
На основі цієї інформації можна було б зробити висновок, що добру справу зроблено і історичну пам’ять відновлено зусиллями небайдужих галичан. Проте, ситуація змінилася з новими даними - отриманими в результаті наукових досліджень…
У квітні 2017 р. наукова експедиція (яку очолював автор допису) досліджувала старі галицькі некрополі. В одному з місць було віднайдено залишки надмогильного пам'ятника з білого каменю, з відрізаним металевим хрестом (руйнівний стан був результатом або воєнних подій, або дій в період УРСР з метою «благоустрою території»). На пам'ятнику зафіксовано напис польською мовою, який говорив, що він належить галицькому священику і декану Корнелію Левицькому. Таким чином, було встановлено справжнє місце поховання галицького пароха, яке географічно віддалене від вищезгаданого в статті Я.Мусякевича поховання поруч каплиці Св. Дмитра майже на 2 км.
Про цю важливу для історії міста знахідку було надруковано інформацію в часописі «Галицьке слово», повідомлено про неї представникам органів місцевого самоврядування та духовенство.
Тільки в серпні 2018 р. місце віднайдення надмогильного пам'ятника спільно відвідали науковці, представники духовенства, міської ради та майстер (каменяр), який міг відновити пам'ятник. За результами огляду місця і пам'ятника, присутні дійшли до спільної думки щодо можливості і потреби відновлення.
Чому віднайдене поховання є справжнім і дійсно належить о. Корнелію Левицькому (навіть при бажанні окремих сторін стверджувати, що він похований поруч церкви, яка будувалася в період його духовної праці)?
- він проживав в центральній частині міста і відповідно був похований на цвинтарі поблизу середмістя; не було змісту та потреби хоронити його на території кладовища Галич – Заріка;
- насамперед, він був парохом церкви Різдва Христового, на той час каплиця Св. Дмитра була дочірньою; на цвинтарі поруч каплиці захоронювали людей тільки з цієї околиці;
- місце в якому було знайдене справжнє поховання священика, ймовірно в ХІХ ст. було сектором де захоронювали саме духовенство міста (поруч його могили є ще два поховання римо-католицьких ксьондзів);
- у вказаний період в місті не було іншого священика, який мав би ідентичне ім'я та прізвище, пам'ятник не може належати комусь іншому;
- надмогильна епітафія виконана польською мовою, оскільки в той час нею користувалося також і греко-католицьке духовенство (серед іншого при дослідженні було опрацьовано архівні джерела щодо о. К.Левицького, зокрема його листування – всі вони виконані польською мовою або латиною).
На жаль, за останні 5 років не відбулося якихось змін в цьому питанні. Навпаки, науковці отримували додаткові питання щодо того, чи вони точно впевнені, що це надмогильний пам'ятник о. К.Левицького; а згодом окремі очільники взагалі заперечували те, що віднайдена могила є оригінальною і навпаки – «справжнім» називався відновлений гробівець поруч каплиці Св. Дмитра…
Повертаючись до статті, яка була підготована сл. п. Я.Мусякевичем і фактами, які викладені в ній, в пізніших розмовах з учасниками тих подій вдалося встановити наступне:
- краєзнавець п. Іван Драбчук заперечив той факт, що він мав архівну схему з зазначенням місця поховання священика; також він зазначив, що не подавав інформацію про захоронення о. К.Левицького на Галич – Заріці;
- автор статті кілька років співпрацював з сл. п. Романом Кривоносом у плані збору інформації про історію міста, а зокрема про церкву на Заріці. Його також було поінформовано про віднайдення справжнього надмогильного пам’ятника в іншому місці. З цього приводу, п. Кривоніс дуже переживав – адже було вкладено багато праці і часу зарічан на відновлення гробівця на Заріці, він не хотів щоб ця робота була марною. Разом з тим він визнав, що при відновлювальних роботах учасники подій не мали достовірної інформації щодо належності могили саме о. Левицькому, а відновлювана була обрана з огляду на те, що «…була найстарішою і найповажнішою поруч церкви; написів на ній не було – але ми думали, що вона точно належить нашому священнику, вона точно мусіла належати якісь поважній людині…» (слід зазначити, що при відновлювальних роботах майстри працювали тільки над надземною частиною пам'ятника, ексгумації на місці не проводилося).
Таким чином, в силу цих двох незалежних подій, які хронологічно віддалені одна від другої кількома роками (робіт майстрів на Галич – Заріці та наукових досліджень галицьких некрополів) в місті наявні два гробівці пов'язані з о. Левицьким – один виявився символічним, а другий – на місці справжнього захоронення.
Безперечно, перший з них повинен залишитися на місці – як визнання шани громади до свого душпастиря; фактично він також вже є пам'ятником тим небайдужим галичанам, які прагнули відновити пам'ять і самі вже в світах (в т.ч. славної пам'яті п. Роман Кривоніс).
Натомість, потребою часу для міста, яке позиціонує себе, як давнє та історичне, з багатою спадщиною – є відновлення справжнього місця вічного спочинку о. Левицького. Це не тільки потреба, а й фактично борг нащадків перед ним.
В наступному (2024 р.) виповнюється 160 – та річниця з дати смерті священика; ці роковини можуть стати доброю нагодою для втілення даного задуму.
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України | 
