Четвер, 2020-09-24, 5:09 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2020 » Березень » 20 » Історія франківської стометрівки: від Деблессема з румунами до Пілсудського й гусарів
0:03 AM
Історія франківської стометрівки: від Деблессема з румунами до Пілсудського й гусарів

Минулого разу “Репортер” розповідав про стометрівку 1905-1917 років.

Після завершення першої світової війни і розвалу Австро-Угорської імперії Станиславів опинився у складі Західноукраїнської Народної Республіки. Мало того – незабаром він став її столицею. На жаль, світлин того періоду практично не збереглося, тому ми змушені пропустити епоху ЗУНР. Відтак, одразу переносимось у часи Другої Речі Посполитої – у “Репортері”.

Станиславів став польським 25 травня 1919 року. Того дня бойовики Польської Організації Військової підняли повстання і захопили владу в місті. За день до того румуни перейшли кордон, зай­няли Коломию, вислали патрулі до Отинії. Регулярних польських військ у Станиславові ще не було, тож існувала реальна загроза, що румуни під шумок зайдуть у місто та пограбують величезні військові припаси, що зберігались на складах.

Розуміючи небезпеку, керівник повстання, поручник Антоні Деблессем вирішив зіграти на випередження. Він запросив румунських «союзників» до міста для обговорення питань взаємодії, а також повідомив, що Станиславів вже перебуває під контролем польської армії.

26 травня прибула делегація румунів у складі двох офіцерів і кількох сержантів. Аби справити на гостей враження, вздовж їхнього маршруту – від Хриплина і далі – стояли озброєні патрулі, куди спеціально підбирали найкраще одягнених вояк.

Приймали делегацію у ресторані готелю «Уніон», де тепер офісний центр «Київ». Гості смачно пообідали, хильнули оковитої і щиро повірили, що місто добре охороняється. Після повернення місії румуни призупинили просування Покуттям. На згадку про зустріч залишилось спільне фото перед входом до готелю.

Наступного дня, тобто 27 травня 1919, до Станиславова увійшли підрозділи регулярної польської армії. Відтепер непевна ера партизанщини скінчилася і підступні румуни вже не становили загрози. Першим вояком, що дістався міста, був капітан Станіслав Мачек, якого підібрав панцерник ПОВ на Калуській дорозі.

О 4 години пополудні, з боку Павлівки, прибув перший патруль 9 полку уланів 25 дивізії генерала Александровича. За ними з’явився ескадрон ротмістра Борковського, що проїхав вулицею Галицькою, сучасним Вічевим майданом та звернув на стометрівку.

Деблессем згадує, що людський натовп осипав вершників гілками бузку. «Перші відділи уланів, що рухались за нашим авто, були буквально засипані квітами».

А на цьому фото зафіксований момент, коли кавалеристи проїжджають попри вже знайомий нам готель «Уніон». Зрозуміло, раділи їм не всі – насамперед поляки. Українці взагалі не вийшли з будинків, німці теж були не в захваті, а євреї зайняли вичікувальну позицію.

На світлині можна розрізнити озброєних людей у цивільному, які стримують натовп. Кожен з них має білу пов’язку на лівому рукаві. Це члени ПОВ, що протягом двох днів підтримували порядок у Станиславові. Треба віддати їм належне – погромів у місті вдалося уникнути.

Бойові дії завершились, наступив мир. Про польське панування пишуть різне. Українські історики часто закидають тодішній владі політику пацифікації, переслідування українських культурних установ, боротьбу з УВО-ОУН. Але у порівнянні з «подвигами» перших совітів польські репресії виглядають як сучасна боротьба із корупцією. Візьмемо, для прикладу, наступне фото.

Вулицею Сапіжинською йде колона з хрестами та прапорами. На задньому плані крокують хлопці у широкополих капелюхах та з палицями. Зрозуміло, що це скаути, але хто саме – українські пластуни чи польські харцері? Крає­знавець Тарас Зень стверджує, що то наші пластуни, отже – стометрівкою рухаються українці.

