Є на Прикарпатті локації, де ніби зупиняється час. Де вдивляючись у небесну далечінь, єднаєшся з природою. Тоді скидаєш зі себе всю суєту і милуєшся рідною українською красою.
Саме такою тихою локацією є село Чесники – одне з найдавніших сіл Рогатинщини, – пише «Галицький кореспондент». Зі славним минулим, оповитим легендами, й затишним сьогоденням. У цій маленькій частинці Опільського краю збереглася одна з найдавніших святинь в Україні XIV-XV ст. (подекуди датується і XII ст.) – церква Вознесіння Господнього (зустрічається ще назва св. Миколая). Також заманює сьогодні гостей села й розвинений туризм – тут можна поласувати добрим сиром за швейцарською технологією та подегустувати «опільськими оліями».
Та не лише цим славляться Чесники. У цій статті хочемо зупинитися на минулому цього колись досить багатого села. А воно таки було бурхливе.
Історія Чесників бере початок ще дохристиянської ери. Про це свідчать давні хрести зі сонячними символами біля храму Вознесіння Господнього. Кажуть, цю оборонну святиню, яка нагадує фортецю, побудовано на фундаменті прадавнього язичницького святилища. Лишень уявімо, скільки спогадів бережуть в собі ці стіни унікальної святині?! Є під церквою і два підземні ходи: один веде до панського маєтку, інший – до колишнього колгоспу. Місцеві мешканці розповідають, що колись в одному з цих підземних ходів люди ховалися від жахіть війни. Одного разу туди потрапив снаряд, який, на жаль, їх сильно покалічив.
Пов’язують минуле Чесників і з козаками часів Богдана Хмельницького та мужніми вояками УПА, криївки яких не раз надибували у місцевому лісі та в людських стодолах. Місцеві мешканці розповідають, що близько 10 років тому пастухи виявили досить глибоку криївку, та поліція чомусь засипала її трактором. Напевне, щоб стерти сліди українських партизанів.
Про село заговорили, коли сільський кооператив ім. М. Грушевського очолив Олег Сухоребський. У селі з’явилися ферма, швейний цех, дорожня бригада, а вапняний завод «гримів» на всю Галичину. Саме сюди із західних областей торували шлях за вапняком, а люди з інших сіл приїжджали на заробітки. Нині на місці колгоспу стоїть молочна приватна ферма, яка відкрила кілька робочих місць. Тому занедбаним Чесники аж ніяк не назвеш, як неодноразово можна прочитати у пресі.
Тут люди дуже працьовиті. Колись усією громадою побудували Будинок культури, який нині доволі презентабельний. Після війни він обов’язково повернеться до свого звичного життя. Були часи, коли у клубі показували фільми, діяв драматичний гурток. Вистави ставили здебільшого патріотичні: «Бондарівна», «Про що тирса шелестіла», «Десятник Люлька», «Їхав стрілець» та інші. Нині при Будинку культури діє сільська бібліотека.
Щороку до свята Вознесіння місцеві мешканці біля старої оборонної церкви (в селі є ще нова церква Архистратига Михаїла) порядкують – білять храм, косять обійстя, місце для святкової Літургії застеляють килимами, адже службу Божу відправляють на подвір’ї. Дуже шкода, що всередині святиня – наче пустка. Єдине – зберігся іконостас XVII-XVIII ст., який на сьогодні є напівзруйнований. Кажуть, що чимало ікон взяли на реставрацію і не повернули. Пані Ольга (прізвище з особистих міркувань не захотіла вказати) розповідає, як колись на уроці трудового навчання разом зі вчителем ходили до церкви прибирати. Ось так бережно місцеві ставилися до рідного храму. Унікальна святиня потребує негайної реставрації, адже її повна руйнація – це лише питання часу. От донедавна перед церквою красувалася пишна арка. Нині ж її уже немає – два роки тому вона обвалилася. Тому головне для Чесників – зберегти храм Вознесіння Господнього для наступних поколінь. Храм, який удалося зберегти нашим предкам.
Була в Чесниках і чимала єврейська громада. Про це свідчить старий єврейський цвинтар. За німецької окупації мешканці Чесників на власний страх і ризик переховували євреїв та їх дітей у своїх помешканнях. Як-то кажуть, душа в українців – безмежна.
Чесники – це справжня колиска легенд і переказів. Таке враження, тут кожен другий їх знає. До прикладу, чому село називається Чесники. Одна з легенд гласить про польського пана, який загубив гаманець із грошима. Люди знайшли його і віддали. За чесність місцевих і назвали село Чесниками. Інший переказ говорить, що село раніше мало назву Чашники. Адже розташоване воно у формі чаші. Село в долині – а навколо гори.
Чесники – невелике село, але кожна його частина має свою назву: Медведівка, Гончарівка, Волощина, Підгора, Залужжя, Коноплище, Творимір, Кінець, Глибокий кінець і Олешки. До прикладу, до появи совітів у Чесниках процвітала гончарна справа. Майстри робили вироби зі синьої глини, а не жовтої, й були вони набагато міцніші. Можливо, саме тому й назвали частину села Гончарівка.
Місце, де небо торкається землі – урочище Пагурок або Янова гора, як його ще в селі називають. Мовляв, колись татари оточили церкву, де ховалися люди, і вже хотіли її підпалити. Як тут з’явилося польське військо на чолі з Яном і дали гідну відсіч ворогові. Тому й назвали люди урочище на честь свого рятівника. Тут ростуть унікальні лікарські рослини та рідкісні квіти, серед яких горицвіт, дикі тюльпани, ковила та інші.
Так, є і ряд проблем, які, як кожне українське село, переживають Чесники. Через демографічну кризу й оптимізацію шкіл, закрили навчальний заклад. Діти добираються хто до Рогатина, хто до сусіднього села Пуків. Недостатньо робочих місць. Але завдяки своїй працьовитості, тут чимало підприємців, які вболівають за долю свого села, паралельно офіруючи чималі кошти на ЗСУ.
Прийняло село і внутрішньо переміщених осіб. Усіляко їм допомагають, навіть у купівлі житла. А сімнадцятеро мужніх захисників боронять нашу державу на передовій. На щастя, усі живі й здорові.
Головне любити свою маленьку Батьківщину, розвивати її і творити сучасну історію, передаючи з покоління в покоління любов до рідної землі та місцевих традицій.
Юлія МАРЦІНІВ |
