Ще торік влада Рожнятівщини заявила про добрі наміри відсвяткувати на високому рівні дві знаменні дати — 200-річчя від дня народження видатного письменника та громадського діяча, одного із засновників «Руської трійці» Івана Вагилевича, який є вихідцем із села Ясеня, та 120-річчя початку трудової еміграції, котра, як засвідчують науково-історичні джерела, почалась 7 вересня 1891 р., коли уродженці Небилова Іван Пилипів та Василь ілиняк першими з українців  ступили на канадську землю. Ідею відзначити на високому рівні ці  дати підтримали і депутати районної ради і на другій сесії шостого демократичного скликання виділили з бюджету певні кошти для  різних потреб — реконструкції пам’ятників, проведення ремонтних робіт у музеях і придбання для цих установ нових меблів тощо. Власне підготовку до проведення святкувань узяла на себе  виконавча влада — голова РДА Микола Філіпович підписав розпорядження про створення оргкомітету.

Нещодавно депутати — члени постійної комісії районної ради з питань національного і духовного відродження, культури, релігії і засобів масової інформації, яку очолює Василь Андрейків, виїжджали у Цінівський історико-краєзнавчий музей, оглянули стан пам’ятників у Небилові та побували в Ясенському  музеї-садибі івана Вагилевича. Якими ж були висновки виїзного засідання?

Після Ціневи, де всі були приємно вражені ремонтними роботами в музеї, те, що депутати побачили в Ясені,  не вкладається в здоровий глузд. Безпосередньо біля пам’ятника іванові Вагилевичу — жодних опоряджувальних робіт ще й не починали. «Районна рада виділила на потреби музею 60 тисяч гривень, однак на цей час жодної копійки не надійшло, — коментує сільський голова Володимир Вагилевич. — Доки гроші не надійдуть, до роботи не приступатимемо».  Отож біля музею-садиби ще й досі поламаний дерев’яний паркан...

Проте більше налякало те, що побачили в самій садибі видатного земляка ясенчан. Сподівались: там — сад, лавочки, де могли б у затишку відпочити і поспілкуватися відвідувачі, зокрема й запрошені на святкування 200-річчя.  А замість того — вивезений гній на грядках, де от-от садитимуть картоплю. Хто газдує на музейній садибі, так і не з’ясували. Сільський голова вказував, що дозвіл користуватися територією музею дав колись сусідам колишній власник будинку, а самі члени комісії перечили: акт земельних відносин мав би підтверджуватися рішенням сесії сільської ради. Зрештою, цю проблему комісія рекомендувала вирішувати виконавчій владі району, якій підпорядковані відповідні контрольні та правоохоронні органи.

А що ж у приміщенні музею? і тут нічого кращого. На стінах уже розвісили традиційні стенди, та чомусь в одній з кімнат вони із сірої плити «під мармур», з якої зазвичай виготовляють кухонні меблі. Новопридбані за кошти районного бюджету стелажі та інші меблі — ще не розставлено, бо, бачте, ще не завершений косметичний ремонт у кімнаті, де частково відвалилася стеля. До речі, чотири роки тому за ті ж бюджетні кошти перекривали музейний дах. Але він, як зрозуміли, і далі протікає...

Присутній на засіданні комісії головний спеціаліст відділу культури РДА Любомир Михайлів обурився тим, чому, мовляв, не порадившись із спеціалістами у музейних справах, орган місцевого самоврядування Ясеня виділив у одній із кімнат музею приміщення для так званого сервісного центру громади (інтернет-центру), до речі, на основі безоплатної оренди. Серйозне зауваження висловили і депутати райради з приводу недбалого ставлення до державних коштів.

Виявляється, стенди й вітрини закупили для всіх кімнат музею, а тепер, коли в його приміщенні відкрили сервісний центр громади і там розставили інші меблі, перші стали просто зайвимиѕ Виходить, гроші ж викинули на вітер...

Депутати профільної комісії районної ради буквально ніяковіли від побаченого в Ясені. Куди ж запрошуємо поважних гостей, якщо навіть елементарної вбиральні нема? Про що говорять на засіданнях оргкомітету РДА, якщо в музеї фактично нічого не робиться?

А починати вирішувати ясенську проблему справді варто б із землі, без якої, як кажуть наші батьки, ні ходу, ні роду. З відтворення справжнього музею-садиби, де відчувалася б присутність духу Івана Вагилевича.

Зеновія ГОДОВАНЕЦЬ, газета "Галичина"