Ландшафт сучасного Галича формувався впродовж тривалого часу - тисячоліттями. Багато поколінь наших предків могли бачити його незмінним; проте, в окремі періоди одне покоління мало змогу спостерігати кількаразові зміни ландшафту міста та околиці, або навіть приймати в цьому безпосередню участь.
На зміни ландшафту в Галичі впливали, як антропогенні фактори (зумовлені діяльністю людей), так і природні. Зокрема, певні зміни в міському ландшафті відбулися з розвитком шляхів шляхів сполучень в ХІХ – ХХ ст. (будівництвом залізниці Львів – Чернівці, Галич – Острів; спорудженням першого дерев'яного, а згодом металевого та пізніше бетонного мостів); внаслідок регуляції ріки Дністер (зникненням ряду островів та рукавів ріки); через тривалі зливи та повені (усування схилів Замкової гори, будівництво дамб); функціонування господарських підприємств (утворення кар'єрів цеголень) та ін.
Для зору сучасного покоління галичан є звичним ландшафт Замкової гори, він сприймається цілісно і органічно – так, ніби все дійшло до нас ще з середньовіччя; без наявності інформації про зміни, які відбулися в другій половині ХХ століття, важко уявити що колись було інакше. Довідатися про це можемо завдяки картографічному та іконографічному матеріалу, спогадам старожилів міста.
Цікавими в цьому плані є підвищення (пагорби), які знаходилося у крайній, південній частині плато - від Шляхетської вежі Галицького замку до сучасної автостоянки коло центру зайнятості (тепер цю точку можна локалізувати, як місце, де встановлена дерев'яна дзвінниця, перевезена сюди в 2014 р. від церкви Різдва Христового).
В ряді міст Галичини та Польщі досі збереглися подібні підвищення (насипи, з пол. kopiec) – щоправда, вони штучного походження. Для прикладу, загальновідомим є насип на Високому замку в честь 300 – ліття Люблінської унії у Львові; чи курган Костюшка у Кракові. На підставі джерел зрозуміло, що пагорби на плато поруч Галицького замку існували набагато раніше, ніж було запроваджено в життя ініціативи пам’ятних насипів в другій половині ХІХ століття.
Сьогодні їх вже фізично не існує, проте раніше це місце було не менш популярним для відвідувачів, ніж руїни Галицького замку. Зумовлювалося це тим, що одна з цих «гір над горою» мала більшу висоту, ніж саме плато і з неї відкривався більший огляд території (практично, як з замкової вежі).
Слід зауважити, що дана місцевість в різних джерелах вказується з відмінними назвами. Одні називають її Замковою горою, інші Галич горою, а Вікіпедія взагалі дивно поєднує ці дві назви: «…Урочище «Галич Гора» або Замкова гора - опільський степовий резерват біля Галича (Галицький район, Івано-Франківська область). Розташоване на правому березі річки Дністер на кількох пагорбах (максимальна висота - 340 м)…».
Звичайно, визначення «Замкова гора» слід застосовувати окремо, оскільки це місце чітко пов’язане з замком і локалізоване місцем знаходження фортифікаційних споруд. Галич – горою в сучасному контексті називають дільницю Галича, яка простягається вздовж старої дороги Львів – Івано-Франківськ (від старої цегельні до «Калинівки»), що теж не є вірним, оскільки ця територія в період австрійського і польського володарювання (кін. ХІХ – сер. ХХ століть) мала кілька назв за дільницями (Сегіни, Лазарівка, Губінь, Калинівка). Відповідно, постає питання – чи вищезгадані пагорби на плато не дали первинну назву для дільниці, яку тепер загально називають «Галич гора»?
Ймовірно, ці пагорби були природного походження; разом з тим вони могли бути в середньовіччі пристосовані для потреб залоги замку. На детальній мапі підготованій австрійським майором Маховічем (1795 р.) нанесено стежку, котра проходить від замку в напрямку на південь, веде сучасним плато і проходить по середині між пагорбами, кінцево виходячи на місце сучасного паркувального майданчика автотранспорту. На фотографії 1915 р. (вигляд з північної сторони) пагорби мають правильні контури; помітні сліди людського втручання - що може свідчити про те, що їх було розкопано в центральній частині і пристосовані під якісь потреби.
Один з них (лівий) тягнеться по південній лінії, а інший (правий) витягнутий у формі валу по південній лінії з поворотом на північ (утворюючи кут).
