Четвер, 2020-09-24, 2:31 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2020 » Березень » 29 » Чуму в річці не втопити. Як лікувалися галицькі селяни сто років тому
3:08 PM
Чуму в річці не втопити. Як лікувалися галицькі селяни сто років тому

Сто чи двісті років тому галицькі селяни стикалися з різними епідеміями. І в них був свій погляд на способи профілактики й лікування.

Наукою там, звісно, й не пахло, пише Репортер.

Що кому суджено, того не мине

За народними уявленнями, хворобу можна було наслати, підкинути, підлити, а ще підхопити через вихор. Наприклад, гуцули пояснювали більшість недуг впливом злого духу. Водночас вони вірили в існування сил, які можуть йому успішно протистояти.

Серед селян панувало переконання, що кому призначено жити, той видужає, а кому померти – той неодмінно помре. Звідси й приказки: «Як Бог дасть, так буде», «Що кому суд­жено, того не мине», «Що має вмирати, то вмре», «Кому на вік, тому на лік», «Як Бог не поможе, то і доктор не порадить». Подекуди навіть вважали, що коли хворого відвести до лікарні, то це призведе до неминучої смерті.

Громадський діяч, письменник, війт села Жаб’є (Верховина) Петро Шекерик-Доників зазначав, що гуцул, коли занедужає, «до дохторий ни иде, бо то велика сума коштує, а другий раз то делеко, у чорта за дверми, а трете, ци вни би ніби шош помогли? От пусті тлумаки, лиш людем голов морочют, та єкіс слабости вигадуют, а вни шо знают! Відки вни годни зперти Божу волю, або й силу! Пусте, земнєні боги!».

Більше того, гуцули були впевнені, що хвороби можна передбачити. Так, поява «віхи» (комети) віщувала біду. Якщо на небі з’являлася червона віха – на війну, біла й тонка – на голод, а біла й велика – на пошесть і численні жертви. Так само, якщо рік був урожайний на гриби, то чекали війни чи епідемії.

Пишна пані в кареті

Такі хвороби, як чума, пропасниця (лихоманка) чи холера мали вигляд конкретних істот. Їх найчастіше уявляли в образі жінки чи дівчини з розпущеним волоссям, одягнутої тільки в сорочку. Там, де почують її голос, починається пошесть. Вірили, що «холера» ходить по селі та позначає оселі майбутніх жертв чорними або червоними літерами. Вона ж кладе на роздоріжжі дві білі хлібини. Допоки вони там лежать, доти в селі вмиратимуть люди. У легендах і переказах холера також перевтілюється у білого пса. Хто його побачить чи заговорить з ним, той загине.

Чума постає в образі багатої пані в кареті, в яку запряжені шість білих коней. Вона дуже підступна, бо розкидає на шляхах цінні речі та гроші. Їх не можна піднімати, інакше – смерть. Іноді ця істота їздить у супроводі відьом, різних духів, сов і пугачів. Де тільки махне хустиною, там усе падає неживе.

На Покутті збереглася легенда про чоловіка, який ніс на плечах чуму й кинувся з нею у Прут, щоб врятувати село. Він потонув, а хвороба втекла в ліс.

Пропасниця повстала з царівни, яка відрубала голову вірного слуги свого батька і видала його ворогам. Та голова закляла її трястися до кінця віку. У народних уявленнях це молода гарна дівчина, яка може перетворюватись у повітря. Той, хто проковтне його з їжею, ­одразу занедужає.

Як бойки з упирями боролись

Як і нині, під час епідемій наполегливо шукали винних. Наприклад, звинувачували «злих людей», які нібито навмисне вкидали отруту в криниці та джерела. На Бойківщині поширення холери 1831 року пояснювали дією упирів*. Щоб відвернути пошесть, священники відправляли богослужіння й обходили свої парафії з процесіями. На завершення обходу в чотирьох місцях за селом селяни закопували осикові хрести.

