"Дараби пливуть у вічність" — документальний фільм про гуцулів, які сплавляли ліс, презентував автор стрічки Іван Харук у мистецькій галереї "Ваґабундо" в Івано-Франківську, повідомляє кореспондентка Суспільного з місця події.

"Я родом — із села Криворівня, тому із самого дитинства чув розповіді про сплав лісу Чорним і Білим Черемошем. Тобто це фактично недавні події — початок XX ст. До кінця 1970-х років ці сплави відбувалися в Карпатах, зокрема у Верховинському, Путильському, Вижницькому районах. Також на Закарпатті. В нас є в селі також багато людей, які пам'ятають ті події, вони вже старшого віку", — каже автор фільму.

Зі слів Івана Харука, це була дуже прибуткова, але важка і небезпечна професія на той час, бо під час сплавів люди могли й загинути. Зараз такої професії не існує, тому він вирішив зняти фільм, аби зберегти пам'ять про традиції гуцулів, які є вже історією для майбутніх поколінь.

"Цих людей по-різному називали. На Закарпатті їх називають бокариші, а на Прикарпатті — керманичі. Тобто ті, які кермують. Це — ціла наука, цілий процес. Думаю, кожен почерпне щось з цього фільму для себе", — говорить Іван Харук.

Дарабами називали плоти, зроблені зі свіжозрубаних дерев, які треба було спустити з гір, каже Наталія Поп'юк, яка прийшла подивитися фільм. Жінка родом — з Косівщини, тому знає про це.

"Найперше мене вразила сама назва фільму "Дараби пливуть у вічність", і дійсно, дараби відпливають у вічність. Зараз їх немає і, напевно, з екологічною ситуацією їх уже і не буде. Зараз Черемош такий мілкий, що ми його можемо вбрід перейти в будь-якому місці, навіть в нашому селі Розтоки. Іван Харук більше показав Чорний Черемош, але мені дуже приємно, що він зміг це все відтворити, показати, бо це все вже є історія", — каже Наталія Поп'юк.

Вікторія Плахта розповідає, що бачила у дитинстві, як працюють бокариші. Сьогодні вона прийшла на презентацію фільму. Вікторія каже, що це — вагомий доробок, який показує життя гуцулів.

"Якщо говорити про тих людей, які сплавляли, — вони були сильні, мужні, відважні. Звичайно, праця дуже високо оплачувалася. Казали, що за місяць можна було заробити на корову. Ви собі уявляєте, наскільки це була висока свого часу зарплата. На Гуцульщині, наприклад, казали, що "важче, ніж сплавляти ліс, хіба що мольфарити", — говорить Вікторія Плахта.

Ділиться враженнями від перегляду стрічки "Дараби пливуть у вічність" франківка Софія Ціник: "Я не знала, що є така професія, тобто була. Думала, що фільм буде довшим, але мені сподобалося, бо дізналася щось нове".

Про те, як сплавляли ліс, у фільмі розповідають Василь та Іван Харуки. Докладніше про професію, її виникнення — історик Ярослав Зеленчук. Автор фільму Іван Харук каже, що хотів презентувати фільм ще два роки тому, але відклав, зважаючи на коронавірус, а потім і на повномасштабну війну.

"От Василь Дмитрович Харук — один з героїв нашого фільму. Йому 93 чи 94 роки. Вже нема куди далі тягнути. І ми хотіли його показати, як він розповідає про ті події, коли був ще молодим хлопцем", — каже автор стрічки.

Тривалість фільму — майже 17 хвилин. Зі слів Івана Харука, цей фільм також презентують у селі Криворівня Верховинського району.