На картографічному матеріалі дані пагорби (як цілісне підвищення) востаннє відображені в 1988 р., на радянській військовій таємній карті (з огляду на детальний масштаб). На той час їх вже не існувало, тому карта при друці вже мала похибки. Разом з тим, карта фіксує тільки один пагорб – ймовірно, після Другої світової війни один з них вже був зритий.
З огляду на висоту цих пагорбів, можна припустити, що в певний період тут міг знаходитися пункт спостереження оборонців замку, або навіть одна з вхідних фірток / воріт. Чи могли бути в цих пагорбах поховання курганного типу – не відомо. Відповідь на дані питання могли б дати археологічні дослідження, проте з огляду на вибір глини і подальшу ліквідацію цих пагорбів, це вже неможливо.
На літографії М.Стечинського (1846 р.) під назвою «Руїни замку в Галичі, від півдня і заходу, в Станиславівському повіті» також відображено ці два неіснуючі тепер пагорби. Звичайно, зображення відносно відтворення, носить частково нереалістичні риси, але можемо зорієнтуватися як це місце виглядало в першій половині ХIX століття. Лівий пагорб є вищим від правого.
Також, дані пагорби зафіксовано на світлинах і малюнках, які були виконані німецькими та австрійськими військовиками під час Першої світової війни; вони датовані 1915 – 17 рр. Світлини показують рівну площадку верха лівого пагорба (що свідчить про те, що вона використовувалася людьми), його висоту. З рисунка «Галицький замок» (1917 р.) угорського військовика, художника Еміля Баранського бачимо, що в завершальний період ПСВ під пагорбами було облаштовано військові бліндажі (оскільки росіяни знаходилися за Дністром і обстрілювали місто з півночі, таке вирішення місця перебування солдатського складу було ідеальним).
Окремі фотографії та листівки, які створені в період перебування Галича у складі ІІ Речі Посполитої (1919 – 39 рр.) також дають змогу побачити вигляд цих пагорбів. На світлині 1931 р. (автор Адам Амбросій Ленкевич, польський фотохудожник та туристичний активіст, 1888 - 1941) на пагорбі зображено групу з 17 осіб, які тут відпочивають і оглядають околиці міста. На горизонті вони бачать Святий Станіслав, під пагорбом Меживіддя. Це – члени Польського географічного товариства, які відвідали місто. Безперечно, пагорб викликав їхнє зацікавлення, як видова точка для огляду краєвидів.
Ще дві польські листівки (датування 1936 – 39 рр.) подають вигляд на місто, і зокрема, на ці два пагорби.
Сучасник мандруючи Замковою горою тепер їх не побачить і не маючи старих світлин, навіть не знатиме що ландшафт тут змінено. За спогадами мешканця Галича Романа Бродовича (1955 р. н.), це відбулося орієнтовно в 70 – их роках ХХ століття. Згідно його слів, жителі міста впродовж довшого часу використовували пагорби для господарських потреб, вибирали з них жовту глину. Пізніше, зусиллями місцевої цегельні (знаходилася поруч, з правого боку дороги, поруч Замкової гори) за допомогою важкої техніки пагорби було розсунуто, а навколишню площу нівельовано. Найвищий (західний) пагорб мав висоту орієнтовно 7 м над плато, на ньому в той час росла черешня. Цікаво, що окремі місцеві мешканці називали його «Скеля».
На даний час вже важко встановити, якою була точна висота цих пагорбів відносно сучасного рівня плато. Згідно, давніх світлин можна припустити, що відповідно існуючого підвищення плато щодо рівня паркувального майданчика, знято не менше половини їхньої висоти.
Цікавим моментом є схожості в ландшафті плато поруч з замком в Галичі та княжим дитинцем у Крилосі. Якщо дивитися на обидва з західної сторони, побачимо наступні подібності: Шляхетська вежа замку відмежована яром від плато, яке завершувалося двома пагорбами; Успенська церква / Митрополичі палати відмежовані від плато (Качків) яром з валами, дальше на полі знаходиться штучний пагорб – курган (Галичина могила).
Чим зумовлена така увага до цих пагорбів? – адже їх в околиці міста достатньо подібних утворень. Відповідь в тому, що вони є складовою замкової території, яка в попередніх дослідженнях не вивчалася і не перебувала під увагою науковців.
Як завжди буває, коли досліджується проблематика виключно на основі картографічного, філокартичного та фотоматеріалів, бракує свідчень людей, які все бачили і перебували на місцевості «в живу». Тому було б доцільним і цікавим, щоб ті мешканці Галича, які бували на Замковій горі поділилися своїми спогадами про те, як виглядала ця територія в 50 – 70 –их роках ХХ століття.
Чемеринський Андрій,
Почесний краєзнавець України |