У розвідці «Спалення упирів у селі Нагуєвичі в 1831 році» Іван Франко описав розправу над чоловіками, яких громада звинуватила у розповсюдженні холери. Тоді хвороба охопила 3608 населених пунктів Галичини. Померло понад 96 тисяч. Найбільше холера лютувала на Самбірщині та Стрийщині, де занедужало 12 % населення. Показник смертності також вражає – 38 %. У самих Нагуєвичах першим помер священник. Далі кількість жертв ­невпинно зростала і сягла 50 чоловік на день.

Не дивно, що нажахані селяни були готові на все. Тому, коли семирічний хлопчик-сирота Гаврило сказав, що допоможе впізнати упирів, усі повірили. Хлопчина відібрав підозрю­ваних. За допомогою залізного ланцюга їх тричі перетягнули через вогнище з тернового гілля. Одному «упирю» вдалося втекти, ще кілька загинули одразу, а інших залишили помирати на згарищі. Невдовзі усі причетні до розправи були арештовані та ув’язнені.

Схожі «суди» траплялися і в інших селах. Однак, у Ясениці Сільній загинув лише один чоловік, бо вчасно втрутився місцевий священник.

Аби не зірвався Ірод

То як тоді боролися з хворобами? Одні покладалися на Бога, інші – на знахарів і ворожбитів. Ті мали цілий арсенал магічних засобів. Недуги виганяли, спалювали, викачували, виливали і навіть задобрювали чи залякували. «Примівникам-лікарям та ворожбитам дуже вірєт, и їх шєнуют, та кажут, шо то головні – мудрі люде», – писав Петро Шекерик-Доників.

Також били у церковні дзвони, адже вірили, що їхні звуки здатні відігнати не тільки хвороби, а усю нечисть. Про це говориться у приказці: «Дяк у дзвін, а дідько в пекло». Навіть знахарі у своїх замовляннях відсилали хвороби у місця, де не чути дзвонів і співів півня. Вважалося, якщо дівчина потайки пробереться на дзвіницю і раптово вдарить у дзвін, то відверне холеру.

На більшості території України вірили, що епідемії можна запобігти за допомогою колядок і щедрівок. Під час холери вдовиці та дівчата у святковому вбранні ходили по селу з обрядовими піснями. На защедровані гроші справляли молебень, ставили свічки. Подібно гуцули стверджували, що світ тримається «доки писанки пишут и доки колєдники ходєт». Натомість як тільки ці звичаї будуть занехаяні, тоді зірветься Ірод** з ланцюга і настане кінець світу.

Також відомі обряди, пов’язані з накресленням символічного кола. Воно мало вберегти від пошесті. Таке заорювання чи оборювання села найчастіше проводилося на території Східної та Центральної України. На початку ХІХ століття під час епідемії холери у селі Костянтинівці на Полтавщині кілька оголених жінок впряглися у рало. Решту взяли коси, щоб вбивати усі живі істоти на своєму шляху, адже вважали, що хвороба може перекинутися на тварину чи людину і втекти. Тим часом інші мешканці погасили вогні. Після оборювання усі зійшлися до церкви, де чоловіки тертям дерева об дерево добули новий вогонь і запалили свічки. Усе завершилося спільним молебнем і передачею нового вогню у кожну оселю.

У Галичині для запобігання епідемій також розкладали символічні вогнища, носили різні обереги, закопували ладан на перехресті доріг чи влаштовували благодійні обіди для убогих. Під час богослужінь священики відчитували «протихолерну» молитву, яку вірні передавали з уст в уста. А ще вживали незмінні віками профілактичні засоби – часник, цибулю й сухофрукти.

* Упир – у міфології бойків істота, яка живиться людською кров’ю.
** Ірод – у гуцулів одна із назв найстаршого серед чортів.

Оксана Дрогобицька, історик, ПНУ


Переглядів: 40 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020