Це світлина з колекції Петра Арсенича. Вона підписана як «Зелені свята у Станиславові» і датована 27 травня 1927 року. На міському цвинтарі, що за теперішнім готелем «Надія» були масові поховання Українських Січових Стрільців. На Зелені Свята існувала традиція вшановувати полеглих за волю України. Тисячі людей несли квіти на стрілецькі могили, інколи колона розтягувалась більше ніж на кілометр. Поляки цьому не перешкоджали. Цікаво, що українські вояки лежали неподалік польських легіонерів. А тепер уявіть, чи могло бути щось подібне за СРСР, і чи далеко би дійшла хода по вшануванню пам’яті загиблих вояків УПА?

Також на цьому фото є певна загадка. Перші три чоловіки оперезані стрічками із двома смугами. Цікаво, якого вони кольору – нейтральні, типу біло-сині, державні біло-червоні чи українські синьо-жовті?

А ось ще один приклад толерантності польської влади. На світлині з родинного архіву Вік­тора і Наталі Доскалюк бачимо похорон Левка Бачинського. Фото з цієї події часто трапляються у мережі, але такий ракурс досить рідкісний.

У часи ЗУНР Бачинський був віце-президентом республіки. Після поразки визвольної боротьби він відкриває адвокатську контору в Станиславові, бере активну участь у політичному житті, у 1928 обирається послом до польського сейму. За совка Бачинський годував би вошей в якомусь Тайшетлазі, але панська Польща не переслідувала своїх колишніх противників.

11 квітня 1930 році політик несподівано помер в Австрії, де перебував на лікуванні. Тіло привезли до Станиславова і похорон перетворився на багатотисячну маніфестацією. На фото жалобна процесія проходить попри міщанське казино, де тепер «Цукерня» і юнацька бібліотека. Це був незвичний похорон, адже віз із померлим тягнули воли. Сама домовина вкрита полотнищем із вишитим тризубом. У натовпі не видно священників. Кажуть, що померлий був атеїстом, тому духовенство не брало участі у ході. Хоча попереду колони якійсь селянин ніс велике розп’яття.

Втім, не подумайте, що у міжвоєнному Станиславові цент­ральною вулицею ходили лише українсь­кі процесії. Поляків теж вистачало. Два найбільші державні свята – День Конституції 3 травня та День Незалежності 11 листопада неодмінно супроводжувались військовими парадами. У місті стояли піхотні, кавалерійські та артилерійські підрозділи, тож марширувати було кому. Кожна дефіляда збирала численних глядачів, адже цивільні люблять витріщатись на озброєних чоловіків.

Щоправда, існував ще один празник, який теж супроводжувався парадом. Це іменини маршала Юзефа Пілсудського – творця Польщі та її фактичного диктатора, що ховався у тіні декоративного президента. Він народився 5 грудня, але день ангела відзначав 19 березня – на святого Юзефа.

У 1932 році Пілсудському стукнуло 65, тож поважну річницю відзначали з помпою. Того дня вулицею Сапіжинською (тепер Незалежності) верхи проїхали військові. Станиславівців кінним парадом здивувати було важко, але цього разу вони захоплено спостерігали за процесією.

З нагоди ювілею командування гарнізону вирішило надати параду трохи карнавальних рис. Прапор 6 дивізіону кінної артилерії супроводжували троє кавалеристів у одностроях армії Великого Герцогства Варшавського початку ХІХ століття. Герцогство було союзником Наполеона, який обіцяв відновити Польське королівство, тому активно воювало із росіянами та австрійцями. Саме кінні стрільці у подібних одностроях здобули Станиславів у 1809 році. Між іншим, вони теж проїхали цією вулицею, яка тоді називалась Тисменицькою дорогою.

Далі буде.

 Іван Бондарев


Переглядів: 39 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020