Проводячи експертизу жертв «Дем’янового лазу», я звернув увагу на три скелети, на черепах яких були виявлені особливі прикмети, за якими можна було ці скелети ідентифікувати. На черепі першого скелета в лівій тім‘яній кістці був трепанаційний отвір, розміром 5,9х4,6 см, з нерівними, заокругленими краями. На черепі другого скелета в правій орбіті було виявлено штучне скляне око. На верхній і нижній щелепах третього скелета було 12 золотих зубів. Ці три скелети дослідили більш детально з метою встановлення статі, віку і зросту людей, яким вони належали. Про скелети цих трьох закатованих, на черепах яких виявили перелічені особливі прикмети, було опубліковано матеріали в місцевій пресі.
У 1989 році під час проведення розкопок у «Дем’яновому лазі» серед 524 жертв цього поховання знайдено останки з особливими прикметами, які були ідентифіковані судово-медичною експертизою і виявилися останками сотника УГА Григорія Голинського. Скелетовані кісткові останки двох інших людей, на черепах яких теж виявлено особливі прикмети, не були ідентифіковані.
9 березня 2017-го минає 122 роки від дня народження Григорія Голинського і 76 років від того дня, коли енкаведистська куля обірвала його життя. На день смерті йому виповнилось 46 літ. Він мав дві вищі освіти, які здобув в Українському вільному університеті у Празі. Був членом УВО, а потім — ОУН, особисто знайомий з Євгеном Коновальцем, Степаном Бандерою, воював за Карпатську Україну.
Народився Григорій Васильович Голинський 9 березня 1895 року в селі Верхньому Березові Косівського району в багатодітній родині заможних селян Василя Голинського та Марії Сулятицької-Голинської. Рід Голинських належав до боярського, шляхетного роду, який мав свій герб і прапор, що зберігалися у Верхньоберезівській церкві й згоріли 1945 р. У нього були сестра Юліана та троє братів. Юліана вчителювала у Варшаві і, проживши 110 років, померла в 2010-му.
В 1914 році Григорій Голинський закінчив Коломийську гімназію, однак Перша світова війна перекреслила його мрії щодо навчання у Віденському університеті. Початок війни, наступ російських військ у Галичині і репресії проти галицької інтелігенції стали поштовхом до національно-визвольних стремлінь серед молоді Західної України. Сотні тисяч патріотів зголосилися добровольцями до Леріону УСС. Одним з них був і Гриць Голинський, який, вивчивши військове ремесло, став чотарем. У Леріоні УСС була створена Гуцульська сотня, яка згодом перетворилася на Гуцульський пробійний курінь, що активно діяв під час української національно-визвольної революції 1917-1920 років. Командиром цього підрозділу найтриваліший час був Григорій Голинський.
1 листопада 1916 року Гуцульська сотня прибула до Великого Бичкова, що на Закарпатті. 26 листопада 1916 року разом з іншими частинами австрійської армії її завданням було зупинити війська російського генерала Олексія Брусилова. В цьому бою армія Брусилова зазнала великих втрат у живій силі, а в полон потрапило ще понад тисячу солдат і офіцерів.
Гуцульський курінь Голинського у складі корпусу УСС на чолі з полковником Є. Коновальцем брав участь у бойових діях січових стрільців на теренах України для захисту УНР. Під командуванням генерала М. Тарнавського Г. Голинський взяв участь у поході УГА на Київ, де сталевий шолом врятував йому життя від дотичного удару уламком гранати. Після поранення він з кількома товаришами опинився в Чехословаччині.
Навесні 1920 року до Праги приїхав Є. Коновалець, який у серпні створив УВО, і Григорій Голинський став одним із перших її членів. Працюючи на будовах Праги, Г. Голинський водночас навчався на філософському факультеті Українського вільного університету і заочно — на факультеті лісового господарства в чеській вищій політехнічній школі у Празі. Саме в Празі нагадала про себе фронтова рана, і празькі лікарі зробили йому, студенту-другокурснику, операцію — трепанацію черепа. Операція пройшла успішно, і Голинський завершив навчання на обох факультетах з відмінними показниками.
Навесні 1925 року, на Великодні свята, він після закінчення студій у Празі повернувся додому. Того ж року купив будинок в с. Микуличині, в мальовничій місцевості Джемидівська Поляниця, який зберігся понині. Разом з будинком батьки відписали йому великі сінокоси і 70 гектарів лісу. В 1933 році одружився з Ольгою. У них народилась донька Люба. Дружина постійно працювала в Делятинській школі, а після виходу на пенсію працювала на Делятинському меблевому комбінаті. Померла 1972 року.
В 1934 р., перед вбивством Б. П’єрацького, Голинського в Микуличині провідав Степан Бандера. В будинку Голинського таємно друкували підпільну літературу для підготовки кадрів ОУН. В його друкарні було випущено листівку з текстом «Десять заповідей українського націоналіста».
У березні 1939-го Григорій Голинський брав участь у Карпатській Січі. Після поразки в боротьбі за Карпатську Україну він повернувся додому. Влітку 1939-го з дружиною Ольгою і донькою Любою він відпочивав на курорті в Черчі на віллі письменника Богдана Лепкого. Це було місце для відпочинку і лікування місцевої і закордонної української еліти.
З приходом радянської влади, після «золотого вересня», Голинський від 1939-го й до арешту 18 березня 1941 року працював завідувачем Микуличинського лісопункту, а у вільний від роботи час проводив військові вишколи членів ОУН. Після арешту Голинського родина нічого не знала про його подальшу долю.
В 1989 році під час проведення розкопок у «Дем’яновому лазі» виявили скелет, на черепі якого в ділянці лівої тім’яної кістки був трепанаційний отвір овальної форми, розміром 5,9x4,6 см, краї якого згладжені, заокруглені, без ознак свіжого перелому. При огляді одягу було знайдено протокол обшуку, що був проведений в помешканні Григорія Голинського напередодні арешту. Про результати дослідження черепа і скелетованих останків та про виявлення протоколу обшуку було опубліковано в пресі. Через декілька днів після цього на місце розкопок приїхала Люба Негрич-Голинська і розповіла, що цей скелет може належати її батькові Григорієві Голинському, якому в празькій лікарні було проведено операцію — трепанацію черепа після вогнепального поранення голови.
Зі слів дочки та інших членів родини було відтворено словесний портрет покійного Григорія Голинського, вказано точний вік і його приблизний зріст. Паспортні дані Голинського, які повідомила родина, співставлено з вирахуваними основними антропометричними даними скелета людини, який досліджували, що дозволило мені як судово-медичному експерту ідентифікувати досліджені кісткові останки. Таким чином, було встановлено, що досліджений скелетований труп людини міг належати сотникові УГА Григорію Голинському.
Старший слідчий івано-Франківської обласної прокуратури Микола Данилів дозволив мені ідентифіковані скелетовані кісткові останки Григорія Голинського вилучити і передати голові івано-Франківського історико-просвітницького товариства «Меморіал», який пізніше організував велелюдне перепоховання їх в м. Делятині. Про перепоховання Григорія Голинського було створено відеофільм під назвою «Такого не знали Карпати». Так було увіковічено і з почестями, по-християнськи поховану єдину з 524-х закатованих жертв «Дем’янового лазу» — сотника УГА Григорія Голинського.
У лавах УПА воювали зять Голинського — Микола Негрич і племінник Голинського Мирослав Симчич.
До речі, Григорія Голинського ховали тричі і тричі відправляли панахиду. Першого разу — в 1925 році після важкого поранення й отримання повідомлення про його смерть. і яким було здивування односельців, коли, потрапивши на свої поминки, Голинський доводив, що то він, той Григорій, душу якого поминають. Вдруге — 29 жовтня 1989 року в «Дем’яновому лазі» при перепохованні жертв сталінізму. і втретє — в листопаді 1989-го в м. Делятині, де він був похований біля могил своїх родичів і дружини.
Отож тлінні останки сотника УГА Григорія Голинського знайшли свій спокій на цвинтарі в м. Делятині, де жив він і його батьки, а нині живе його родина.
17 травня 1998 року померла дочка Григорія Голинського — Любов Негрич-Голинська. Але пам’ять про свого тестя свято береже її чоловік — Микола Негрич, який на полонині Джемидівська Поляниця разом з племінником Голинського — сотенним Березівської сотні УПА Мирославом Симчичем встановив пам’ятник Григорієві Голинському. А онучка славного сотника — Мар’яна має заповітне бажання, щоб у Делятині і в івано–Франківську були вулиці імені її дідуся — Григорія Голинського, бо він був справжнім українським патріотом і заслужив на це. Такі постаті, як Григорій Голинський і тисячі інших борців за незалежність України, варті того, щоб нащадки пам’ятали про них і пишалися ними.
Омелян ЛЕВИЦЬКИЙ |
